3. Економічне районування і його практичне значення. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів.

Ще наприкінці XIX ст. М. Драгоманов, а у 1926 р. С. Рудницький поділяли Україну на Правобережну, Лівобережну та Південну. В ос­нові цього поділу лежав історико-географічний принцип, зокрема та обставина, що у 1686 р. уся тогочасна Україна була поділена між Ро­сією та Польщею по Дніпру. У складі Російської імперії найбільш тривалим був поділ України на дев'ять губерній, об'єднаних у три регіони: 1) Південно-Західний край (Волинська, Київська, Подільська губернії); 2) Лівобережна Україна (Полтавська, Харківська, Чернігі­вська губернії); 3) Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Хер­сонська губернії).

У 1957 р. з організацією Рад Народного Господарства (РНГ) і переходом від галузевого до територіального розвитку народного господарства СРСР була затверджена нова мережа, яка складалася з економічних адміністративних районів. За цією мережею територія Ук­раїни була розподілена на 11 економічних адміністративних районів.

У 1960 р. їх кількість була збільшена до 14. Але практика показа­ла, що ці адміністративно-економічні райони надто подрібнені, а уп­равлінський апарат занадто великий. Тому в 1962 р. вони знову були зменшені від 14 до 7-ми.

До мережі цих економічно-адміністративних районів (Рад Народного Господарства) увійшли:

• Донецький (Донецька і Луганська області).

• Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області).

• Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська області).

• Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська області,).

• Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Черні­вецька області).

• Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківсь­ка, Закарпатська області).

• Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області).

Такий поділ праці економічних районів проіснував до 1965 р. В кінці 1964 р. Ради Народного Господарства були ліквідовані і з січня 1965 р. рішенням уряду СРСР були створені галузеві міністерства, одночасно реформувалась мережа економічних районів в масштабі території Радянського Союзу. У результаті було утворено 18 великих економічних районів і один середній (мезорайон) - Молдавська РСР. За цією мережею в Україні було виокремлено три макрорайони: Донецько-Придніпровський (8 областей), Південно-Західний (13 областей) і Південний (4 області).

Наведена схема соціально-економічного районування є наслідком багаторічного вивчення України як суспільно-територіального комплексу, зокрема, опрацювання проекту фундаментальних досліджень «Наукові основи соціально-економічного районування і адміністративно-територіальний поділ України у 1994-1995 р.р.»

• Щодо особливостей районування з точки зору формування регіональної економічної політики головними проблемами регіонів є: слаборозвинуті (відсталі) регіони, депресивні регіони, прикордонні регіони (області).

Слаборозвинуті регіони традиційно мають

• низький рівень життя порівняно з більшістю регіонів країни;

• знаходяться в стані застою;

• для них характерна слаборозвинута галузева структура, науково-технічний потенціал, соціальна сфера, політичні, етнічні та екологічні проблеми;

• виробництво ВВП на душу населення менше 50 % від середнього по країні, такий самий і розмір грошових доходів.

В основному такі регіони розміщені на периферії.

Депресивні регіони - це просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку.

• Тут немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризової ситуації.

• Депресивними треба вважати регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, соціальних послуг тощо вищі за макрорегіональні і загальнодержавні.

Прикордонні регіони відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки, міжнародного співробітництва та організації прикордонної торгівлі.

Поняття «прикордонний регіон» означає, що територія, яка до нього належить, перебуває під впливом державного кордону.

Проблемність (перспективність) прикордонних регіонів визначається в основному особливістю і характером сусідства.

Якщо немає можливостей для масштабного співробітництва, то ці райони стають периферійними і, відповідно, відстають від інших територій в економічному розвитку.

Завдяки підвищенню ролі прикордонних регіонів збільшуються повноваження місцевих органів влади, розширюється їх компетенція у співробітництві з органами влади відповідних територій сусідніх, країн.

Отже, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і, водночас, одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку.