2. Основні парадигми політичної науки.

Сучасна політична наука спирається на декілька основних підходів, або парадигм: традиційну (формально-юридичну), біхевіриську та постбіхевіориську, проте ними не обмежується. Поняття “парадигма” у 20 роках ХХ століття ввів Т. Кун – американський історик науки і філософії. Парадигму можна розглядати як приклад, зразок строго наукову теорію а також як вихідну концептуальну схему, модель постановки проблем та їх вирішення.

Традиційна парадигма характеризується описовістю, статичністю, відсутністю порівняльного підходу. Аналіз здебільшого зосереджується на характеристиці держави, її інститутів, виборах, політичних партіях, тобто формальних елементах політичної системи, а також на законодавчих нормах.

Вперше ідеї біхевіоризму були сформульовані Артуром Бентлі в його праці “Процес управління”, опублікованій 1908 року. Біхевіристичний підхід ставить своїм завданням з’ясувати, чому люди і зацікавлені групи поводяться в політиці так, а не інакше і чому в результаті саме таким чином функціонують і розвиваються в суспільстві ті чи інші політичні процеси и системи. Прагнучи наукової чіткості та строгості точних наук, політична наука починає займатися виключно пошуком відповіді на питання “як?” і “чому?” Постійна увага до методів, вдосконалення процесів збору і опрацювання даних, накопичення матеріалів і фактів – такі характерні риси цього напряму, у витоків якого на початку ХХ століття стояли, крім А. Бентлі, Ч. Меріам, а потім глава американської асоціації політичних наук в 50 роки Г. Ласуел та П. Лазерсфельд. Після другої світової війни біхевіоризм став головним методологічним напрямом в американській політичній науці.

Основні принципи біхевіоризму:

1. Об’єктом дослідження політології є не законодавчі норми і формальні елементи політичної організації суспільства, не ті чи інші політичні програми та ідеї, не суспільство і політика в цілому, а поведінка, дії та вчинки людей, спрямовані на досягнення певних політичних цілей.

2. Головна увага приділяється емпіричним фактам та їх опрацюванню.

3. В аналізі політичних феноменів застосовуються методи природничих і точних наук (абстрагування, аналіз, синтез )

4. Необхідною умовою науковості дослідження політичних явищ та процесів є можливість верифікації або фальсифікації: заперечення висновків, вимога експліцитності (ясність вираження і чіткість визначення дослідницької процедури - точність) і відтворення дослідницької процедури (верифікація).

Проте на початку 60^х років ХХ століття біхевіоризм був відданий критиці. Наприклад, Райт Мілль у своїй праці “Соціологічна фантазія” (1959) доводить, що 1). біхевіоризм надмірно захоплюється кількісними даними, так званою “цифро манією” – аналіз лише видимих об’єктів може відвернути увагу від дуже важливих проблем, які не піддаються прямому вимірюванню; 2). надмірне увага до фрагментарного аналізу фактів, який заважає глобальному підходу до політичних проблем, який заважає глобальному підходу до політичних проблем; 3). псеводоаполітизм – у своєму бажанні опиратись лише на факти він зовсім не зможе критикувати суспільний порядок і тим самим підсвідомо його узаконює. Проте головна критика носить епістемологічний характер і стосується способу аналізу фактів. На думку критиків, факти не є зрозумілими самі по собі, спостереження за ними треба супроводжувати насамперед постановкою питань, висуненням робочої гіпотези, яку самому вченому-дослідникові слід розробити або вигадати. “Факт – це не вся правда, а лише сировина, з якої роблять правду” (М. Горький).

Наприкінці 60 років ХХ століття американські політологи прийшли до висновку про необхідність перегляду деяких положень біхевіоризму. На 65 з’їзді Американської асоціації політичних наук (1969) з доповіддю “Нова революція в політичній науці” виступив президент асоціації Девід Істон з вимогою переглянути деякі положення біхевіористичного підходу в політичних дослідженнях – розвивати політичну науку за новими напрямами і не прагнути законсервувати або зруйнувати певні методологічні підходи. Це одночасно рух як об’єднання різноманітних людей, і інтелектуальна теорія.