1. Соціологія — наука про суспільство

Кожна з галузей науки має предмет, що розкривається змістом, системою теорій, законів, категорій, принципів тощо і виконує особливі функції на практиці, досліджує певну сферу суспільних від­носин, їх окремі види, ті чи інші явища, процеси, взагалі суспіль­ство. Існує певна взаємозалежність між предметом, змістом та функціями науки. Якщо абстрагуватись від інших наук і від широ­кого розуміння потреб науки, практики, то не можна з'ясувати функ­ції окремих галузей науки. Саме потреби практики висовують на кожному етапі життя суспільства нові вимоги до гуманітарних знань і окремих його галузей. Але сучасне суспільство — не довільне поєд­нання різних механізмів управління, владних інститутів та структур, соціальних сфер політики, економіки, а цілісний соціальний орга­нізм, що функціонує і постійно розвивається, йде вперед, прогресує. І якщо окремі науки, зокрема економічні, політичні, юридичні, ви­вчають внутрішні явища, події, то виникає потреба саме в галузі знань, яка вивчає суспільство в усіх його аспектах. Такою наукою є соціологія — наука про суспільство, закономірності його розвитку, закономірності процесів і явищ тощо.

Що ж і як вивчає соціологія? Соціологія — Поняття соціології. ....

,-, наука про суспільство, окремі соціальні інсти-

соціальних знань тути (держава, право, мораль та ін.), процеси

і суспільні соціальні спільності людей. Ще в се­редині XIX ст. вперше поняття соціологія введено в науку французь­ким ученим Огюстом Контом — основоположником позитивізму. Тоді позитивізм — провідний напрям в суспільствознавстві, про­грамні методологічні та світоглядні установки якого сформульовані Анрі Сен-Сімоном, а основа концепції розроблена в працях Огюста Конта, Джона Мілля, Герберта Спенсера, Карла Маркса, Макса Ве­бера, Еміля Дюркгейма та ін.

Позитивізм склався на противагу спекулятивному, зокрема со­ціально-філософському, теоретизуванню. Головне прагнення пози­тивізму — відмова від абстрактних тлумачень суспільства, створення позитивної соціальної теорії, що мала стати такою ж доказовою і загальнозначущою, як і природні, наукові теорії. Спекулятивній мета-

14

фізиці і заснованій на ній філософії історії, позитивізм прагнув про­тиставити метод спостереження, порівняння, історичні і в певному, хоча і меншому, ступені математичні методи. Ось чому спочатку со­ціологія означала суспільствознавство, але згодом предмет соціоло­гії безперервно змінюється та уточнюється, супроводжуючись по­ступовим відокремленням соціології від філософії. Справа в тому, що до середини XIX ст. потреби соціального розвитку і внутрішня логіка еволюції науки про суспільство вимагали нових підходів до формування типу соціальних явищ. І у відповідь на потреби форму­вання громадянського суспільства виникає соціологія. Адже йшов процес становлення суспільства, що стверджує торжество прав та свободи людини, духовну, економічну незалежність, суверенність і автономність громадянина замість звичного, нормативного порядку феодально-абсолютистського суспільства з його найжорстокішою то­тальною регламентацією суспільно-політичного, економічного і ду­ховного життя людей.

Розширення меж свободи і прав людини, суттєве збільшення мож­ливостей вибору пробуджували інтерес людини до знань, основ життя соціальної спільності людей, соціальних процесів та явищ з метою раціонального, ефективного використання набутих прав та свобод. Але і вільна конкуренція в економіці, духовній сфері поставила в пряму залежність результативність діяльності підприємців від вико­ристання знань про конкретні соціальні механізми, настрої та споді­вання людей тощо. І галуззю знання, що допомагає глибше і кон­кретніше пізнати суспільство, основу соціальної взаємодії людей з метою раціонального використання свободи, самоорганізації, стала соціологія. Адже соціологія вивчає суспільство, соціальні відносини, соціальні спільності, їх діяльність, а філософія, хоча і вивчає особу і соціальні спільності як об'єкти та суб'єкти діяльності, але робить це на високому рівні узагальнення — на рівні розкриття їх суті, а не розгортання суті в дійсності, реальності, виявленні життя в усьому його суперечливому існуванні, як це робить соціологія.

Отже, соціологія не обмежується з'ясуванням суспільства як ціліс­ного утворення, а розкриває механізми його функціонування, розвитку. Система соціальних механізмів, що сприяють руху, розвитку сус­пільства, його прогресу, розкривається в соціології як цілісність сус­пільства. Саме тому суспільство як цілісний організм, соціальні меха­нізми його функціонування та розвитку і стають предметом соціології. Поступово, в міру накопичення соціальних знань, зростає кількість теоретичних соціологічних концепцій, кожна з яких обгрунтувала певний аспект соціальних відносин, дала інтеграцію соціального, що виступає основною категорією соціології. Використовуючи різ-

15

номанітні методи наукового пізнання, соціологія осмислює суспіль­ство, суспільне життя не як гранично загальну абстрактність, а як реальність. Соціологія розкриває суть суспільства через діяльність людини, через потреби і інтереси, ціннісні орієнтації, діяльність лю­дей, їх зв'язки, показуючи, що суспільство — цілісна система соці­альної взаємодії, зіткнення різних інтересів, орієнтацій, видів ак­тивності людей, тобто намагаючись з достатньою повнотою розібрати і відобразити в положеннях, теоріях багатоманітність і внутрішню неоднорідність суспільства. Соціологія аналізує соціальні спільності з позицій їх місця в системі соціальних зв'язків, розглядає складну систему цих зв'язків: особи і спільності, спільностей між собою, спіль­ності і суспільства, суспільства і природи та ін. Показує і соціальну взаємодію — процес взаємного впливу спільної діяльності, тому що суспільство — це і є соціальна взаємодія, а складові взаємодії соці­ального, особливого і поодинокого — це, по суті, соціальні механіз­ми. Соціологія, як певний тип знань про суспільство, виходячи з надр соціальної філософії, запозичує філософську культуру, визнаючи особ­ливе значення теоретичного узагальнення цілісного концептуального осмислення соціальних явищ. Разом з тим соціологія прагне до подо­лання тієї обмеженості, що виявляє філософія при аналізі реальних соціальних проблем.

Аналіз зарубіжних джерел показує, що найчастіше соціологія визначається як наука про соціальні спільності, соціальні групи, їх поведінку, відносини між ними і в середині них. Одні американські соціологи визначають соціологію як науку про суспільство, соціаль­ні цілісності, соціальні спільності і їх соціальну поведінку. Інші вва­жають, що соціологія вивчає не ізольованих індивідів, а людей в спільностях або в соціальних умовах. Мета такого вивчення — зрозу­міти і з'ясувати причини соціальної поведінки або взаємодії соціаль­них спільностей і груп, а також їх результати. На думку бельгійського соціолога Міхо де Костра, соціологія вивчає відносини між людьми, що складаються в процесі їх діяльності. Соціологія і ставить мету: допомогти людям розібратися самим у складних проблемах життя. Адже соціологія — це розуміння суспільства. Люди, що творять сус­пільство, в якому живуть, безперечно, мають можливість змінити його, перетворити, але, насамперед, повинні пізнати. І саме тут на допомогу приходить наука соціологія.

Сучасна соціологія — це багатоманітність течій та наукових шкіл, що по-різному пояснюють її предмет та роль, по-різному відповідають на питання: що таке соціологія. Існують різні визначення соціології як науки про суспільство. «Короткий словник із соціології» дає визна­чення соціології як науки про закони становлення, функціонування, роз-

16

витку суспільства, соціальних відносин та соціальних спільностей. «Со­ціологічний словник» визначає соціологію як науку про закони роз­витку та функціонування соціальних спільностей та соціальні процеси, про соціальні відносини як механізми взаємозв'язку та взаємодії між суспільством і людьми, між спільностями і особою. В книзі «Вступ до соціології» відмічається, що соціологія — це наука, в центрі якої пере­бувають соціальні спільності, їх генезис, взаємодії і тенденції розвит­ку. Кожне з визначень має раціональне зерно. Більшість учених схи­ляється до того, що предметом соціології є суспільство або певні суспільні явища. Проте тут можна заперечити. Суспільні явища вивчаються не тільки соціологією, але й іншими науками — теорією права, політич­ною економією, історією, психологією, філософією, соціальною фі­лософією та ін. Соціологія, на противагу спеціальним наукам, ви­вчає не ті або інші соціальні явища, а їхнайзагальнішіродові властивості, що не вивчаються жодною з наук; соціологічний підхід до вивчення сус­пільства, соціологічне бачення суспільства — це, по суті, аналіз явищ, процесів у системі соціальних зв 'язків, аналіз їх взаємодії із соціаль­ністю.

Соціологічний аналіз дає можливість не лише описувати, з'ясо­вувати явища, соціальні процеси, а й розкривати їх зміст, механізм дії, формувати модель явищ та суспільства. Можливість відчути тен­денцію змін, сформувати прогнози подальшого розвитку, прогресу і дає аналіз соціальних процесів в їх динаміці. Соціологічні уявлення, підкреслює соціолог Райт Міллс, можуть дати розуміння складних відносин людини і суспільства. Політична економія вивчає тільки господарську діяльність суспільства. Правові галузі знань досліджу­ють лише право. Теорія мистецтва — лише мистецтво. Жодна з наук не вивчає ті загальні властивості, що мають господарські, правові, художні і релігійні явища тощо. А через те, що вони є окремими видами діяльності суспільства, то в усіх мають бути спільні родові риси і в житті мають проявлятися спільні для всіх соціальних явищ закономірності. Ось ті найзагальніші властивості і закономірності, притаманні всім соціальним явищам і які не вивчаються жодною із суспільних наук, і є найближчим об'єктом соціології. Отже, соціо­логія є наукою про родові властивості і основні закономірності сус­пільних явищ. Американський соціолог Франклін Генрі Гіддінгс підкреслює, що соціологія — наука, що вивчає взаємозв'язки малих і великих соціальних спільностей людей, соціальних процесів через сферу повсякденного життя людини. Соціологія не просто вибирає емпі­ричний досвід, тобто чуттєве сприйняття, єдиним засобом вірогід­ного, певного пізнання суспільних змін, а й теоретично узагальнює його.

17

2 "Соціологія"

З появою соціології відкрились і нові можливості проникнення у внутрішній світ особи, розуміння її можливостей і життєвої мети, інтересів та потреб. Соціологія вивчає не людину взагалі, а її конкрет­ний світ — соціальне середовище, спільності, в які людина включена, спосіб її життя, соціальні зв язки, соціальні дії. Не поменшуючи зна­чення численних галузей суспільствознавства, все ж соціологія уні­кальна здатністю бачити світ як цілісну систему. Система ж розгля­дається соціологією не лише як функціональна, що розвивається, але й як система, що переживає глибоку кризу. Соціологічні до­слідження і прагнуть вивчити, розкрити причини кризи суспіль­ства, знайти шляхи виходу з кризи тощо. Основні проблеми сучас­ної соціології — виживання людства і оновлення цивілізації, підняття її на вищий ступінь розвитку. Вирішення проблем соціологія шукає не лише на глобальному рівні, а й на рівні соціальних спільностей, конкретних соціальних інститутів і об'єднань, соціальної поведінки окремої особи. Соціологія — наука багаторівнева, що становить єд­ність абстрактних та конкретних форм, визначення широкомас­штабних і окремих теоретичних підходів, теоретичного та емпірич­ного (досвідного) знання.

Що ж становлять великі та малі рівні (макро- і мікрорівні) соціо­логії? Всебічно широкий соціологічний рівень означає орієнтацію на аналіз соціальних структур, соціальних спільностей, великих соціаль­них груп, верств, систем і процесів, що відбуваються в їх середині. Со­ціальна спільність, що виступає об'єктом широкого соціологічного аналізу, — це цивілізація і найбільші її утворення. Широкий соціо­логічний підхід не вимагає детального розгляду конкретних проблем та ситуацій, а спрямований на їх комплексне охоплення. Широкий всебічний соціологічний підхід до явищ пов'язаний з суспільними світовими системами і їх взаємодією, з різними типами культур, з соціальними інститутами та суспільними структурами, з глобаль­ними процесами. Широкий всебічний соціологічний підхід до полі­тичних явищ визначає, що суспільство є цілісним соціальним орга­нізмом. На відміну від широкого всебічного соціологічного підходу (макрорівня) мала або галузева соціологія (мікросоціологія) аналі­зує соціальні процеси в окремих сферах суспільного життя та соці­альних спільностях. Галузева соціологія звернена до соціальної пове­дінки, міжособистого спілкування, мотивації дій, стимулів групових, спільнісних вчинків тощо. Галузева соціологія вивчає саме окремі частини, елементи, галузі суспільства у взаємодії з цілісністю, тоб­то з усім суспільством. Соціологія — наука про становлення, розви­ток та функціонування соціальних спільностей, про соціальні про­цеси і соціальні відносини між спільностями, між соціальними

спільностями і особою, механізми взаємодії та взаємозв'язку людей у суспільстві, наука про суспільство, суспільні відносини та соціальні процеси.

Система — сукупність елементів, що утво-

Сощолопя — рюють цілісність, наявність певної структу-

система знань ри — стійких зв язків між елементами — од­на з найважливіших властивостей системи. Якщо ж наука — система знань, то її елементи, насамперед, різні теорії, а структура — зв'язок між ними. Визначити соціологію як систему знань — означає виді­лити конкретне уявлення про об'єкт, що вивчається у вигляді орга­нічно пов'язаних між собою теорій: теорії особи, теорії малих груп, верств (сім'ї, трудових колективів тощо), теорії суспільства як соці­альної системи і теорії світової співдружності. Послідовність теорій відображає об'єктивні зв'язки і відносини між соціальними спіль­ностями як об'єктами та суб'єктами соціальної діяльності. Адже будь-яка мала група, соціальна спільність, прошарок населення має свою специфіку, власні категорії, інтегративні, тобто об'єднувальні влас­тивості, але її можна зрозуміти, абстрагуючись від осіб, з яких вона складаєються. Разом з тим діє і зворотний рух: уявлення про особу при аналізі малих соціальних спільностей, соціальних груп стає ба­гатшим і конкретнішим тому, що у особи тут створюються нові зв'яз­ки та відносини.

Основними напрямками процесу переходу від однієї теорії до іншої в соціології особи є, по-перше, послідовне розкриття різних властивостей (потреб, інтересів, цінностей, соціальних установок то­що) особи, що завершуються системним визначенням особи як об'єк­та та суб'єкта; по-друге, здійснення переходу від аналізу особи до розкриття її діяльності, способу життя, умов, засобів і результатів; по-третє, аналіз міжособових відносин, що складаються в процесі діяльності, поведінки та спілкування, глибокого пізнання особи, з'ясування соціальних норм і відхилень в діяльності особи, її пове­дінці у відносинах, визначенні типу особи.

В сучасній соціології долається протиставлення об'єкта суб'єкту, теорії і практики, пізнавального і ціннісного ставлення до світу. По­шук істини соціологією пов'язується з розкриттям можливостей пе­ретворення об'єктів відповідно до гуманістичних цінностей. Сучас­на соціологія розглядає особу, різні соціальні спільності та соціальні системи не тільки як об'єкти, але йяк суб'єкти діяльності. Саме тут у системі соціологічних знань важливе місце займає осьова проблема­тика, інтереси, цінності, соціальні установки, все те, що визначає мо­тивацію поведінки і діяльності людей. Процедура аналізу діяльності особи, спільності людей здійснюється в науці в такій же ролі, що і

18

2*

19

ретична і прикладна соціологія, базуючись на конкретних соціоло­гічних дослідженнях, не протистоять одна одній, а становлять єд­ність, взаємне збагачення. Данні прикладної соціології, якщо до­слідження мають глибокий, всебічний характер, використовуються для розвитку наукової теорії.

Теоретична соціологія — сукупність різноманітних концепцій, що розробляють аспекти соціального розвитку суспільства і дають їм інтерпретацію. Єдиною концепцією, що об'єднує специфіку со­ціальних процесів, механізмів дії соціальних спільностей та зако­номірностей розвитку суспільства, визнавався марксизм, а саме — історичний матеріалізм. Ось чому теоретичну соціологію часто прямо ототожнювали з історичним матеріалізмом. Насправді ж люд­ство виробило величезну кількість теорій та концепцій, що об'єд­нують закономірності і специфіку розвитку цивілізації. Уже в середині XX ст. широко розповсюджуються концепції соціальної стратифікації, індустріального суспільства, соціальної конверген­ції та ін. Звичайно ж, теоретична соціологія — це багатоманітність соціальних течій, шкіл, напрямків, що зі своїх методологічних по­зицій пояснюють специфіку розвитку суспільства. Що ж стосу­ється марксизму, то це один з напрямків суспільно-політичного, економічного та соціального вчення, що, насамперед, надає пріо­ритет економічним факторам у розвитку суспільства. Спеціальні ж соціологічні теорії — це окремі сфери соціологічних знань, що мають предметом дослідження відносно самостійні, специфічні системи суспільства, соціальні спільності, механізми їх дії і взає­модії, соціальні процеси тощо.

Вивчаючи ті або інші основні закономірності розвитку су­спільства, соціальних спільностей і механізми дії соціальних про­цесів та явищ, теоретична соціологія може і не формулювати те, як саме в тих чи інших умовах розвиваються різні соціальні спільності, соціологічні інститути та соціальні процеси. Саме то­му у структурі соціології велике значення має її середній рівень, тобто відносно самостійні теоретичні системи, які покликані, по-перше, встановити об'єктивні взаємозв'язки предметної сфе­ри (праця, сім'я, соціальні спільності тощо) з цілісністю су­спільної системи; по-друге, виявити специфічні для предметної сфери внутрішні взаємозв'язки та закономірності. Спеціальні соціологічні теорії дають відповіді на актуальні проблеми сучас­ності. Всі структурні елементи соціології, всі види соціологіч­них досліджень (фундаментальні, прикладні) тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного, створюючи єдину систему со­ціологічних знань.