У

Ф. Ніцше: кожна філософія – лише окрема інтерпрета-ція істини

се ж і Дільтей і Ніцше репрезентують одну філософську течію – “філософію життя”, але перший убачає у філософії науку, другий – форму символічно-естетичного сприйняття й переживання світу, хоча обидва спираються на ірраціоналістичну філософську традицію.

Якщо різні представники однієї філософської течії чи школи можуть виражати її ідеї по-різному з позиції науки, мистецтва, релігії, етики, то чи може один і той самий філософ свої філософські позиції виявляти як у теоретичній, так, наприклад, і в естетичній формі? Тут відповідь одна: безумовно, так. Видатний французький філософ Жан-Поль Сартр (1905 – 1980), розробивши “феноменологічну онтологію”, успішно виражає свої ідеї в образно-символічній формі засобами красного письменства.

І

Підсумок: основні підходи до розуміння предмета філософії

з вищевикладених підходів до розуміння філософії випливають такі загальні висновки:

1. філософія є явище культури, як наука, мистецтво, мораль, релігія

(В. Дільтей);

2. філософія найширше з усіх сфер культури охоплює відношення “людина – світ, світ – людина”. У ставленні до світу виявляє себе вся гама її світовідчуття і світосприйняття, що знаходить вираз у світогляді (філософія як світогляд, Баденська школа, В. Вундт);

3. оскільки кожна культура національна, то філософія, що зроджена тою чи тою нацією, несе в собі прикметні риси національної вдачі та світогляду;

4. оскільки філософія завжди оперта на ті чи ті вартості (на відміну від науки), то доконечно спрямована на розкриття значення життя, його смислів (Баденська школа, “філософія життя”, українська “філософія серця”, екзистенціалізм);

5. філософія інтерпретує смисли буття з позиції науки (наприклад, Баденська школа), мистецтва (“філософія життя”, екзистенціалізм), моралі, релігії (“філософія серця”).

Із зроблених висновків напрошується питання: яким має бути визначення філософії, аби ввібрати в себе всі зазначені вище підходи до її розуміння? Для цього конкретизуймо деякі попередні висновки. Відношення “людина – світ”, що його охоплює філософія, включає в себе світ природи, соціальний і духовний світ. Відношення “людина – світ” у філософії передбачає ставлення до світу як цілості. Така своєрідність сприйняття світу у філософії породжує специфічне знання – софійне (від грец. софія – мудрість, знання, майстерність). Це знання про “причини” і “початки”, про “сутнє” (Арістотель). Софійне знання й породжує такі філософські питання: що є світ у його цілості і що є його універсальною основою? яке місце займає людина у світі? яке значення має світ для людини, а отже, якою є програма оцінок і дій людини у світі?

Відповідь на перше питання вимагає від філософії теоретично викласти систему знань, яка б охоплювала світ у його цілості. Така система філософських знань традиційно має назву метафізика. Філософія ХХ ст. містить низку оригінальних концепцій метафізики. Особливе місце тут посідають ті, що пов’язані з культом наукового знання.

К

Метафізика у хх ст.

ожна з концепцій метафізики є знанням теоретичним, яке послуговується не образами, а поняттями. Для теоретичного обґрунтування своїх засад філософія як метафізика застосовує певні способи (методи) пізнання та розуміння як світу, так і людини. Тому говорять про філософські, чи то метафізичні, методи (тобто ті, що використовує метафізика). Не слід плутати вживання цього терміна “метафізика” з позначеним у Геґеля та в марксистській філософії підходом до розуміння руху та розвитку – антидіалектикою. У філософії як метафізиці широко використовується спекулятивний метод. Це спосіб проникнення в сутність речей засобами мислення (Р. Декарт, В. Спіноза).

Однак у ХХ ст. відбувається відхід від спекулятивного способу філософствування, утверджуються нові підходи. З них найбільше розповсюдження мають такі методи.

Інтуїтивний метод. Його можна “описати” як безпосереднє, без допомоги досвіду, або розсудкового міркування, “вглядання” (Еnsicht) в “ядро сутності” (Wesenkern) пізнаваного, що його інколи досягається в безпосередньому контакті, у переживанні явищ Всесвіту” (М. Шелер). Гете розуміє цей метод як об’яв, “що розвивається із внутрішньої людини”. Для “філософії життя” Анрі Бергсона (1859 – 1941) “інтуїція” є органом пізнання життя, а органом пізнання мертвої матерії є “інтелект”.

Феноменологічний метод Едмунда Гуссерля, який він розуміє як “зоглядання сутностей” (Wesenschau) на очищеному від зайвих міркувань усвідомленні “наявних даностей свідомості”, що супроводжується “інтенціональністю”, або, іншими словами, спрямованістю свідомості на предмет, про який ідеться.