2. Соціальна дія

Якщо подивитися на життя зверху, з висоти Суть соціальної дії пташиного польоту відкривається мальов­нича картина, що нагадує мурашник: одні ку­дись поспішають, інші — працюють, треті — чекають, стоять у черзі тощо. Всі щось роблять, метушаться, постійно вступають у різні кон­такти та ін. Що ж стає висхідним, початком живої соціальної реаль­ності? Соціальна дія. В дії є і суперечності, і рушійні сили, і устрем­ління в майбутнє тощо, все, що характерно для соціальної дійсності. Соціолог Макс Вебер відмічає: соціальна дія (включаючи невтручання або ж терпеливе визнання) може орієнтуватися на минуле, сучасне або ж поведінку інших, яка очікується в майбутньому. Соціальна дія може бути помстою за минулі образи, захистом від небезпеки в сучасних умовах або заходами захисту від небезпеки в майбутньому. Звичайно ж, дія індивіда спрямована на вирішення життєвих потреб і супереч­ностей і свідомо зорієнтована на відповідну поведінку людей. Саме тут визначається, по-перше, момент дії, а по-друге, момент орієнта­ції на іншого. Дія людини спонукається певною її потребою, що набуває форми ідеальної мети. Тут — внутрішній імпульс дії, її енер­гетичне джерело.

Свідчення суперечності між тим, що необхідно людині й тим, що вона має, є незадоволеність, що виступає в різних формах (тривога, творчий неспокій, голод, моральний дискомфорт тощо). Впливає на поведінку суперечливість, нестійкість норми, недоліки її фактично­го застосування. Варто враховувати вплив на поведінку, становиш^ реальних суспільних відносин. Стан соціальної напруженості, кон-270

гЬоонташ'ї, кризи посилює розвиток негативних явищ: злочинності, алкоголізму, наркоманії тощо. Масове почуття соціальної незадово­леності, незатребуваності призводить до відчуження від суспільства, до наростання тривожності. Одним із наслідків соціальної незадово­леності в умовах тотальної анемії є наростання песимістичних нас­троїв і навіть поява деморалізованості населення (занепад духу, роз­губленість).

Типовими реакціями на анемію стає байдужість до засобів досяг­нення мети, цинізм, екстремізм. Цілеспрямована дія обумовлюється незадоволеністю. І незадоволеність знімається, якщо досягнуто, ви­рішено поставлену мету. А мета — це очікуваний результат: задово­лення потреб. Якщо ж досягнуто мету соціальної дії, то настає мо­мент рівноваги діяча, його потреб і зовнішнього середовища. Основною ознакою соціальності дії виступає суб'єкт осмислення ін­дивідом можливих варіантів поведінки людей, які вступають із ним у взаємодію. Свідома орієнтація суб'єкта дії на відповідну реакцію на його поведінку з боку інших учасників взаємодії визначається за допомогою поняття чекання. Дія, що не містить чекання, а також імпульсивна дія не є соціальна дія. Якщо ж дія чиниться людиною в натовпі під впливом неусвідомленого наслідування або враження загальним настроєм, то її має вивчати не соціологія, а психологія. Справді ж провести чітку межу між усвідомленою і неусвідомленою орієнтацією людини на поведінку оточуючих її людей можна лише теоретично.

Соціальна дія як ідеальний тип, модель цілеспрямованої дії лю­дини, дії індивіда передбачає можливість реакції навколишніх. Соці­олог Толкотт Парсонс виділяє типи соціальної цілеспрямованої дії: цілеспрямована дія, ціннісно-раціональна дія, ефективна дія і традицій­на дія. Акцент на свідому соціальну дію дав можливість визначити дії індивіда як причину дії інших людей. Це відрізняло підхід Макса Вебера у визначенні соціальної дії від позиції французьких соціоло­гів Постава Лебона, Габріеля Тарда, а також від концепцій соціоло­гічних орієнтацій, що розглядали людину як результат соціальних процесів, але не як їх причину (Огюст Конт, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм та ін.). Подальший розвиток концепція соціальної дії зна­ходить у теоріях соціолога Толкотта Парсонса, який включив ідеї соціальної дії в загальну теорію соціальної поведінки людини.

Соціальна дія вважається елементом системи людської дії, де по­няття дія зближується з поняттям поведінка. Свідомість соціальної дії Розглядалась як наслідок певної роботи механізму людської свідо­мості, що ставить свідоме в залежність від несвідомого. Соціальна ДДя складається з певних компонентів: діяч з його потребами і метою,

271

ситуація — сукупність конкретних умов, обставин середовища, в якому діє діяч, і орієнтація діяча на ситуації, які формують конкретні способи та методи реалізації потреб, мети. В конкретній ситуації соціальні спільності, верстви, індивіди виділяють різні об'єкти за їх значущістю для досягнення мети, відрізняють корисні або шкідливі елементи ситуації, визначають, шо першочергове, важливе і що дру­горядне, аналізують можливі наслідки й результати соціальних дій. Зважувати варіанти, шанси — це характерно для будь-якої дії люди­ни. Саме тут виявляються соціальні дії, коли людина, орієнтуючись на ситуацію, бере до уваги реакцію інших людей, їх потреби і цілі розробляє способи, методи своїх дій, орієнтуючися на інших, перед­бачаючи, враховуючи, будуть сприяти чи перешкоджати її діям інші соціальні суб'єкти, з якими має взаємодіяти, хто і як швидше поведе себе в подіях, що відбуваються з урахуванням усіх обставин, який варіант дій слід обрати. Звичайно ж, не всяка дія людини є дією соціальною, тому що досягнення не всякої мети передбачає орієнта­цію на інших людей.

Якщо дослідник прагне реалізувати науково-пізнавальну мету, то, насамперед, знає науково-пізнавальну ситуацію, тобто, що відо­мо про явища чи події, а що вже є предметом дискусії, суперечок тощо. Визначивши становище, зважаючи, оцінюючи обстановку та оточуюче середовище, дослідник розробляє підходи, шляхи, спосо­би, методи аналізу й вирішення проблеми, висуваючи припущення, окреслюючи шляхи їх доказів тощо. Тут, як і в усіх випадках життя, коли розглядаються взаємовідносини (пізнавальні) людини з приро­дою, відсутні дії соціальні. Зрозуміло, продуктом соціального розвит­ку людини є і її здатність, здібність ставити наукову мету, аналізува­ти і реалізувати. Створена попередніми поколіннями, і не тільки вчених, наукова база знань є основою пошуку вченого-дослідника. Кожна формула, технологія — це соціальний продукт. Досліджуючи природу, вчений дивиться на все вже з позицій всього суспільства, з позицій досягнення науки про природу. Але конкретно, в процесі пізнання сам пошук ученого не є соціальною дією. Інша справа, в процесі ралізації пізнання у вченого виникає потреба в створенні найсприятливіших умов для вирішення проблеми: одержати визнан­ня інших учених, подолати можливі перешкоди з боку інших тошо. Ось тут уже й виступає наука як система взаємодії людей, а самі дії вченого щодо попередження можливих перешкод з боку інших, за­безпечення визнання досягнутої мети у співдружності вчених і є вже дією соціальною.

Звичайно ж, дія людини набуває характеру соціальної тоді, коли орієнтована на інших, коли передбачає пряму й опосередковану вза-

272

_м0Дію з іншими людьми. Орієнтація здійснюється і на конкретну особу, і ^на соціальну спільність, верству людей тощо (поведінка на вулиці, в автобусі, трамваї, метро), на співдружність, членом якої є сама людина (колектив, студентська група, соціальна спільність, на­ція тошо), на все суспільство, на минуле (помста, заздрощі та ін.) і сучасне або сподівання (попереджаючі дії). І часто не завжди сутич­ки людей бувають соціальними. Візьмемо життєву ситуацію. Раптом пішов дощ, усі перехожі відкрили парасольки. Тут немає соціальної дії, хоча зовнішньо, здавалось би люди, змовились і відкрили пара­сольки за командою. Або ще. На узбіччі тротуару перехожого обля­пала з калюжі машина; перехожий розсердився, вилаяв водія за те, що зіпсував костюм, одяг. Водій, побачивши, що не навмисне це скоїв, зупинився, вийшов із машини, підійшов до перехожого, маю­чи намір вибачитись. Між ними стався обмін люб'язностями. І якщо в дії водія, який випадково обхлюпав з калюжі перехожого, відсутня дія соціальна, то перехожий, який, розсердившись, вилаяв водія, здійснює соціальну дію. Здійснює соціальну дію і водій, намагаю­чись вибачитися за завдані випадково незручності, а спільний обмін люб'язностями між ними — це вже контакт соціальний.

Природно, основні проблеми соціального життя відображаються в соціальних діях. І аналіз соціальної дії вказує, які це проблеми і як їх реалізувати. Це вже проблема потреб як джерела соціального роз­витку і проблема мотивації — початок діяльності. Умовою задово­лення потреб людини, реалізації її життєвої мети виступає орієнта­ція на інших. Без орієнтації на інших, без взаємодії з іншими, без урахування інтересів інших, можливої їх реакції на дії, практично неможливе здійснення сподівань, мети та ін. Ось саме тут важливу роль і відіграють соціальні зв'язки людини з іншими людьми, їх ефек­тивність, раціональність, що забезпечують задоволення потреб, до­сягнення мети, поставленої людиною у процесі соціальної дії. Якщо ж задоволення потреб, здійснення мети, поставленої людиною, доз­воляють конкретні зв'язки з людьми, то такі зв'язки з людьми розум­ні. Якщо ж мережа взаємозв'язків не дозволяє досягти задоволення потреб, реалізації мети, то формується незадоволення, що спонукає До зміни системи соціальних зв'язків. Шахтарі Донбасу, металурги Придніпров'я, оголосивши страйк, прагнули реалізувати політичну мету, пов'язану з потребами особистої свободи, добробуту сімей та ін. Спонукало їх до перегляду традиційних принципів соціального життя з їх підкоренням владі порівняння свого життя з життям гро­мадян демократичних країн, що породило незадоволення своїм ста­новищем, викликавши активні дії соціальні.

Отже, з'ясування основи соціальної дії людини, соціальної спіль-

18 Соціологія" 273

ності, верстви дає можливість зважувати користь і шкоду від впливу культурних традицій на сприйняття того, що таке Добро і що таке Зло, з'ясувати і встановити соціальні зв'язки і взаємодії, регуляцію прямих і опосередкованих соціальних зв'язків, культурних джерел і розвитку їх у процесі соціальної дії. Відхилення від норм, що встано­вились у суспільстві в процесі спілкування, веде до порушення регу­ляції, до ненормованості, порушення стабільності й викликає неоднорідність, нестійкість соціальних зв'язків, руйнування ко­лективної свідомості (криза, змішування соціальних спільностей, міг­рація тощо), породжує порушення громадського порядку, дезоргані­зує людей, а іноді приводить до кризової ситуації. Мотиви соціальних дій Найвизначніші вчинки людина здійснює сві­домо, тобто вершить соціальні дії. Без ураху­вання мотивів, тобто внутрішнього сенсу, що вкладує людина, соці­альна спільність людей у свої зусилля для реалізації тієї чи іншої мети, неможливе розуміння соціальних дій, соціальних зв'язків і вза­ємодій, що вершаться при реалізації поставленої мети. Індивідуаль­на мета, що відтворює потреби людини (чи йде мова про потреби в їжі, житлі, одязі, освіті, потреби в утвердженні власної гідності, честі та ін.), — це по-перше, початок дії соціальної і по-друге, початок орієнтації на інших, сподівання, що враховують можливу відповідну реакцію оточуючих і створюють мотиви соціальної дії.

Візьмемо звичайний життєвий приклад. Людина, індивід хотів би задовольнити свою потребу в придбанні автомашини. Індивіду­альна мрія зрозуміла. Але немає необхідних матеріальних можли­востей, потрібна підтримка оточуючих (рідних, друзів та ін.). З чого ж починає людина, індивід, який же сенс його дій — відкласти, назби­рати кошти, переконати рідних у важливості і необхідності придбан­ня автомашини. Індивідуальна мрія, мета, осмислена крізь призму соціальних відносин, зв'язків, сподівань, і стала мотивом соціальної дії. Природно, конкретний зміст, спрямованість мотиву визначаєть­ся тим, як індивідуальна мрія, мета і орієнтація на інших, сподівання враховують можливу відповідну реакцію оточуючих, які співвідно­сяться, взаємодіють. Іноді поставлені індивідуальна мета, мрія не реалізуються, хоча й вершаться різні соціальні дії. Саме тут проявля­ється даремність мотивів у визначенні й усвідомленні поставленої мети.

В процесі вибору варіанта дії американський соціолог Толкотт Парсонс виділяє так звані типові змінні дії— системи основних орієн­тацій. Це пари, що визначають різні можливості вибору дій: по-пер­ше, між дією винятково у власних особистих інтересах або необхід­ністю врахування у своїй поведінці потреб колективу, оточуючих

274

(орієнтація на себе, орієнтація на колектив, оточуючих); по-друге, між прагненням до задоволення безпосередніх миттєвих потреб або відмовою від їх реалізації заради перспективної і важливої мети; по-третє, орієнтація на соціальні оцінки іншого індивіда або прита­манні йому якості (стать, вік, зовнішній вигляд та ін.); по-четверте, між підкоренням індивідом своєї поведінки якомусь загальному пра­вилу або урахуванню специфічних моментів ситуації тощо.

З достатньою повнотою і скрупульозністю основні альтернативи, варіанти соціальних дій (в реальному житті їх більше) свідчать про багатомірність мотивів конкретної соціальної дії, про різноманіт­ність підходів, способів аналізу шляхів досягнення мети в конкрет­них соціальних умовах, сплітаються в єдиному елементарному моти­ві. Проте соціальна дезорганізація суспільства, крах цінностей в сучасному суспільстві є джерелами відхилення у виборі мотивів, мети і самій поведінці. Відхилення в мотивації тих чи інших соціальних дій, соціальних зв'язків обумовлюється дією широкого кола соціальних, економічних, культурних, історичних і політичних факторів. Соці­альні відхилення пов'язані зі стійкими перекрученнями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних спільностей. Так, жадоба наживи, користолюбство, зневага до праці, нерозбірливість у засобах діяльності властиві майновим злочинам. Перекручення в сис­темі ціннісних орієнтацій може виражатися в їх суперечливості та нестійкості. Вкрай негативно впливають на поведінку суперечності між ціннісною орієнтацією і діяльністю, між цінностями, що декла­руються, і реально функціонуючими, між словом і ділом, між метою і можливостями її здійснення.

У конкретний мотив органічно вплітається і ієрархія цінностей, і інтелектуально-культурна готовність особи аналізувати ситуацію. Іс­тотний вплив на формування відхилення в поведінці індивіда, соці­альної спільності мають соціально-психологічні особливості людей; національна нетерпимість, грубість і неврівноваженість, самовпев­неність, кар'єризм, низький самоконтроль та ін. Впливають на вибір мотивів та соціальних дій і стан соціальної напруженості, конфрон­тація , криза суспільних відносин тощо. Впливають і особливості тем­пераменту особи, її упертість, невблаганність, вольові риси, емоцій­на близькість до людини, особи тощо. Ситуацію, що виникає між окремими людьми, які висловлюють різні підходи, методи, способи здійснення тієї чи іншої мети, соціологи називають змаганням моти­вів, що породжують досить гострі, частіше невидимі збоку внутрішні переживання особи. Тут важливо відзначити багатоманітність проя­вів різних можливостей, альтернатив досягнення особистої мети і орієнтацію на іншу, початково визначену внутрішню драму сфери

18- 275

мотивів особи. І практично неможливо передбачити конкретний ви­бір мотиву особою в конкретній ситуації. Та можна простежити пев­ну спрямованість конкретної особи і цільові системи дій соціальних Мотиви дій різноманітні. Є і межі, і непередбаченість поведінки особи, що вкладається в межі соціальної доцільності, збереження соціальних зв'язків непорушними. Інакше соціальне лишилось би чи не головним в передбаченості та виконанні людиною своїх обов'язків. У мотивації «орієнтація на себе — орієнтація на інших» виділяється індивідуальна мотивація в її надмірних і більш стриманих варіантах, гуманістична, альтруїстична (безкорислива) в її грубих і м'якших, стриманих варіантах. На вибір людиною-індивідом, люди-ною-особою, соціальною спільністю конкретної мотивації впливає ряд обставин: впливає ситуація, моральна культура конкретної осо­би й існуюча в суспільстві система цінностей тощо. Роль системи цінностей в тому, що цінності виступають для людини, особи факто­ром, що соціалізує певний пошук людиною, особою, соціальною спільніс­тю шляхів реалізації індивідуальної мети і визначає типовий для су­спільства індивідуальний вибір. У процесі історичного розвитку культур, соціального відбору крайні варіанти, різні можливості — «на себе, на колектив» відкинуто. Адже варіанти, різні можливості ведуть або до хаосу в суспільстві, або до духовної, та й фізичної заги­белі індивіда.

Аналізуючи мотивацію соціальних дій, соціологи особливо ви­діляють ступінь участі свідомих, раціональних елементів у процесі мотивації соціальної дії. В основі класифікації соціальних дій ле­жить цілераціональна дія, тому що «цілераціонально діє той інди­від, чия поведінка орієнтована на мету, засоби й побічні результати його дії, хто раціонально розглядає відносини засобів до мети й побічних результатів, тобто діє в усякому випадку неафектно (на­самперед неемоційно) і нетрадиційно, тобто не на основі тієї чи іншої традиції, звички». Інакше кажучи, доцільність дії характери­зується ясним розумінням того, чого хоче добитися людина, які шля­хи, засоби найпридатніші, ефективніші та ін. Людина сама співвід­носить свої дії і засоби, прораховує позитивні та негативні наслідки своїх дій, засобів і знаходить розумне поєднання особистої мети і соці­альної. Але все це — лише ідеальний зразок, а в реальному житті вдається зустрітися з такими діями, на жаль, нечасто. В реальному житті масовішими є ціннісно-раціональні дії, що підпорядковані певним вимогам, установленим у суспільстві цінностям (релігійні, моральні, етичні норми, традиції тощо). Раціонально зрозумілої мети для людини-особи, соціальної спільності не існує, і в соціаль­них діях людина-особа, соціальна спільність орієнтуються на

276

«отримання своїх переконань про обов'язок, гідність, красу тощо. Ціннісно-раціональна дія завжди підкорена заповідям або вимо­гам, У підпорядкуванні яким людина вбачає свій обов'язок тощо. Свідомість особи, соціальної спільності скута орієнтацією на цін-_н0сті, шо існують у суспільстві. І цінності, норми, існуючі в суспіль­стві, є основою для людини у вирішенні суперечностей між: особистою метою і орієнтацією на інших оточуючих.

Традиційна і афективна соціальні дії здійснюються на самій межі, а часто навіть за межами того, що усвідомлено, осмислено, зорієнто­вано. Гранично мінімізована самостійна діяльність свідома у тра­диційній соціальній дії. Глибоко засвоєні соціальні зразки поведін­ки, норм, що стали звичними, традиційними, які не зазнають перевірки на істинність, і є основою, базою традиційної соціальної дії. Морально звичне може також бути традиційною соціальною ді­єю. Пояснюється це тим, що самостійна моральна свідомість люди­ни «не включена», людина поводиться, як і всі, як прийнято спокон­віку і що є звичним у побуті. Саме тут поширена і взагалі природна форма людських дій становить основу соціального життя, його звичний і природний фон. Афективна дія обумовлена чисто емоціо­нальним станом, здійснена в стані афекту (тобто душевного хвилю­вання). Афективна дія менш усвідомлена, а більше характеризується прагненням до негайного задоволення пристрастей, жадобою пом­сти, потягу тощо.

У реальному житті існують усі види соціальних дій. А деякі з них, зокрема традиційно-моральні, взагалі є характерними, типовими для певних спільностей людей суспільства. Життю окремої особи прита­манні й афект, і суворе врахування, і розрахунок, і традиційно звич­не, і орієнтації на свій обов'язок перед друзями, рідними, батьків­щиною. Раціональна соціальна дія за всякої привабливості і навіть в чомусь романтично піднесена ніколи не може і не повинна стати надзвичайно поширеною. Інакше буде багато втрачено привабли­вості й багатоманітності, чуттєвої наповненості соціального життя. Звичайно ж, більше вірогідності, що особа, соціальна спільність, суспільство розвиваються ефективно, якщо при реалізації складних, вузлових проблем соціального життя людина-особа, соціальна спільність стають частіше спрямовані раціонально. Адже від бага­тьох причин залежить вірогідність реалізації того чи іншого типу мотивації соціальної дії. Часто індивідуальні особливості, культура, освіта, інтелектуальні можливості індивіда, соціальних верств впли­вають на соціальні дії і багато в чому залежать від суспільства соціо-культурного середовища і масового поширення того чи іншого типу Мотивації. Наскільки мотиви дозволяють, стимулюють цілераціо-

277

нальну соціальну дію або традиційну, настільки обмежують, пригні­чують один тип поведінки і стимулюють інші.

Історичний досвід свідчить: людина завжди живе неодномірно, суперечливо. Афективна соціальна дія примхливо поєднується з ці-лераціональною, ірраціональна — з ціннісно-раціональною та ін. Але там, де істотною є сфера раціональної або ірраціональної соці-альноїдії, створюється простір для мракобісся, міфів, тоталітаризму, атмосфера нестримного захоплення вождями, лідерами та ін. Людсь­кий здоровий глузд заганяється в тупик. У житті людина своїм зусил­лям, діям надає сенс, мотив. Який сенс вбачає людина, які цінності стверджує в своїй діяльності, таку реальність здебільшого і творить. Звичайно ж, не все, що задумується, реалізується в житті. Причин багато. І тут, насам-перед, частіше бажання людини, соціальних спільностей людей зустрічаються з бажаннями інших. Але життя під­владне тому, чого люди хочуть досягти, в що вірять, яким хочуть зробити його, в чому вбачають сенс свого буття.

Звичайні життєві явища. В 30-х роках XX ст. в Україні здійснюва­лася масова колективізація людей, яка, можливо, реалізувала мету створення, організації колективних господарств, розкуркулювання заможних селян і мала високий сенс, осяяний соціалістичною ідеєю. І створено було колгоспний лад, при цьому морально, а часом і фі­зично нищилося безліч незгодних. Або ще. У 80-х роках XX ст. у свідомості людей, які споруджували під Києвом у Чорнобилі велику атомну електростанцію, мала високий сенс мета — забезпечити Ук­раїну електроенергією, до речі, значно дешевшою, ніж інші її види. Та потім катастрофа принесла багато лиха, викликала неоднозначне ставлення до атомної енергетики. Треба пам'ятати, що незмінна мо­тивація соціальних дій має тенденцію відтворити тотожні за соціаль­ним сенсом дії, і, отже, аналогічну соціальну реальність, дійсність та ін. Поки ж не змінилося розуміння діяльності, наївно сподіватися на зміни самих соціальних дій людей.

Суть соціальних зв'язків, аспектів мало змінюється, хоча і зміню­ється речово-предметна оболонка соціальної реальності. Підприє­мець, управлінець можуть на роботу їздити й на «Вольво», і трамва­єм, і електричкою метро. Священик на молитву може їздити і на «Мерседесі». Чи не тут загадка того парадоксу, який викликає глибо­ку занепокоєність людей, що мотиви ринкової діяльності багатьох вітчизняних підприємців замішані на мафіозно-кримінальних осно­вах, які сформувалися в минулому, а в сучасних умовах відтворюють в Україні нерідко ринково-мафіозну реальність, тобто існування «п'я­тої влади», «тіньової» економіки. Відтворюється і «більшовизм» по­літиків, їх бажання в усіх випадках, хай навіть на руїнах, взяти гору

над опонентами тощо. А чи не такого ж типу є «пристрасть» укра­їнських націонал-патріотів, націонал-демократів відірвати Україну за будь-яку ціну від ринкових відносин і джерел сировини Росії і країн Співдружності, навіть, якщо це шкідливо для України, «при­страсть» до використання службового становища, привілеїв, правил подвійної моралі, телефонного права та ін.? Ні фантастичністю, ні божественністю сенс не привертає, та й не виникає звідкись сенс діяльності. Формується сенс не тільки внутрішньо, а й за допомогою зовнішніх факторів, включаючи і матеріальні тощо. І хоча сенс одер­жує ззовні життєві імпульси, все ж має і власну незалежність, стій­кість та ін. Крізь призму цінностей, властивих людині, розуміння, в ім'я чого живе і хоче діяти людина, вона бачить, відчуває, оцінює зовнішні імпульси, соціальні дії.

Звичайно ж, осмислюючи соціальну реальність, відповідаючи на питання, чому людина діє так, а не інакше, чому «маємо те, що має­мо», в мотивації соціальної дії треба виділяти саме культуру — один з важливих боків життя і діяльності людини. Особа, її потреби, інте­реси матеріальні та духовні — джерело дії соціальної, і якщо розумін­ня мотивів дії є культурою, то соціальні зв'язки, взаємодії є діяльною реалізацією орієнтації на іншого тощо. Соціальні конфлікти Соціальна взаємодія — це така форма спілку­вання осіб, соціальних спільностей, верств, уг­руповань, за якою систематично здійснюється їх вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досягається пристосу­вання дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсу дій і певний ступінь солідарності або згоди між ними. Соціальна взаємодія буває випадковою, тимчасовою, минущою і стійкою, приватною і публічною, особистою і речовою, формальною і неформальною тощо. За влучним виразом Карла Маркса суспільство — це продукт взаємо­дії людей. Всі багатоманітні соціальні взаємовідносини обумовлені різноманітністю соціальних інтересів, основою яких виступають ви­робничі (базові) відносини. Саме тому, мабуть, неправильно зводи­ти взаємовідносини до форм міжособистісного спілкування або без­посереднього контакту. Адже соціальні взаємовідносини обов'язково передбачають розподіл ролей між партнерами і наявність у них пев­них специфічних систем цінностей, норм і регуляторів.

Суспільно-політичні соціальні взаємодії часто спостерігаються в політичних кампаніях типу виборчих, у них демонструється або ж за­гальна єдність політичної мети, цілей, або ж групова єдність. Групова єдність особливо наочно проявляється в діяльності політичних коа­ліцій, суспільних, громадсько-політичних рухів, народних фронтів ^та ін. У суспільно-політичних, соціальних кампаніях і соціальних

278

279

процесах спостерігаються й інші соціальні явища — соціальні, полі­тичні конфлікти, а іноді бувають кризові ситуації.

Конфлікт (лат. соп/ІісШз — сутичка) — сутичка двох або більшої кількостірізноспрямованих сил, забезпечення їх інтересів в умовах про­тидії. Малі й великі соціальні спільності, формально організовані й соціальні (політичні, економічні структури та ін.) об'єднання, що виникають на неформальній основі, у вигляді політизованих соці­альних рухів, економічних і політичних сил тиску, кримінальних угруповань, що усвідомлюють і переслідують певну мету, а також окремі індивіди і складають суб'єкти конфліктів. Зіткнення різнома­нітних об'єктивних та суб'єктивних тенденцій в діяльності особи, соціальних спільностей, соціальних структур є конфронтацією ідей, теорій, шкіл, змаганням за монопольне панування певних сфер ді­яльності і здобуття вигоди.

Конфлікти бувають агоністичні (примиримі) і антагоністичні (не­примиримі). Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можливості їх вирішення, переростають у хронічні й навіть непримиренні. Пошук же взаємних компромісів може привести спочатку до зняття гостро­ти конфлікту, а потім — при розвитку тактики компромісів — і до перетворення його на примиренний; продовження політики взаєм­них уступок або зміни зовнішніх обставин відкриває можливість взаємоприйнятного вирішення конфліктів. Відомі також ситуації імі­тації конфліктів як спроб політичного або морального тиску. Такі конфлікти є вигаданими, але можуть трансформуватися в реальні, якщо виникає протиборство між сторонами, чиї інтереси виявля­ються під загрозою. В реальних конфліктах їх учасники, виступаючи конфліктуючими сторонами, є носіями свідомості, що відображає загострення емоційних суперечностей. Саме тоді відносини супро­воджуються негативними емоціями, здатними задушити здоровий глузд в однаковій оцінці негативних наслідків конфлікту, або мо­жуть значно перевищувати проблематичні вигоди від перемоги над опонентами (явище «піррової перемоги»).

Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів різних соціальних спіль­ностей, соціальних верств, угруповань, а приватний випадок прояву соціальних суперечностей — одна з його форм, яка характеризується явно вираженим протистоянням суспільних сил або проблем, що висту­пають ядром конфлікту, а також: усвідомленням конфліктуючими сторонами (угрупованнями) своїх протилежних інтересів і мети діяль­ності. Соціальні конфлікти в історії людства спостерігаються на найрізноманітніших рівнях. На макрорівні соціальні конфлікти від­буваються у процесі вирішення об'єктивних суперечностей в соці­альних революціях, що ведуть до відмирання одних суперечностей і

виникнення або зародження нових, закладають основу нових соці­альних конфліктів. На мікросоціальному рівні конфлікт обумовле­ний діяльністю окремих особистостей, які переслідують певні соці­альні інтереси. В такому випадку конфлікт проявляється саме як зіткнення групових або особистих інтересів, що відображає різнома­нітні ціннісні орієнтації і норми поведінки членів соціальних спільностей і соціальних верств, угруповань, які беруть участь у конфлікті. Кон­кретні умови виникнення конфлікту визначають форму його роз­витку, сам процес — прихований (латентний) або відкритий та ін. Якщо ж мова йде про індивіди і малі соціальні спільності, то в кон­флікті відбувається зіткнення інтересів, мотивів, вчинків тощо. В конфронтаціях великих соціальних спільностей політичний конфлікт супроводжується сутичкою громадських настроїв і думок, суджень, що відображаються в конфліктній поведінці індивідів і малих соці­альних спільностей. Політичні та соціальні конфлікти виникають по горизонталі — в середині соціальних та політичних структур, а по вертикалі — між керівними структурами і підлеглими, контролюю­чими органами та підзвітними їм індивідами, соціальними спільнос­тями або організаціями, між лідерами та управлінцями. Багатоманіт­ність конкретних проявів і відмінностей конфліктів об'єднують спільні ознаки: виникнення нових груп на основі соціальної дисоці­ації, взаємне відчуження, поява усвідомлюваного протистояння і про­тиборства.

У соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти ха­рактеризуються різним рівнем, масштабом, гостротою, сферою ви­никнення та іншими ознаками. В політичній сфері найзначніші кон­флікти ті, що водночас охоплюють усі рівні соціальної і політичної структури, торкаються й економічної сфери, залучають максималь­но можливу в конкретних умовах кількість учасників (загальні кон­флікти). Такі конфлікти відбуваються у сфері суспільних відносин, пов'язаних із проблемами збереження або повалення влади, її зміц­нення або підриву, тобто мають політичний характер. Меншу зна­чущість мають часткові конфлікти, що охоплюють лише частину со­ціальних структур. Проте за певних умов і обставин (нестабільність, соціальна напруженість та ін.) можуть перерости в загальні.

Зростання конфліктності є природно наслідком загострення бо­ротьби за панування тих чи інших цінностей і претензій на певний статус, владу та засоби висхідних соціальних та політичних угрупо­вань. Від успіху або поразки у спробах створити баланс між силами сутички і консенсусу залежить роль соціального конфлікту в соціаль­ному розвитку. Соціальний конфлікт або стає джерелом прискорення розвитку суспільства, або породжує соціальний хаос. Складність ситу-

280

281

ації полягає в тому, що попередній політичний досвід не давав мож­ливості виробити культуру конфлікту, не був легітимізований, тобто узаконений, у тому, що в тоталітарному суспільстві існує один центр влади — держава, в якого нема конкуруючих соціальних спільнос­тей, верств, угруповань. Якщо в плюралістичному суспільстві кон­флікт є звичайне явище, то в умовах тоталітарної політичної системи формується ставлення до конфлікту як явища шкідливого, небез­печного, пов'язаного з боротьбою групових амбіцій. Саме тому різкий спалах конфліктності застає і владу, і суспільну свідомість зненаць­ка. У модернізованому суспільстві більшість конфліктів вирішується не державою, а іншими політичними інститутами. Держава втруча­ється лише в тих випадках, коли, по-перше, конфлікти загрожують серйозно вразити інтереси людей, які не беруть участі в них; по-друге, людьми, які беруть участь у конфлікті, здійснюються акти насилля, не припустимих з точки зору закону, і, по-третє, існує за­гроза перетворення конфлікту на причину масового, затяжного на­силля одних членів суспільства над іншими.

Виняткове значення для вирішення конфліктів має період їх три­валості. Якщо кризи політичного розвитку виникають водночас, то вони загострюють одна одну. Якщо ж реформи поетапно структуро-вані, то рівень визрівання конфліктів значно нижчий. Важливі не тривалі, амбіційні програми, які практично неможливо здійснити, а короткострокові заходи, що передбачають постійне функціонування зворотних зв'язків, дозволяють коригувати мету та засоби реформи, долаючи розрив між політичною метою і поточними інтересами різ­них соціальних верств і угруповань населення. І звичайно, багато залежить від рівня професіоналізму керівників. У сучасних умовах в Україні розгортається здійснення реформ переходу до ринкової еко­номіки. Та, на жаль, реформи намагаються реалізувати зверху, не мобілізуючи низи і середні ланки суспільства. Та й ідеї реформи, переходу до ринкових відносин і економіки не оволоділи масами, не стали загальнонаціональною українською ідеєю.

Концепція соціального конфлікту визнається вирішальним або одним із найважливіших факторів соціального розвитку. Соціаль­ний конфлікт соціолог Герберт Спенсер розглядав з позицій соціал-дарвінізму, вважав його неминучим явищем в історії людства і сти­мулом соціального розвитку суспільства. Такої ж позиції і думки про соціальний конфлікт дотримувався і соціолог Макс Вебер, який на­зивав соціальний конфлікт боротьбою. Соціологи Людвіг Гумплович, Уїльям Самнер, Фердинанд Тьонніс, Лестер Уорд, Торстайн Веблен та інші, називаючи соціальний конфлікт суперечкою, вважали його психологічно обумовленим явищем і однією з форм соціалізації. Один із

282

засновників чіказької школи соціальної екології Роберт Парк вклю­чив соціальний конфлікт до чотирьох основних видів соціальної вза­ємодії поруч із змаганням, пристосуванням і асиміляцією. Змагання ж виступає соціальною формою боротьби за існування, будучи усві­домленим, перетворюється на соціальний конфлікт, що завдяки аси­міляції та співробітництву сприяє раціональному пристосуванню.

Переваги у взаємовідносинах між людьми віддаються не соціаль­ному конфлікту, а соціальному спокою. Приблизно ж такої точки зору дотримувався соціолог Ернст Берджесс та інші прихильники школи соціальної екології, вважаючи, що кожне суспільство має де­які елементи напруження і потенційного соціального конфлікту, роз­глядаючи суспільство як важливий елемент соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню або зміцненню соціальних зв'язків. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони відвертають закостеніння соці­альної системи, відкривають шлях інноваціям. Соціолог Ральф Да-рендорф, протиставляючи теорію конфлікту марксистській теорії класової боротьби і концепції соціальної згоди, вважає соціальний конфлікт результатом опору існуючим у будь-якому суспільстві від­носинам владарювання і підкорення. Придушення соціального конфлікту веде до загострення, а «раціональна регуляція» — до під­контрольної еволюції. Хоча причини конфліктів непереборні, «лібе­ральне суспільство» може узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними спільностями та ін. Розв'язання соціаль­ного конфлікту здійснюється зняттям соціальної напруженості на ранніх стадіях формування конфліктної ситуації: компроміс, пере­мога однієї з конфліктуючих сторін, виникнення в результаті кон­флікту нової соціальної якості та ін.

У сучасних умовах особливе значення мають пошуки компромі­сів у міждержавних, регіональних, міжнаціональних і міжрегіональ­них конфліктах. Найжорстокіша форма вирішення конфлікту — збройне насилля. Та така форма разом з тим і малоперспективна. Збройні конфлікти часто ведуть до тупикової ситуації, коли розум конфліктуючих сил підмінюється підозрами, амбіційністю та ін. Вся багатоманітність причин зростання конфліктності в умовах вступу суспільства на шлях модернізації пов'язана з дією двох груп факторів. Перша група — визначається співвідношенням інтересів основних соціальних груп і характером політичної культури, що виражається у кризі політичної культури (криза ідентичності й легитимності). Дру­га група факторів визначається рівнем інституалізації політичних відносин і рисами політичних керівників, що відображається в кризі Державного управління (криза розподілу, проникнення у владні структури тощо). Проміжне становище між двома сферами кризи

283

політичного розвитку займає криза політичної участі, що виникає як наслідок нерозвинутої культури та ігнорування вимог рівності у про­цесі прийняття державних рішень. І хоча соціальний конфлікт ви­значається одним із головних рушіїв соціального прогресу, поряд із ним виступають згода, стабільність, порядок, спокій та ін. Для вирі­шення соціального конфлікту часто вдаються до консенсусу — згоди одностайності, співучасті, погодженості та ін.