8.3. Державне регулювання діяльності іноземних інвесторів

Діяльність іноземних інвесторів на Заході регулюється в основному національними законами, постановами й адміністративними процедурами, обов'язковими для всіх місцевих підприємців, у тому числі і іноземних. Тому в більшості розвинутих країн узагалі немає спеціальних законів або кодексів для іноземних інвестицій, а є лише деякі адміністративні постанови для них, а також параграфи окремих законів. Також немає спеціальних державних органів, що регулюють діяльність компаній з іноземним капіталом, і немає валютних обмежень. Однак це не означає, що в цих країнах не існує ніяких обмежень для іноземних підприємців у порівнянні з національними. Подібні обмеження діють у будь-якій країні, правда спостерігається тенденція до пом'якшення і скасування багатьох з них.

Державні гарантії прав і інтересів іноземних інвесторів у закордонних країнах зазвичай оформлені на трьох рівнях:

1. На рівні конституцій цих країн, де звичайно гарантується недоторканність власності й оговорюється, що її експропріація можлива тільки по суду, а для державних потреб – тільки за умови попередньої і рівноцінної компенсації та можливості заперечувати факт експропріації, розміри і терміни компенсації. Ці права традиційно поширюються і на іноземних власників.

2. На багатосторонньому рівні, наприклад на основі підготовленої Всесвітнім банком і діючої з 1966 р. Конвенції по врегулюванню інвестиційних суперечок між державами і громадянами інших країн. Зараз число країн-учасників Конвенції більше 100, і у випадку виникнення розбіжностей між ними і діючими на їхній території іноземними інвесторами останні можуть звернутися в Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних суперечок при Всесвітньому банку у Вашингтоні.

3. На двосторонньому рівні, переважно через укладення між двома країнами угод про взаємний захист і заохочення інвестицій.

8.4. Транснаціональні корпорації в процесі міжнародного руху капіталу

На міжнародні корпорації, що є, як правило, найбільшими фірмами розвитих країн, припадає основна частина міжнародних прямих інвестицій і міжнародної торгівлі.

У 1974 р. при Економічній і соціальній Раді ООН були створені Комісія з ТНК і Центр по ТНК як її робочий орган. Це свідчило про визнання світовим співтовариством зростаючої ролі ТНК у міжнародній економіці. Пізніше комісія була перетворена в підрозділ Конференції ООН у справах торгівлі і розвитку (ЮНКТАД).

За оцінками Доповіді по світових інвестиціях, що періодично публікується ЮНКТАД, до кінця 90-х років у світі:

нараховувалося приблизно 40 тис. ТНК, що мали більш 280 тис. філій по усьому світу;

на близько 100 найбільших ТНК (крім транснаціональних фінансових компаній і банків) припадало близько 1/3 усіх прямих іноземних інвестицій;

зі 100 найбільших ТНК 38 базувалися в Західній Європі, 29 – у США, 16 – у Японії й інші – в Австралії, Канаді, Фінляндії, Новій Зеландії та в інших індустріальних країнах;

приблизно третину міжнародної торгівлі складали внутрішньокорпораційні постачання ТНК;

найбільш істотний вплив 100 найбільших ТНК (за розмірами іноземних активів) в електронній промисловості (26% від загальної суми іноземних активів), у гірничорудній і нафтовидобувній промисловості (24%), автомобілебудуванні (19%), хімічній і фармацевтичній промисловостях (15%), харчовії промисловості (9%), торгівлі (4%) і металургійній промисловості (4%).

Найбільш характерні риси ТНК: створення системи міжнародного виробництва, розподіленого між багатьма країнами, але контрольованого з одного центру; висока інтенсивність внутрішньокорпораційної торгівлі між підрозділами в різних країнах; відносна незалежність у прийнятті операційних рішень від країн базування і приймаючих країн; глобальна структура зайнятості і міжкраїнна мобільність менеджерів; розробка, передача і використання передової технології в рамках замкнутої корпораційної структури.

Між головною компанією ТНК і її закордонними філіями відбувається інтенсивний рух капіталу і товарів. Ціни, за якими головна компанія продає товари своїм філіям і купує товари в них, часто сильно відрізняються від цін вільного ринку. Ці ціни називаються трансферними і використовуються для переказу прибутку і скорочення податків.

У ході переговорів у рамках Комісії ООН по ТНК визначені деякі загальні правила міжнародного інвестування, яких бажано дотримуватись як ТНК, так і приймаючим країнам.

1. Право входу. Це правила, при дотриманні яких ТНК дозволяється створити філію на території суверенної держави. В ідеалі вони припускають відсутність необхідності одержання дозволу на інвестиційну діяльність від влади приймаючої країни. Кращим шляхом регулювання права входу є встановлення списку виключень, при яких іноземні інвестиції забороняються.

2. Справедливий і недискримінаційний режим. Передбачає надання іноземним інвесторам такого ж правового режиму, як і національним інвесторам, тобто свободу репатріації прибутку, переказу зарплати й інших платежів, право на компенсацію втрат у результаті визначених обставин.

3. Припинення контракту. Означає право приймаючої країни націоналізувати філію ТНК за умови дотримання діючого законодавства і виплати нормальної компенсації інвесторові. Компенсація вважається нормальною якщо вона є достатньою (ринкова вартість підприємства), ефективною (у прийнятній для інвестора валюті за ринковим курсом на день переказу), швидкою (без необґрунтованих затримок або з ринковим відсотком по затриманих сумах). Компенсація може не виплачуватися за рішенням суду у випадку грубого порушення ТНК законів приймаючої країни і злочинної діяльності ТНК. У цьому випадку ТНК може звернутися до арбітражного суду.

4. Врегулювання суперечок. Кращим способом є переговори між ТНК і приймаючою країною. У протилежному випадку суперечка вирішується судом приймаючої країни на основі її законодавства або незалежним арбітражем (Міжнародна конвенція по врегулюванню інвестиційних суперечок під егідою МБ).

ТНК своєю політикою впливають як на країни базування, так і на приймаючі країни.

Основна причина негативного відношення до ТНК у країнах базування: разом з виробництвом за кордон переноситься частина робочих місць, що втрачаються для трудящих у країні базування; виводиться від оподатковування частина прибутку,

,у результаті ці податки не попадають до бюджету і не можуть бути використані для фінансування соціальних і інших суспільно значущих програм у країні базування.

Тому представники держави і трудящих нерідко вимагають уведення податку на відтік національного капіталу за кордон або яких-небудь інших обмежень міжнародної діяльності ТНК. Але макроекономічний аналіз показує, що в цілому позитивний результат більш ефективного використання національного капіталу за кордоном перекриває негативні моменти.

Приймаючі країни в основному побоюються політичного тиску з боку ТНК і проникнення в галузі, пов'язані з національною безпекою. Часто місцеві виробники аналогічних товарів, що не витримують іноземної конкуренції, жадають від уряду вживання протекціоністських заходів. Але в умовах низького рівня заощаджень і нестачі інвестиційних ресурсів значно більше число приймаючих країн прагне не обмежувати приплив іноземного капіталу, а всіляко залучати ТНК шляхом надання податкових і інших пільг.