2. Предмет та об'єкт соціології

Що ж є об'єктом і предметом наукового пізнання соціології! Чи збігаються предмет і об'єкт соціології? Ні, не збігаються. Об'єктом будь-якої науки є те, на що спрямований процес дослідження, а сфе­рою предмета — ті сторони, зв 'язки і відносини, що становлять об 'єкт вивчення, дослідження. Об 'єкт соціології, як і інших суспільних наук — соціальна реальність, а тому соціологія — наука про реальне суспільне життя, суспільство. Але цього ще не досить для визначення пред­мета соціології. Це лише визначення об'єкта дослідження, що час­то збігається з об'єктом інших суспільних наук (історія, етногра­фія, право, філософія тощо). Соціологія — наука про цілісність суспільних відносин, суспільства як цілісного організму, наука про со­ціальну систему, соціальні спільності, явища, процеси та механізми їх дії і взаємодії.

Природно об'єктом соціології і є певна сфера діяльності соці­альних спільностей та соціальні процеси, механізми їх дії та вза­ємодії, що мають відносну завершеність і цілісність. Адже відо­мо, що різними об'єктами наук виступають природа та су­спільство, які відповідно визначаються природничими та соці­ально-гуманітарними галузями знань. Кожний з об'єктів також розчленовується науками на окремі частини, фрагменти, що ста­ють їх предметами. Питання про взаємодію об'єкта та предмета соціології як науки полягає в тому, як розуміти суспільство, про­цес його функціонування та розвитку як об'єкта гуманітарних знань. Адже широко розповсюдженим є погляд на суспільство як на певну суспільно-економічну систему, певний ступінь розвит­ку цивілізації людства, певний ступінь соціального суспільного прогресу.

Справа в тому, що основна хиба розуміння суспільства як ціліс­ної соціальної системи полягає в тому, що суспільство розглядаєть­ся як базис та надбудова, сукупність економічної, соціальної, полі­тичної та духовної сфер. Але тут випадають з поля зору теорії про суспільство і, насамперед, найважливіший, головний об'єкт суспіль­них відносин, соціальних дій і соціальних процесів — людина, її потреби, інтереси, ціннісні орієнтації. Втім, історія є не що інше, як діяльність людини, яка реалізує свою мету. Зведення її до вза­ємодії базису та надбудови, змагання різних соціально-економіч­них систем, ступенів розвитку цивілізації приречує на абстрактне, одномірне бачення суспільства, на безальтернативний погляд на його розвиток. Саме тут і криються джерела економічного визнан­ня та ігнорування особи і загальнолюдських цінностей, заперечен-

22

23

ня світу культури. Звідси випливає, що суспільство — сукупність соціальних спільностей, верств, груп, індивідів, а сама історія — ді­яльність людей, які мають на меті досягнення певних, реальних ре­зультатів.

Люди ж завжди і постійно формують певну мету і керуються нею у своєму житті. Саме мета, інтереси є специфічною рисою ді­яльності людини. Доцільна діяльність включає багато різноманіт­них, органічно пов'язаних між собою елементів. Свідома діяльність через внутрішній зміст має і суперечливість, і динамічність. Це ви­являється, насамперед, у тому, що люди, одержавши певний ре­зультат, досягають реальних можливостей для вільної і плідної ді­яльності, коректують на їх основі свою наступну діяльність з тим, щоб досягнуте максимально збігалося з бажаним. Відбувається, хоча і вкрай суперечливо, історичний процес раціоналізації діяль­ності людей. Ідея раціональності знайшла обгрунтування і розви­ток в працях багатьох мислителів, які поєднували перехід до висо­кого ступеня розвитку суспільства з вирішенням суперечностей між стихійністю та свідомістю.

Звичайно ж, кожний етап суспільного розвитку завершується результатом, що відмінний від вихідних передумов, передбачень, створенням нових умов, засобів, що дозволяють ставити іншу, вищу мету. Реалізація високої мети спрямована на задоволення зростаючих потреб людини. Триває поступовий історичний про­цес. Якщо ж історія є діяльністю, яка спрямована на реалізацію і досягнення певної мети людей, а суспільство складається з різ­них соціальних спільностей людей, прошарків, груп, індивідів, то вкрай важливим є аналіз відносин між ними і всередині них. Особливої актуальності набуває розкриття життєдіяльності осо­би, соціальних спільностей, прошарків та індивідів, їх роль у су­спільному житті. Діяльність особи, соціальних спільностей та різ­номанітних верств людей у суспільному житті і є предметом дослідження соціології. І в сучасних умовах, коли посилюються процеси соціальної, політичної, господарської діяльності та кон­центрації, зростає багатоваріантність розвитку особи та соціальних спільностей.

Звичайно ж, об'єктом соціологічного пізнання є суспільство, але не просто суспільство, а та сфера соціальної діяльності, на яку спря­мовано процес пізнання: соціальні інститути, соціальні спільності, верстви, групи, індивіди, соціальні процеси, соціальні відносини тощо. Об'єкт соціального дослідження має соціальні суперечності, проб­леми, які слід науково проаналізувати, вирішити. Об'єктом можуть стати будь-які елементи соціальної реальності, але лише після того,

24

як вони включені свідомо в процес соціального пізнання і виділені. Проте соціальний об'єкт має багато якісних і кількісних характе­ристик і може вивчатися різними суспільними науками. Соціальні спільності вивчаються філософією, економічною теорією, психоло­гією, політологією, історією, тоді як соціолог виділяє в соціальному об'єкті ті властивості та відносини, що необхідні для пізнання явищ суспільного життя, дослідження становлення, функціонування та розвитку соціальних систем. Адже соціологія не обмежується роз­глядом суспільства як цілісного утворення, а розкриває механізми функціонування, розвитку, прогресу, тому що соціальна система мо­же виявлятись на різних рівнях соціальної реальності. При форму­ванні однієї і тієї ж проблеми можливе звертання до різних соціальних об'єктів.

На відміну від об'єкта соціології, її предмет — це істотні влас­тивості і взаємодія об'єктів дослідження, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичної та практичної проблематики. Предмет дослідження передбачає об'єкт, але не збігається з ним, тоді як предмет соціологічного дослідження обумовлюється властивос­тями об'єкта і характером проблем, що стоять перед соціологом, рівнем наукових знань і засобів пізнання. Варто зазначити, що один і той же соціальний об'єкт може вивчатися з метою розв'я­зання різних наукових проблем, а предмет дослідження обмежує коло елементів, механізмів, процесів, явищ, що вивчаються в про­цесі дослідження об'єкта. За традицією при визначенні предмета соціологічного пізнання виділяються ключові, ті чи інші, соці­альні явища, процеси. Звичайно, до них належать взаємодія лю­дей, соціальні відносини, соціальні спільності, соціальні процеси тощо.

Природно, суспільство об'єктивно складається 3 різних соці­альних спільностей. Це іманентна, тобто властива будь-якому об'єднанню людей, риса, обумовлена багатьма спільними специфіч­ними факторами. Між соціальними спільностями, всередині них, а також між спільностями і окремою особою не тільки можуть, але й реально виникають різноманітні відносини. Будь-яка взаємодія, що обумовлює те чи інше соціальне явище, підкоряється діям певних закономірностей або тенденцій. Ось ці закономірності соціальних відносин і становлять основний предмет соціології. Ця різно­манітність пояснюється, насамперед, тим, що акцент робиться на різних сторонах життя соціальних спільностей та особи: діяльності, поведінці і відносинах, існують і діють різні напрями, що визнача­ються неоднаковими підходами до дослідження соціального життя суспільства.

25

Соціологічні Позитивістська соціологія, заснована Огюстом

дослідження — пізнання Контом, розглядає суспільство за аналогією

соціальної реальності з природою, використовуючи методи точних

природничих наук. Розуміюча соціологія, об-грунтувана Максом Вебером і Георгом Зіммелем, аналізує, насампе­ред, значні смислові елементи соціального життя суспільства, роб­лячи акцент на розумінні змін, перетворень, рухів, прогресу тощо. На різних етапах історичного розвитку людства і в різних соціологіч­них школах акцент ставиться на соціальних спільностях і різних сто­ронах їх діяльності. Так уже склалося, що в Європі соціологічна дум­ка зосереджувала увагу на аналізі великих соціальних систем і структур, тобто на вивченні суспільства. Американська соціологія завжди більше тяжіла до вивчення мікросвіту — малих соціальних груп, соціальних верств, спільностей. Всередині кожної соціологіч­ної школи існують численні течії, що, «вивчаючи ті або інші момен­ти, застряють на окремих сходинках досліджень».

Характеризуючи соціологію як систему знань, важливо врахову­вати, що між класичною соціологією і сучасною соціологією існує певна відмінність. Класична соціологія прагнула до осягнення на­вколишнього світу ніби з боку. Завдання її полягало в тому, щоб описати об'єкт, розкрити суть, не розглядаючи діяльності суб'єкта, теорії і практики, пізнавального і ціннісного ставлення до світу. Пе­рехід від теоретичного до емпіричного, досвідного дослідження в соціології здійснюється за допомогою операціоналізації теоретич­них понять, формуються певні гіпотези та виявляються ті властивос­ті й відносини об'єкта, що належать опису та класифікації. Але треба враховувати, що предмет соціологічного дослідження звичайно має досить складну структуру.

Предмет соціології — результат дослідницьких дій. Об'єктом со­ціологічного пізнання є вся сукупність властивостей, зв'язків і від­носин, що мають назву соціальні. Соціальне ж —це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей суспільних відносин, які інтег­руються індивідами або спільностями в процесі спільної діяльності в конкретних умовах і проявляються в їх відносинах один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Саме в процесі взаємодії індивіди впливають один на одного, спри­яють тим самим тому, що кожен з них стає носієм та виразником якихось соціальних якостей.

Отже, соціальні зв'язки, соціальні відносини і спосіб їх організа­ції є об'єктом соціологічного дослідження. Ставлення людини до праці як спільного предмета дослідження включає суб'єктивні та об'єктивні показники і оцінки, мотиви і ціннісні орієнтації, що ха-

рактеризують окремі типи ставлення до праці тощо. Але не тільки наявність об'єкта і предмета соціологічного дослідження визначає існування соціології як науки. Для пізнання соціальної діяльності, соціальної реальності вимагається певна система, сукупність прийо­мів, процедур та операцій, за допомогою яких здійснюються соціо­логічні дослідження: емпіричні, прикладні тощо.

Системний спосіб досягнення теоретичного та Методи ,-

соціального пізнання практичного результату, вирішення проблем з

метою одержання нової інформації, усвідом­лення специфіки предметної сфери і законів про функціонування її об'єк­тів і називається методом у соціології. Метод у соціології — це спосіб побудови та обгрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності. Метод у соціології залежить не тільки від дос­лідження соціологічної проблеми та побудови теорії, а й від загаль­ної методологічної орієнтації. Метод включає певні правила, що за­безпечують надійність і достовірність знання.

Методи соціального пізнання можна поділити на загальні і кон­кретно-наукові. Загальними методами соціології є матеріалістична діалектика. Суть загальних методів соціології в тому, що економічний базис визнається первинним, а політична надбудова — вторинною. Отже, визначається закономірність суспільного розвитку. Визнання дії в суспільстві спільних, стійких, що повторюються, істотних зв'яз­ків і відносин між процесами і явищами вказує на їх причинну обу­мовленість та ін. При вивченні соціальних процесів застосовуються такі принципи матеріалістичної діалектики: об'єктивність, історизм та системний підхід, а також використовуються підходи до аналізу і розуміння суспільства, механізмів його функціонування та розвит­ку: функціоналізм, теорії конфлікту, індивідуалізм тощо.

Принцип об 'єктивності означає вивчення об'єктивних закономір­ностей, що визначають процеси соціального розвитку. Кожне явище розглядається як багатогранне і суперечливе. Вивчається вся систе­ма фактів, явищ, подій — позитивних і негативних. Об'єктивність соціологічних знань передбачає, що процес їх пошуку відповідає об'єктивній реальності і не залежним від людини і людства законам пізнання. Об'єктивність наукових висновків грунтується на їх дос­товірності, науковій аргументації.

Принцип історизму в соціології передбачає вивчення соціальних проблем, соціальних інститутів, процесів у виникненні, становленні та розвитку розуміння специфіки відповідних історичних ситуацій, сприйняття загальних тенденцій розвитку та своєрідності конкрет­них обставин. Історизм тісно пов'язаний з розумінням суперечнос-

26

27

тей як рушійних сил відносин, що складаються, а також виявляють­ся у взаємодії потреб та інтересів відповідних соціальних спільнос­тей. Застосовується також при аналізі елементів суспільства індиві­дуалізм, тобто з метою виявлення соціальних індивідуальних процесів і їх механізмів дії. Основна ідея методології індивідуалізму полягає в тому, що суспільство, його функціонування може пояснюватись тіль­ки через сукупність індивідуальних дій, їх взаємодією. Це, насампе­ред, теорія соціального обміну. Історизм дає можливість здобуття науки з минулого досвіду, обгрунтування сучасної політики, соці­альних дій. Використовуючи принцип історизму, соціологія має мож­ливість досліджувати внутрішню динаміку соціальних явищ та про­цесів, визначати рівень і напрям розвитку та пояснювати ті їх особливості, що обумовлені їх історичним зв'язком з іншими яви­щами та процесами.

Системний підхід — спосіб наукового пізнання і практичної ді­яльності, де окремі частини якогось явища розглядаються в тісній єдності з цілим. Системний підхід сформувався шляхом конкретиза­ції принципів матеріалістичної діалектики при вивченні складних об'єктів та у другій половині XX ст. поширився в соціології. Основ­ним поняттям системного підходу виступає система, що означає пев­ний матеріальний або ідеальний об'єкт, розглядається як складне, цілісне утворення. У зв'язку з тим, що одна і та ж система може роз­глядатися з різних точок зору, системний підхід передбачає виділення певного системоутворюючого параметра, тобто властивості, що обу­мовлюють пошук сукупності елементів системи, сітку зв 'язків і відно­син між ними, її структуру. У зв'язку з тим, що будь-яка система перебуває в певному середовищі, системний підхід має враховувати її зв'язки і відносини з оточенням. Звідси випливає друга вимога системного підходу — враховувати, що кожна система виступає під­системою іншої, великої системи, і, навпаки, виділяти в ній менші під­системи, які в іншому випадку можуть розглядатися як система. Сис­темний підхід в соціології обов'язково передбачає з'ясування принципів ієрархії елементів між ними, способів їх впливу один на одного. Вивчення суспільної свідомості, суспільної думки, різних соціальних спільностей — класів, верств, потреб і домагань в різно­манітних соціальних спільностях тощо використовує методи аналізу документів, опити, в тому числі анкетування, спостереження тощо. Для дослідження міжособових відносин у середині малих груп, соці­альних спільностей, ставлення особи до тих або інших суспільних явищ, життєвих та ціннісних орієнтацій і установок використовують­ся методи соціометрії, соціальної психології, статистики, факторного, латентно-структурного, корекційного аналізу, математика та ін.

28

Структурний функціоналізм, теорію якого запропоновано соціо­логами Гербертом Спенсером, Толкоттом Парсонсом та іншими, передбачає розгляд суспільства як цілісного організму, що склада­ється з частин, елементів, які виконують певні функції. Суспільні процеси і явища можна пояснити, аналізуючи їх функції в суспіль­ній системі.

Суспільство зберігає стійкість, оскільки реалізуються всі необ­хідні для соціального організму функції, в тому числі функція соці­ального контролю. Структурний функціоналізм здійснює основні функції адаптації, досягнення мети, інтеграції і відтворення струк­тури, зміцнення соціальності.

Закони Основою вивчення соціальних відносин, тоб-

категорії соціології ^то зведення індивідуального до соціального, може стати дослідження об'єктивно сформо­ваної структури соціальних зв'язків і фактів, їх типи тощо. В суспіль­стві є безліч різноманітних соціальних систем. Значна частина таких зв'язків має випадковий і тимчасовий характер. Особливість соціо­логії як науки полягає в тому, що соціальні зв'язки і відносини ви­вчаються на рівні соціальних законів і закономірностей.

Соціальні закони — більш або менш повне відображення явищ, властивих навколишньому світу. Соціальний закон — це відображення суттєвих загальних і необхідних зв 'язків соціальних явищ і процесів, насамперед зв 'язків соціальної діяльності людей або їх власних соціаль­них дій. Соціальні закони формуються в різноманітних сферах діяль­ності людини, насамперед у сфері матеріальної діяльності, і здшсню-ються через посередництво діяльності людей. Існують спільні, загальні та специфічні закони в соціології. Загальні закони соціології — пред­мет вивчення філософії. Специфічні закони соціології вивчаються саме соціологією і становлять її методологічну основу. Але тут варто відзна­чити, що ставлення соціологів до соціальних закономірностей і за­конів дещо змінилося. Якщо раніше дослідники вважали, що соціо­логія — наука про закони розвитку та функціонування суспільства, а соціальний закон — це незалежний від суб'єкта типовий зв'язок, що повторюється, характер якого визначається змістом та напрямком соціального зв'язку й розвитку на будь-якому рівні соціальної орга­нізації, то тепер соціологи схильні стверджувати, що закони історії, закони природи не існують. Те, що називалося раніше законами, насправді ж лише опис вигідних тенденцій розвитку. Загальний со­ціальний закон раніше вважався всеосяжним, повторюваним і од-носпрямованим і надавав суспільству прихованої містичної суті. Ко­лишні уявлення соціології про те, що суспільство розвивається на основі раз і назавжди встановлених законів, не витримали перевір-

29

ки. Якщо ж спостерігається щось, що виявляється як історична тен­денція або напрям, то не можна знати заздалегідь, чи проявиться воно в майбутньому. Безумовно, в суспільстві існують найсильніші визначення, що зумовлюють життя суспільства: влада, ідеологія, еко­номіка. Та жодну з них не можна назвати провідною або вирішаль­ною тенденцією розвитку. Лише у взаємодії вони формують тенден­цію еволюції людства. Об'єктивність соціального закону в тому, що нові покоління застають готові відносини, зв'язки, тенденції, що склалися без їх участі. Об'єктивність соціального закону — це сукуп­ність дій мільйонів людей.

У соціології виділяється п'ять категорій соціальних законів:

• закони, що констатують співіснування соціальних явищ. За такими законами, якщо є одне явище, то має бути і інше. Так, індус­тріалізація і урбанізація в суспільстві визначають скорочення зайня­того в сільському господарстві населення;

• закони, що встановлюють тенденції розвитку, обумовлюють зміни структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку вза­ємовідносин до іншого. Зміни характеру продуктивних сил вимага­ють зміни відносин виробництва;

• закони, що встановлюють зв'язок між соціальними явища­ми,— функціональні. Ці закони виражають зв'язок між основними еле­ментами соціального об'єкта, що визначає характер його функціону­вання;

• закони, що фіксують причинний зв'язок між соціальними яви­щами. Найважливішою і необхідною умовою соціальної інтеграції виступає раціональне поєднання суспільних і особистих інтересів;

• закони, що стверджують можливість або вірогідність зв'язків між соціальними явищами. Рівень шлюбних розлучень в різних кра­їнах підвищується і хитається разом з економічними циклами.

Соціальні закони або тенденції виявляються не взагалі, а в кон­кретній формі — в діяльності окремої людини соціальної спільності. Людина діє в конкретній обстановці, умовах суспільства. Соціологія досліджує відносини соціальних спільностей, верств, що дозволяє не лише виявити форми прояву соціальних тенденцій у різних сфе­рах суспільства, дисфункціональні елементи в соціальному механіз­мі, але й усувати їх, налагоджувати порядок.

Функції соціології Соціологія як самостійна галузь знань реалі­зує всі властиві суспільній науці функції: те-оретико-пізнавальну, критичну, описову, прогностичну, інформаційну, світоглядну. Взагалі функції гуманітарних наук прийнято ділити на дві групи: гносеологічні, тобто пізнавальні, і власне соціальні. Гносео­логічні функції соціології виявляються в найповнішому й конкрет-

30

ному пізнанні тих чи інших боків соціального життя. Соціальні функції розкривають шляхи і способи їх оптимізації. Оскільки соціологія дає вихідні уявлення про суспільство як цілісну систему, частина її пізна­вальних функцій має характер методології. Соціологічні дослідження впливають ідеологічно, привертають увагу до реальних суперечнос­тей, активізують діяльність, сприяють формуванню соціального мис­лення, свідомості. І якщо ідеологія — система ідей, що відображають і захищають інтереси соціальних спільностей, соціальних верств, груп, що дають уявлення про суспільство крізь призму інтересів со­ціальних спільностей, то соціологія — наука, що розкриває законо­мірності та механізми розвитку суспільства. Якщо ж ідеологія зорі­єнтована на соціальний інтерес, то соціологія — на реальне, справжнє відображення соціальних інтересів.

Основна ж пізнавальна функція соціології — теоретико-пізна-вальна, критична. Мова йде про оцінку світу, що пізнається, з по­зицій інтересів особи, людини. Реалізуючи критичну функцію, со­ціологія диференційовано підходить до дійсності: з одного боку, показує, що можна і треба зберегти, зміцнити, розвинути — адже не все треба зміцнювати, перебудувати тощо. З іншого боку — виявляє те, що справді вимагає радикальних перетворень. Теоретико-пізна-вальна, критична функція, природно, полягає в тому, що соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, прагне сформувати найнові­шу картину відносин і процесів у сучасному світі. До теоретико-пізнавальної функції соціології належать об'єктивні знання про ос­новні соціальні проблеми розвитку сучасного суспільства. Що ж стосується прикладної соціології, то вона покликана забезпечити на­дійну інформацію про різноманітні процеси, що відбуваються в різ­них соціальних сферах суспільства, а саме: про зміни соціальної структури, про зміни сім'ї, національних відносин та ін. Очевидно, що без конкретних знань про процеси, що відбуваються всередині окремих соціальних спільностей, забезпечити ефективне соціальне управління неможливо. Ступінь системності і конкретності знань соціології визначає ефективність реалізації її соціальної функції і є основою соціології.

Описова і інформаційно-діагностична функція соціології — це сис­тематизація інформації, опис досліджень у вигляді аналітичних за­писок, різноманітних наукових звітів, статей, книжок та ін. У них є спроби відтворити ідеальну картину соціального об'єкта, його дії, взаємозв'язки тощо. Дослідження соціального об'єкта вимагають ви­сокої моральної чистоти і порядності вченого тому, що на основі даних, фактів і документів робляться практичні висновки і прийма­ються управлінські рішення. Ці матеріали є точкою відрахунку, дже-

31

релом порівняння для майбутніх поколінь. Соціологія не лише пі­знає світ, а й дозволяє людині внести в пізнаний, усвідомлений світ свої корективи тощо. Та людина має завжди пам'ятати, що перетво­рення суспільства — не самоціль. І перетворення потрібні лише тоді, коли відповідають потребам і цінностям людей. Якою б не була добре аргументованою інформація, одержана соціологами, вона автома­тично не перетворюється у рішення, рекомендації, прогнози. Пізна­вальна функція соціології знаходить продовження в прогнозах та перетворюючій функції.

Прогностична функція соціології — це формування соціаль­них прогнозів. Звичайно, соціологічні дослідження завершуються створенням короткострокового або довготривалого прогнозу для розвитку того чи іншого об'єкта, що досліджується. Короткостро­ковий прогноз спирається на виявлену тенденцію розвитку соці­ального явища, а також на зафіксовану закономірність у відкритті фактора, який вирішально впливає на об'єкт, що прогнозується. Виявлення такого фактора — складний вид наукового досліджен­ня. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові прогнози. В сучасних умовах розвитку України, коли науковому обгрунтуванню соціальних проблем надається ве­личезне значення, соціальний прогноз займає важливе місце в дослі­дженнях розвитку соціальних об'єктів. Коли соціолог вивчає ре­альну проблему і прагне виявити оптимальні шляхи її вирішення, природно, що він охоплений бажанням показати перспективу і кін­цевий результат, який стоїть за нею. Отже, так чи інакше прогнозу­ється розвиток соціального процесу.

Суть перетворюючої функції соціології в тому, що висновки, реко­мендації, пропозиції соціолога, його оцінки стану соціологічного об'єкта служать основою для вироблення і прийняття певних рі­шень. Уже всім ясно, що реалізація великих інженерних проектів вимагає не лише техніко-економічного, а й соціально-економічного обґрунтування. Ось тут і згадують про процеси. Але соціологія — наука і одна з її важливих функцій — розробка практичних рекомен­дацій. Що ж стосується їх впровадження у практику, реалізації — це прерогатива органів управління, конкретних керівників. Саме так і пояснюється та обставина, що багато дуже цінних і корисних реко­мендацій з перетворення суспільства, розроблених соціологами, так і не знайшли реалізації на практиці, більше того, нерідко органи управління працюють всупереч рекомендаціям учених, що веде до тяжких наслідків розвитку суспільства. Всебічне й глибоке розкрит­тя основних напрямків становлення суспільства і дає можливість виявити відхилення від загальноцивілізованого розвитку.

32

Суть реформування в Україні, а точніше, трансформація су­спільства, полягає в створенні умов та можливостей для свідомої, цілеспрямованої діяльності особи, соціальних спільностей. Пробле­ма полягає в подоланні відчуження людини від раціональної діяль­ності, в оптимізації та якісному підвищенні її ефективності. Завдан­ня соціології — теоретично забезпечити успішний процес реформації і демократизації суспільного життя України. Процес трансформації суспільства йде від одного якісного стану до іншого якраз у зв'язку із свідомим перетворенням мети в результат, а результату — в пе­редумови, умови та засоби розгортання свідомої діяльності, демо­кратизації суспільства. Інформаційна функція соціології становить збір, систематизацію і накопичення інформації, одержаної в процесі досліджень. По суті, це функція практична. Соціологічна інформа­ція — найоперативніший вид соціальної інформації, що, нагромад­жуючись, дає можливість прогнозувати тенденції подальшого роз­витку. У великих соціологічних центрах інформація концентрується в пам'яті електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів). її мож­на використати при визначенні оптимального шляху вирішення прак­тичних проблем, виробити методи, способи управлінських рішень, тобто розробити соціальну технологію. Специфіка функцій соціоло­гії тісно поєднана з теорією і практикою соціального управління суспільством.

33

Світоглядна функція соціологіївипливає з того, що вона об'єктивно бере участь в соціально-політичному житті суспільства і своїми дослі­дженнями сприяє прогресу суспільства. Світоглядна функція вияв­ляється у використанні справді конкретних, вивірених кількісних даних, фактів, що тільки і здатні в чомусь переконати сучасну люди­ну. Адже що таке ідеологія? Ідеологія — це система поглядів, ідей, що виражають та захищають інтереси соціальних спільностей, соціаль­них верств, дають уявлення про суспільство крізь призму соціальних інтересів. І якщо ідеологія орієнтована на соціальний інтерес, то соціологія — на справжнє відбиття соціальних процесів. Ідеологія — це один з рівнів суспільної свідомості, система поглядів, що відобра­жає ставлення до дійсності, виражає інтереси, світогляд якоїсь соці­альної спільності, верстви. Історія свідчить, що в більшості соціаль­них революцій, реформ та реконструкцій, трансформацій саме соціологічні теорії, концепції того чи іншого виду виступали про­відними в суспільному розвитку. Соціологічні погляди Джона Локка відіграли важливу роль в революції 1688 року при встанов­ленні ліберально-демократичного режиму в Англії, твори Франсуа Вольтера, Жан-Жака Руссо та інших відіграли перетворюючу роль у Франції. Тривалий період ідеологія марксизму виступала про-

3 "Соціологія"

відним інтелектуальним напрямком в суспільно-політичному житті. Расистська ідеологія стала основою расистського путчу і ви­никнення третього рейху в Німеччині тощо.

Отже, основні функції соціології визначають не тільки завдан­ня, мету, а й місце соціології в системі суспільних наук.

.-, . Яке ж місце соціології в системі суспільних

Соціологія „... ... . '

в системі соціальних наук ^У*^{7 Мюце} соціологи в системі суспільних

наук визначається, насамперед, тим, що со­ціологія є наукою про суспільство, а, отже, включає загальну со­ціологічну теорію, яка може служити теорією та методологією для всіх інших суспільних наук. Методика та техніка вивчення люди­ни і її діяльності, методи соціального виміру, розроблювані соціо­логією, використовуються всіма іншими гуманітарними, суспіль­ними науками. Крім того, в сучасних умовах склалася система досліджень, що ведуться на рубежі соціології та інших галузей знань, їх прийнято називати соціальними. Соціологія як система знань не може розвиватися і виконувати свої функції, не взаємодіючи з інши­ми науками. З приводу спеціальних суспільних наук (філософія, пси­хологія, соціальна філософія, історія, політологія та ін.) соціологія займає таке місце, яке загальна біологія займає у системі спеціаль­них біологічних галузей знань зоології, ботаніки.

Серед суспільних наук, що мають справу зі світом людей, со­ціологія виконує функцію генератора ідей, теорій про людину, її місце, роль у системі соціальних зв'язків тощо. Якщо історія кон­центрує увагу на вивченні соціальних явищ, що виступають унікаль­ними і неповторними в часі, просторі (наприклад, США — унікальна країна за національним складом, християнство — унікальна релігія, тридцятирічна війна відрізняється від інших війн і змістом, і метою та ін.), то соціологія вивчає властивості всього суспільства, що по­вторюються в часі і просторі, тобто стають загальними, спільними для всіх соціокультурних явищ — для всіх війн, всіх націй, всіх релігій, всіх революцій тощо. Незважаючи на таку функцію і роль, що її відіграє соціологія, зв'язок соціології з історією як наукою — найтісніший і необхідний. Історія і соціологія мають об'єктом ви­вчення суспільство. Історія, як і соціологія, натрапляє на дві ос­новні проблеми, пов'язані, по-перше, з наявністю певних соціаль­них закономірностей і, по-друге, з існуванням індивідуальних, неповторних явищ і процесів, що впливають на зигзаги у розвитку суспільства. Заперечення спадкоємності та історичного досвіду обер­тається великими лихами для людства. Виявити еволюцію суб'єктив­но-об'єктивних зв'язків, відносин, норм та цінностей можливо лише спільними зусиллями історії та соціології.

34

Основна форма існування суспільства — це матеріальне вироб­ництво і економічна діяльність. Зміни в засобах виробництва, зміна ролі і місця людини у виробничому процесі — все це впливає на еволюцію соціальної діяльності людей. Саме тому соціологія не може не взаємодіяти з політичною економією. Сама ж трудова діяльність людини змінюється з урахуванням розвитку людини як соціальної істоти. І це досліджує вже соціологія.

Соціологія вивчає громадянське суспільство,

Тісний зв язок ...

політологія — політичне життя суспільства,

соціологи, політологи, _ . •" '

філософії політичні відносини. Взаємодія двох наук —

соціології та політології породжує нову га­лузь науки — політичну соціологію. Зв'язок соціології та політо­логії визначається, по-перше, тим, що виявити закономірності полі­тичного життя можна лише враховуючи особливості суспільства в цілому як соціальної системи, по-друге, суспільство не можна зро­зуміти і змінити без впливу на нього політичних структур та різно­манітних режимів.

Соціологія тісно пов'язана з філософією. В основі цього зв'яз­ку — початкова цілісність соціальної думки людства. Закони, ка­тегорії, принципи філософії лежать в основі понять соціології су­спільства, суспільних відносин, соціальних зв'язків, соціальних дій тощо. Філософія вивчає такі поняття, як матерія та свідомість, соціо­логія ж — соціальну структуру, соціальні інститути, культуру, соці­альну організацію суспільства та ін. Якщо філософія вивчає суть людини, то соціологія — особистість як соціальний тип. Якщо філо­софія вивчає соціальні відносини в їх суті, то соціологія — соціаль­ну взаємодію і соціальні взаємовідносини, зв'язки та ін. Звичайно, соціологія вирішує завдання, які не під силу загальній філософії: безпосередньо переробляє конкретні дані суспільного життя.

Важливим завданням у формуванні та розвитку сучасної філо­софської думки виступають: обґрунтування моделі інформативно-технологічної цивілізації, що формується і впливає на стан навко­лишнього природного середовища; знаходження шляхів, засобів вирішення глобальних проблем людства; осмислення глибоких інтег­раційних процесів у світовій співдружності, нових підходів до вирі­шення сучасних етнічних процесів. Принципово нові рішення у су­часній філософії, соціології та політології знаходить і проблема людини, її ціннісно-смислових орієнтацій у сучасному світі. Проте перехід людства на якісно новий виток соціального, духовного, куль­турного, економічного і політичного розвитку — це в сучасних умо­вах поки лише реальна можливість виходу з кризи, але ще не справжній вихід.

35

Соціологія — наука, що сприяє формуванню світогляду, викори­стовуючи методи і методику філософії, сприяє глибшому пізнанню суспільства, розкриттю дії механізмів і закономірностей. Супереч­ності і проблеми розвитку суспільства соціологія вивчає через визна­чення місця та ролі людського фактора, знання людини. Проблеми соціології — проблеми людини, суспільства^ методології формуван­ня суспільства, проблема сенсу життя людини. Розкриття рушійних сил розвитку суспільства, механізми дії всіх факторів — економіч­них, політичних, соціальних, духовних, дає можливість зримо відтво­рити в усій різноманітності існування і дію суспільства. Соціологія, як і філософія, соціальна філософія, вивчає загальнолюдські основи цивілізованого існування і розвитку суспільства — цілісної системи, що перебуває в постійному русі і розвитку, у взаємодії основних факторів життєдіяльності людей в історичному просторі. Якщо ж соціологія, грунтуючись на методології соціальної філософії, спря­мовує пізнання на порівняння закономірностей і рушійних сил в різних епохах та різних етапах історії людства, визначає їх прояви в конкретних подіях і діях, то і соціальна філософія і суто філософія створюють своєрідні умови для розкриття дії людини, суті суспіль­них явищ, події стосовно конкретної історичної епохи людства, не обминаючи необхідності екскурсу в історію, ураховуючи досвід та ін. Кожна історична епоха визначає певні межі проблеми стосовно мети соціології.

Література

Гиддингс Ф. Девять тезисов о будущем социологии // Теория и история зконо-мических и социальньїх институтов и систем.— М., 1993.

Дюркгейм 3. О. разделении общественного труда. Метод социологии.— М., 1990.

Комаров М. С. Размьішления о предмете социологии // Социологические

исследования.— 1990. №11. Основи социологии: Курс лекций / Под ред. А. Г. Зффендиева.— М., 1993. Смелзер Н. Социология.— М.: Наука, 1994. Тернер Дж. Структура социологической теории.— М., 1985. Щепанский Я. Злементарньїе понятия социологии.— М., 1969.

Фаррс* пе£исий

З ІСТОРІЇ

СТАНОВЛЕННЯ

СОЦІОЛОГІЇ

«•••^=^» • •-

ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ