4. Спільність елементів матеріальної і духовної культури, психології і самосвідомості;

5. Соціально-класова диференціація етнічних ознак (народність визнається як спільність, що історично передує нації і є основою для її формування).

7. Сутність і структура суспільних відносин.

Суспільні відносини – це відносини, які виникають між людьми у процесі їхньої життєдіяльності.

Натуралістичні вчення визнають природні фактори, відношення «людина – середовище проживання» основою соціальної системи.

Ідеалістичні концепції вважають сферу людської свідомості, психіки, духовні і ідеологічні відносини першоосновою існування й розвитку суспільства.

Історико-матеріалістична концепція ґрунтується на визнанні матеріальних, виробничих відносин, тобто економічних відносин як первинних.

Матеріальні відносини інтерпретуються як базисні, що виникають без посередньої участі свідомості, існують поза і незалежно від неї. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі.

До виробничих відносин належать: організаційно-технологічні (або власне виробничі), відносини власності, розподілу, обміну та споживання матеріальних цінностей.

Ідеологічні відносини розуміють як похідні від матеріальних відносин. Вони виникають і функціонують, проходячи через свідомість людей. До них належать: політичні, правові, моральні відносини.

У концепціях суб’єктивістської орієнтації основним суб’єктом суспільних відносин визнається окрема людська особистість з її потребами та інтересами. Решта соціальних суб’єктів (класи, нації) трактується як похідні від бажання індивідів їх створити.

У концепціях об’єктивістської орієнтації основними соціальними суб’єктами вважаються соціально-історичні типи колективності (народи, класи). Тут суспільні відносини – це різноманітні зв’язки, що виникають між різними соціальними групами, класами, націями, а також всередині них у процесі їхнього економічного, політичного, соціального, культурного життя.

Структура суспільних відносин:

1) на основі виділення основних видів суспільного виробництва структура може бути представлена як кілька відносно самостійних систем відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва:

- матеріального;

- духовного;

- потреб;

- форм спілкування.

2) з погляду основних видів практики, структура суспільних відносин репрезентується двома типами відносин:

- відносини «людина (суспільство) – природа» (виробнича практика, перетворення природи людиною);

- відносини «ЛЮДИНА – ЛЮДИНА» (перетворення людини людиною).

Класифікувати суспільні відносини можна й за видами діяльності.

8. Закономірне, стихійне та випадкове у розвитку суспільства.

Закономірне – це необхідний причинно-наслідковий зв'язок між явищами.

Закон – це пізнана і вербально (словесно) виражена закономірність.

Проблема причинності в історії, природи закономірного в суспільному розвитку виражена в дискусії ідеалістичного та матеріалістичного напрямів у філософії.

Перший із цих напрямів визнає як вирішальну історичну силу функціонування і розвиток духовності, тобто ідеального начала. Закономірності розвитку свідомості визнаються як закономірності суспільного розвитку.

Другий філософський напрям орієнтується на визнання матеріальних факторів, наприклад, розвитку продуктивних сил, як першооснови соціального буття й розвитку. Закономірності суспільного буття, тенденції розвитку матеріального виробництва, вважаються базисними в суспільному розвитку.

Ще одним, не менш важливим аспектом в інтерпретації закономірного й випадкового у розвитку суспільства є питання про характер соціальної детермінації. З цієї точки зору у соціальній філософії представлено цілий спектр поглядів: від фаталістичних трактувань (що заперечують випадковість в житті суспільства) до повного заперечення будь-якої закономірності в розвитку суспільства та його сфер.

Фаталістичне трактування виходить зі співвідношення закономірного і випадкового в розвитку. У цих концепціях закономірність визнається єдиною, монопольною формою розвитку.

Протилежний фаталізму напрям – цілковите заперечення будь-якої повторюваності закономірності в розвитку суспільства, людської історії.

Соціальну закономірність у цих концепціях розуміють як поєднання необхідного й випадкового. Закономірність формується і виявляється через взаємодію між людьми, їхню діяльність як тенденція.

В цілому соціальну закономірність, закон можна визначити як об’єктивні, повторювані, необхідні зв’язки явищ та процесів суспільного життя, що визначають функціонування соціальної системи, направленість її сутнісних змін.

Стихійне в суспільному розвитку визначається самою специфікою соціальної закономірності, суперечливістю й зіткненням різних тенденцій у процесі життєдіяльності людей. Стихійне в розвитку суспільства можна розуміти не лише як стан де зорганізованості суспільного життя, неузгодженість соціальної системи, її неспроможність нормально функціонувати (напр.., громадянська війна), а й як процес, у якому панує випадковість.

Історичний розвиток суспільства характеризується зростанням ролі свідомого управління соціальними процесами, переходом від стихійного регулювання життєдіяльності суспільства до свідомого, що контролюється людьми.