Кооперативний рух

Під кінець XIX — на початку XX ст. в Україні широкого роз­маху набрала організація різного роду кооперативів як одного із за­собів у піднесенні економічного рівня серед населення. Перша спо­живча кооперація була заснована в 1866 р. у Гадячі на Полтавщи­ні, але російський уряд, боячись будь-якої організації громадських сил, довгий час ставився ворожо до кооперації і гальмував її роз­виток на селі. Щоб організувати на селі кооператив, треба було мати дозвіл з міністерства у Петербурзі, яке давало його дуже нерадо. Че­рез те до половини 1890 pp. по містах України ледве животіли близь­ко 50 споживчих кооперативів. Перше споживче товариство на се­лі постало в 1888 р. в Бахмутському повіті на Катеринославщині.

У 1894 р. Микола Левитський (1859—1934), закінчивши право в Московському університеті, почав організувати хліборобські спіл­ки — артілі, головно в Херсонській губернії. За його почином спіл­ковий рух дістав нових організаторів в особах Василя Доманиць-кого, Василя Нагірного та інших. Кооперативний рух розширився по всіх девяти українських губерніях. Однак, щойно після револю­ції 1905 р. почалася активна організація кооперативів (пересічно 300 кооператив на рік)².

В Україні у 1908 р. було вже 572 споживчі товариства, а в 1914 р. — 3052. У кооперативному русі Україна зі своїми 30 міль­йонами населення займала перше місце в тодішній Російській ім­перії, де налічувалося усього бл. 10 500 кооперативів. Для коорди­нування праці та взаємної допомоги у Києві 1908 р. був заснова­ний Союз Споживчої Кооперації, а другий у Вінниці в 1910 р. У противагу Українському Союзові і для конкуренції з ним москалі заснували свій у Харкові — "Потребительское Общество Юга Рос-сіи" (ПОЮР).

Великого розмаху набрав кооперативний рух в Україні в 1910 p., однак українській кооперації бракувало всеукраїнського центру і че-

¹ Носенко В., Рогов С. Осторожно: провокация!—Кому нужны черносотенные мифы //Огонек.- 1988.- № 23.- С. 7.

² Витанович І. Історія українського кооперативного руху.—Нью-Йорк, 1964.— С. 119-120.

314

рез те вона була залежна від двох московських централь. Між окремими губерніальними центрами України проводилися перего­вори в цій справі й ініціативу створення українського кооператив­ного центру взяв на себе Київський Союзбанк з Христіяном Бара-новським на чолі. Однак, коли в Києві розпочали організувати Ук­раїнський центральний банк, який мав стати фінансовим центром української кооперації, московські центри виступили проти україн­ського об'єднуючого центру в Києві. Провідники російської коопе­рації повели гостру боротьбу проти "нечуваного шовінізму" укра­їнських кооператорів, які не погоджувалися на те, щоб Московський народний банк уважати центром української кооперації, а творили собі свій центр у Києві¹. З тих заходів так і нічого не вийшло, бо російська адміністрація не дала дозволу.

Під тиском конкуренції з Московським союзом Київський со­юз потрапив у фінансову скруту. На покриття його втрат Мос­ковський союз погодився дати в 1911 р. позичку з вимогою, щоб Київський союз ліквідував торговельні операції. Він існував ще два роки, але вже тільки як організаційний осередок, а в 1913 р. мусів цілковито ліквідуватися. З таких самих причин мусів ліквідуватися і Вінницький союз, й українську споживчу кооперацію підпоряд­ковано російському союзові у Харкові².

Не залишились позаду й кредитові кооперативи, зростання яких після 1905 р. було не менш замітним. Перший "Союз кредитної кооперації" постав у Бердянську в 1901 р. На 1 січня 1915 р. в Ук­раїні було 794 ощадно-позичкових та 1792 кредитових спілок, тоб­то разом 2772. Коли до цього зачислити ще й Кубань та Басара-бію, де жило багато українців, то їх кількість разом виносила 3412, які володіли майном вартістю бл. 150 мільйонів рублів.

Але проти цього руху виступили представники уряду, а також і російської інтелігенції, до соціалістів включно. Всі вони вбачали в незалежному кооперативному русі український економічний і по­літичний сепаратизм. Ліва російська інтелігенція, посідаючи керівні посади в російських кооперативних центрах, старалася недопусти-ти до розвитку української кооперації шляхом конкуренції, або на­віть дєфіцитових операцій, висуваючи на кооперативних з'їздах гас­ло "всеросійської кооперативної єдності". Уряд і місцева адміні­страція зупиняли цей розвиток шляхом адміністративних кар та різ­номанітних брутальних репресій³.

¹КовалевськіїйМ. Україна під червоним ярмом. Документи і факти.—Варшава—Львів, 1936.-С. 16.

² ВіпановичІ. Вказ. праця.— С 131.

³ Ковалевськіїй М. При джерелах боротьби: спомини, враження, рефлексії.— Інсбрук, I960.- С 230.

315

Розділ V