3. Шрифт

3.1 Стисла історія шрифтів. Терміни й визначення

Приказка “по одежі зустрічають, по розуму проводжають” справедлива й для текстових документів. Тільки в цьому випадку “одежа”  це оформлення тексту, у першу чергу  шрифт. Взявши в руки рекламну листівку, розкривши буклет або глянувши на плакат, ви отримаєте перше враження про них, ще не прочитавши ні рядка. Зовнішній вигляд документа має відповідати змісту, створювати вигляд тексту. Це серйозне завдання для дизайнера.

Писемність, як і звукова мова, є засобом спілкування людей і служить для передачі думки на відстані й для закріплення її в часі. При цьому слова доносять інформацію, а їхнє графічне оформлення підсилює або послаблює зміст, як наприклад, залежно від інтонації міняється зміст фрази. Дизайн шрифтів (нім. schrift  “письмо”)  особливий вид образотворчого мистецтва, що підкоряється загальним для всіх видів образотворчого мистецтва закономірностям, що вимагає знань цих закономірностей й уміння застосовувати їх на практиці.

Термін “шрифт” має кілька значень.

1. Сукупність букв, цифр і знаків певного рисунку (стилю) і розміру (кегля), що служить технічним засобом відтворення мови.

2. Комплект знаків для набору будь-якого типу, наприклад літер для типографського набору, символів у шрифтовому файлі для комп'ютерного набору й т.д.

3. Рисунок (конфігурація) букв, цифр і знаків.

Існує кілька термінів для опису структури й розмірів шрифту (рис. 3.1).

Кегль  розмір шрифту; визначається відстанню між верхнім і нижнім виносними елементами. Тут же враховуються й заплічки  невеликий зазор над верхнім і під нижнім виносними елементами (поняття отримали “у спадщину” від металевих літер).

Внутрішньобуквене просвітлення Верхній виносний елемент буквы Базова лінія, або лінія шрифту Нижній виносний елемент букви Засічка

Рисунок 3.1

Пункт  одиниця виміру висоти шрифту. Один пункт дорівнює дюйма.

Цицеро  одиниця виміру ширини друкованих рядків. В одному дюймі 6 цицеро, а в одному цицеро 12 пунктів.

Інтерліньяж  відстань між базовими лініями сусідніх рядків. Виміряється в пунктах і складається з кегля шрифту й відстаней між рядками.

Апрош  міжлітерний пробіл. Величина апрошів залежить від кегля:

чим крупніше шрифт, тим щільніше здається текст при тому самому значенні апроша.

Гарнітура (сімейство) шрифту  всі варіації шрифтового обрису, що відрізняються різною насиченістю, пропорціями, нахилом. Залежно від обрису шрифт у гарнітурі може бути світлим, нормальним, жирним, напівжирним, прямим, похилим, вузьким, широким і т.д. Шрифти того самого обрису діляться на шрифти різних кеглів.

Історія світової писемності знає чотири основних види письма:

• піктографічне (картинне)  найдавніше письмо у вигляді рисунку;

• ідеографічне (ієрогліфічне)  письмо ери ранньої державності й виникнення торгівлі (Єгипет, Китай). Знаки ідеографічного письма - ідеограми (ієрогліфи) - являють собою окремі слова або цілі поняття;

• складове (склад позначається одним письмовим знаком) - письмо деяких народів Індії. У Японії воно застосовувалося поряд з китайськими ієрогліфами;

• буквено-звукове (фонематичне)  письмо, що лежить в основі писемності багатьох народів світу, мовна специфіка яких знайшла відбиття в фонографічному складі їхніх алфавітів. Так, у російському алфавіті 33 фонографічних знаки, у латинському 23, в італійському 21 і т.д. Знаки алфавітів графічно відрізняються один від одного й у своєму найпростішому, кістяковому накресленні представляють графеми (графема  незмінна форма вхідних в алфавіт букв без урахування стильових, гарнітурних й інших формоутворень).

Прямим попередником російського й латинського алфавітів є грецький алфавіт, що з'явився в VIII ст. до н.е. і знайшов відносну завершеність" (графічну простоту) до IV ст. до н.е. Але перший буквений алфавіт з'явився значно раніше, близько XVI ст. до н.е., на Синайському півострові. Там семітські племена, що проживали, перейняли з єгипетського листа цілий ряд знаків-ідеограм (рис. 3.2), позначивши ними перші звуки назв тих або інших предметів.

Рисунок 3.2

Фінікійці сприйняли й удосконалили ці ідеограми. Далі буквено-звукове письмо перейшло до греків, які й перетворили його відповідно до вимог своєї мови. Очевидно, що графічна структура графем історично пов'язана з ієрогліфічними зображеннями, що підтверджується подібними найменуваннями деяких букв грецького алфавіту (рис. 3.3).

Рисунок 3.3

Латинський алфавіт  підсумок тривалого розвитку грецького письма, що привів до появи письма римського. Латини (жителі Рима і його околиць, звідси й назва  латинський) запозичили етруський алфавіт, що склався на основі грецького, про що говорять назви деяких букв й їхня графіка. Сформувався латинський алфавіт у I ст. до н.е., потім протягом багатьох століть відбувалася еволюція його графічного рішення (основа форми залишалася, мінялися способи обрису). Пояснювалося це пошуком більш простих і раціональних форм букв для легкості й швидкості їхнього письма й читання. Наведемо основні віхи розвитку латинського письма:

• капітальне квадратне письмо (I ст.): пропорції більшості букв такі, що вони разом із зарубками (serif - поперечні елементи на кінцях штрихів букви) уписуються у квадрат (рис. 3.4); букви розміщуються вільно, розривів між словами немає, рядки розташовуються на відстані одного корпусу;

• капітальне рустичне письмо: букви витягнуті в пропорції 5:3; вертикальні лінії дуже тонкі, горизонтальні штрихи жирні; письмо суцільне, слова в деяких випадках розділяються крапками (рис. 3.5);

Рисунок 3.4                   Рисунок 3.5

• унціальне письмо, у колонку по ширині писалося, як правило, 12 букв (рядок); буква становила частину  унцію (uncia) рядка.

Унціальне письмо відрізняється округлістю форм і помітними виносними лініями; пропорції букв близькі до квадрата; письмо суцільне (рис. 3.6);

• письмо раннього середньовіччя:

- каролінгский мінускул (VIII ст.)  найраціональніше і зроблене із усіх типів латинського середньовічного письма (рис. 3.7);

Рисунок 3.6                            Рисунок 3.7

- готичне письмо (XII-XV ст.): його поява збіглася з розвитком готичного стилю. Змінилися форма деяких знаків, пропорції букв, контраст штрихів; скоротилася відстань між рядками, від чого картина листа стала дуже темною, читання й написання утруднилося (рис. 3.8);

• гуманістичне письмо (антиква): гуманісти повністю відродили каролінгський мінускул, застосувавши естетичні мірки Ренесансу. Помилково думаючи, що цей лист античних часів, вони назвали його антиквою (рис. 3.9).

Рисунок 3.8                                   Рисунок 3.9

Стародавня антиква (ренесанс-антиква) виникла в епоху Відродження; перехідна антиква збігається за часом зі стилем барокко; нова, або класицистична, антиква одержала поширення в епоху класицизму;

• єгипетський, або брусковий шрифт з'явився в Англії на початку XIX ст., створений у рекламних цілях. Відмітною рисою є наявність зарубок прямокутної форми, що збігаються по товщині з вертикальними елементами букв;

• рубаний шрифт: структура букв така ж, як в антикви, але зовсім відсутні зарубки. Серед них виділяються гротески  неконтрастні гарнітури.

Творцями слов'янської абетки були брати Кирило (звідси давньоруське письмо  кирилиця) і Мефодій. Заслуга Кирила (Костянтина Філософа) полягає в тому, що він уперше створив абетку із чіткою і зрозумілою графікою знаків, поклавши в основу грецький унціальний лист і доповнивши її буквами свистячих, шиплячих і йотованих звуків.

В історії давньоруського шрифту виділяються такі основні каліграфічні варіанти кирилиці:

• устав (XI ст.)  рання форма кирилиці. Букви мали майже квадратні пропорції й відрізнялися прямолінійністю й незграбністю; у рядку вони розставлялися вільно, проміжків між словами не було;

• на півустав (XIV ст.): букви округлені, слова й пропозиції розділені проміжками; з'являються скорочення, різні надбудовні знаки, наголоси (сили) і система розділових знаків. Письмо здобуває ледве помітний нахил;

• скоропис (XV ст.)  тип письма із властивими йому рисами: округлістю букв, плавністю їхнього письма (рис. 3.10);

• російська в'язь  особливе декоративне письмо, що застосовувалося з XVI ст. для виділення заголовків (рис. 3.11);

Рисунок 3.10                        Рисунок 3.11

• цивільний петровський шрифт  результат реформи алфавіту й шрифту, проведеної Петром I на початку XVIII ст. Реформа сприяла його зручнішому читанню (рис. 3.12).

Наприкінці XVIII  початку XIX ст. з'явилися шрифти класичного типу (рис. 3.13). Починаючи з XIX ст. графіка російських шрифтів розвивалася паралельно із графікою латинських, вбираючи в себе все нове, що зароджувалося в обох письмових системах.

Рисунок 3.12                 Рисунок 3.13

У цей час шрифти, використовувані для типографського набору, об'єднані за загальними графічними ознаками у такі групи (рис. 3.14):

Рисунок 3.14

• рубані  шрифти, що не мають зарубок;

• шрифти з ледь поміченими зарубками;

• медіевальні  шрифти із зарубками у вигляді плавного стовщення кінців основних штрихів, що за формою наближаються до трикутника, переважно з похилими осями округлих елементів букв;

• звичайні  шрифти, які характеризуються контрастними штрихами з довгими, тонкими зарубками, що з'єднуються з основними штрихами під прямим кутом;

• брускові  шрифти, які характеризуються неконтрастними або малоконтрастними штрихами з довгими зарубками тієї ж товщини, що й вертикальні штрихи, з'єднаними з основними штрихами під прямим кутом або з легким закругленням;

• нові малоконтрастні  шрифти, що відрізняються малоконтрастними штрихами з довгими зарубками (переважно із заокругленими кінцями), з'єднаними з основними штрихами під прямим або з легким заокругленням.

Вважається, що шрифти із зарубками читаються легше, тому що зарубки допомагають погляду пересуватися, і букви при цьому не зливаються одна з одною. Букви без зарубок легше читати в шрифтах, оформлених більшим або меншим кеглем.

Для виділення тексту або як декоративний шрифт використовують курсивні й похилі обриси. Похилі шрифти утворюються шляхом нахилу знаків прямих обрисів, при цьому букви й цифри практично не змінюють форму. Курсивні шрифти відрізняються від похилих тим, що знаки в них здобувають форму рукописних. Від основних обрисів курсиви відрізняються формою, пропорціями, насиченістю.

Майже всі європейські шрифти, а також шрифти деяких народів інших континентів створені на таких графічних основах:

• на основі російського алфавіту побудовані шрифти більшості народів Російської Федерації;

• на основі латинського алфавіту побудовані шрифти майже всіх народів Західної Європи, Америки, Австралії й Африки;

• на основі арабського алфавіту побудовані шрифти арабських народів, а також Ірану, Афганістану й деяких інших країн;

• багато народів застосовують шрифти, побудовані на національній графічній основі (Греція, Індія, Ізраїль).

Відповідно до призначення типографські шрифти підрозділяються на текстові  для друкування основного тексту книг, журналів і газет; титульні  для набору обкладинок, титульних аркушів, газетних заголовків; акцидентні  для додання виразності плакатам й афішам (шрифти переважно декоративні).

На рис. 3.15 наведені приклади російських гарнітур. Гарнітури Академічна, Лазурського, як правило, використовуються для літературно-художніх видань і книг по мистецтву (в основі  цивільний шрифт Петровського періоду й шрифти епохи Відродження); журнальна рубана  для журналів; “Іжиця”, “Родео”, “Акцент” - для титульних елементів й у рекламі.

Рисунок 3.15