Тема 3. Популяції та їх основні характеристики.
Тема: Екологічна ніша. Лімітуючі фактори. Екологічна валентність.
Мета: Вивчити особливості існування популяцій в біогеоценозі, екологічні ніші та здатність видів пристосовуватися, їх екологічну валентність, розглянути лімітуючі фактори; розвивати вміння визначати лімітуючі фактори для конкретних видів організмів; виховувати бережливе ставлення до навколишнього середовища.
Зміст роботи:
1. Прочитати текст.
2. Законспектувати основні поняття та терміни.
Дати письмові відповіді на запитання для самоконтролю.
Після опрацювання теми студент повинен:
Знати:
поняття „екологічна ніша”;
поняття „лімітуючий фактор”;
поняття „екологічна валентність видів”;
Вміти: працювати з додатковою літературою; характеризувати особливості евритопних та стенотопних організмів, характеризувати лімітуючі фактори.
Форми контролю: усне опитування під час наступного заняття.
Питання для самоконтролю
Що таке екологічна ніша?
Яка кількість екологічних ніш існує?
Скільки популяцій можуть міститися в одній екологічній ніші?
Пояснити поняття „діапазон толерантності”.
Що називається екологічною валентністю видів?
Література
1. Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй, І.Ю.Костіков Основи екології. – К.: Либідь, 2004.-408с. § 2.5 стор. 91 – 95.
2. 3.Юрченко Л.І. Екологія. Навчальний посібник. – К.: „Видавничий дім „Професіонал”, Центр учбової літератури, 2009. – 304с.
Кожна популяція у біосфері виконує певні функції у трофічних ланцюгах, вона певним чином пристосована до умов середовища, займає у біогеоценозі певний простір. Ці три складові становлять екологічну нішу. Термін було введено американським екологом Ю. Одумом. У стійких, клімаксних біогеоценозах кількість екологічних ніш збігається з кількістю видів, які цей біогеоценоз населяють (принцип Гаузе). Ніші різних популяцій можуть частково перекриватися, тоді виникає конкуренція. Вона має дуже важливе значення для підтримання видової структури біогеоценозу та запобігає надмірному розселенню певних конкурентних видів.
Кожен вид по-своєму реагує на чинники середовища (температуру, світло, вологість і т.д.) і може нормально розвиватися лише у певному діапазоні. Діапазон толерантності – діапазон значень бідь-якого фактора, в межах якого вид здатний існувати. Наприклад, верес вегетує в діапазоні рН 3,5 – 4,5, жовтець - рН 4.5 – 6,5. Ці значення є діапазоном толерантності до кислотності грунту. Зрозуміло, що верес і жовтець в одному біогеоценозі існувати не зможуть. Природні екосистеми дуже вразливі і концепція лімітуючих факторів допомагає це зрозуміти.
Діапазон лімітуючих факторів містить зону оптимуму, в якій умови проживання виду найкращі, та зону песимуму, де умови найгірші. Область за зоною песимуму – це зона смерті або летальна зона. Діапазон зони оптимуму утворює критерій екологічної валентності виду. Види з високою екологічною валентністю – евритопні, тобто пристосовані до широких змін значень даного фактора. Стенотопні види мають вузькі зони оптимуму. Наприклад, евритопними є більшість бур’янів, кліщі, цвілеві гриби, черепашкові амеби тощо, а стенотопними – більшість лишайників, орхідеї, багато хижих птахів та ін. Види з широкою екологічною амплітудою одразу за багатьма факторами середовища називаються убіквістами. У разі виходу системи з рівноважного стану першими випадають з біогеоценозів стенотопні види, що може свідчити про початок процесу сукцесії.
Стенотопні та евритопні види в біогеоценозі