О

Прагматизм: філософія – це методологія практичної діяльності

дним з варіантів підходу до філософії як науки є прагматизм, етапи розвитку якого репрезентують американські мисленники Ч. Пірс, Д. Дьюї, Д. Мід. За прагматизмом, уся попередня філософія виходила з постулату, що матеріальні та духовні явища повинні мати якусь стійку основу. Насправді ж, вважає Д. Дьюї, таких первнів не існує. Філософія не повинна займатися роздумами про початки буття та пізнання, а має виробити науковий метод, що дозволить вирішити проблеми, які постають перед конкретними людьми. Цей метод базується на прагматичному принципові Пірса, який стверджує: якщо розглядати, які саме практичні наслідки постають із об’єкта поняття, то поняття про всі ці наслідки й буде повним поняттям об’єкта. Сутність наукового методу Дьюї полягає у вияві практичних наслідків кожного вчення чи концепції й визначенні оцінки на основі їх зіставлення. Істиною ж є успіх, продуктивність, корисність конкретної ідеї в досягненні мети, що постає в досвіді. Така інтерпретація істини докорінно відрізняється від кореспондентської концепції істини, висунутої ще Арістотелем. (За Арістотелем, істина – це відповідність думки предмету). Метод і трактування істини Д. Дьюї оперті на вчення про універсальний досвід. Досвід він розуміє як безперервний, оскільки в нього входить усе – від переживання ситуації, подій, людей, ілюзій, діяльності, віри до магії та науки. Поняття, ідеї, теорії, дії, оцінки постають для Дьюї інструментами в досягненні мети, яка виникає в досвіді.

О

Е. Гуссерль: філософія з феномено-логією

сторонь від позитивізму, прагматизму та марксизму вів пошук обґрунтування наукового знання німецької філософ Едмунд Гуссерль (1859 – 1938). Ґрунтуючись на традиції філософування Декарта та Канта, він розробляє концепцію трансцендентальної феноменології, але при цьому дає цілком нове трактування природи свідомості. На його думку, базові принципи науки можна знайти, очищуючи свідомість від усього емпіричного, зовнішнього щодо “чистої свідомості”. “Чистоти” свідомість досягає шляхом вилучення всіх суджень просторово-часового світу з теоретичних міркувань. У результаті виявляє себе найхарактерніша ознака свідомості – інтенціональність, тобто спрямованість на об’єкт. Вона є чистою структурою свідомості, що стверджує її, наповнює її значенням і сенсом. Інтенціональність є ключовим поняттям концепції Гуссерля. Воно поєднує іманентний світ людської свідомості і зовнішній предметний світ, який за своєю істотністю є трансцендентним. Отже, філософія є феноменологією, або наукою про чисту свідомість як переживання інтенціональних актів, що є “зоглядання сутностей”. Сутності є значеннями, сконструйованими свідомістю, і виконують функцію базових основин науки.

Ф

Е. Гуссерль – філософія є феноменоло-гією

ілософська раціоналістична традиція вважає справу систематизації знання привілеєм філософії. У цьому керунку вели пошуки предмета та призначення філософії такі мислителі новокантівської течії, як Вільгельм Віндельбанд (1863 – 1936) та Генріх Ріккерт (1863 – 1936) – Баденська школа.

Відштовхуючись від кантівського розрізнення теоретичного і практичного розуму, Віндельбанд поділяє сферу знання на досвідне, що оперте на емпіричні дані, та рефлексію над ними – це “сфера” того, що є, – і знання, оперте на оцінкові судження та пізнання належного – це “сфера” того, що повинно бути. Ця сфера знання і є філософія. За Вільденбандом, вона є “критичною наукою про загальноважливі вартості”. Він відкидає ті розуміння філософії, що бачать її як мистецтво жити, як спосіб досягнення щастя.

Позиція, за якою філософію вважають наукою, обстоює думку, що філософія повинна формувати науковий світогляд, ґрунтуючись на здобутках окремих наук. Віндельбанд не поділяє цього погляду, а стоїть на тому, що філософія має свій специфічний предмет і тому повинна бути надто гордою, щоб давати своє ім’я загальним оглядам, де можна вивчити найголовніші речі з (наукових) даних. Світогляд слід формувати не за рахунок здобутків окремих наук, а завдяки роздумам над вартостями. Формувати світогляд можна лише на основі теорії абсолютних вартостей, вважав учень і шанувальник Віндельбанда Генріх Ріккерт. Абсолютність, за Ріккертом, є наістотнішою характеристикою вартостей. Цікаво тут і знати думку М. Шлемкевича про існування абсолютних вартостей, оскільки він критично аналізує цю концепцію: “Немає, на мою гадку, теоретичних основ для сприймання абсолютних цінностей… У беззупинному перебігу подій душа тужить за абсолютно твердою точкою, де б вона могла відпочити, за визволенням від дочасної умовности, яка, здається, відбирає від людського життя й змагання будь-яке значення, всяку цінність. Шляхи, що їх випробували філософія та релігія, не вистачають, залишається лише незалежна від часу держава абсолютних вартостей”⁴.

Абсолютність вартостей, за Ріккертом, – це щось зовсім незалежне ні від буття, ні від суб’єкта. Абсолютність полягає в їх трансцендентній природі, яка недосяжна емпіричному пізнанню. Вартості “утворюють цілком самостійну сферу, що лежить по той бік суб’єкта і об’єкта”⁵. Вартості – це “смисл, що лежить над усяким буттям”.

У праці “Про поняття філософії” Ріккерт виводить з теорії абсолютних вартостей такі основні завдання філософії: