2. Колективізація.

Здійснення індустріалізації потребувало значних коштів. На закордонні позики СРСР не міг розраховувати, оскільки Росія відмовилася повернути довоєнні борги, отож джерелом фінансування було обране сільське господарство. Для придбання на Заході машин, обладнання, технології важкої промисловості необхідні були товарні ресурси. І хоч Й.Сталін стверджував, що в країні є необхідні для індустріалізації ресурси, реальним джерелом валюти був лише хліб. Але він був у руках селян, які за роки НЕПу звикли до вільної торгівлі, й зголошувалися віддати хліб лише в обмін на потрібні їм промислові товари. Було вирішено відібрати хліб у селян силою, для чого спочатку об’єднати їх у колективні господарства (колгоспи), а потім уже звідти вилучати хліб.

Колективізація сільського господарства в СРСР (1929-1940 рр.)

Причини	Методи впровадження	Наслідки
1. Колективізація розглядалася як одне з джерел індустріалізації. 2. Існування одноосібного селянства в країні, яка проголосила будівництво соціалізму і запровадила планову систему господарювання, було неможливим. 3. Необхідність знищення найактивнішої частини селянства, яке протистояло проведенню більшовицького експерименту.	1. Терор проти селянства, особливо заможного та середняків, які були віднесені до категорії «класових ворогів на селі». 2. Примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби. 3. Позбавлення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов’язкові постачання державі за значно нижчими, ніж ринкові, цінами.	1. Повна дезорганізація сільськогосподарського виробництва. Збір зернових впав до рівня 1921 р., поголів’я худоби скоротилося в 2 рази, свиней – в 2,2 рази. 2. Фізичне винищення найактивнішої частини сільськогосподарських працівників. 3. Відбулася люмпенізація села. 4. Голод 1932-1933 рр. знищив понад 10 млн. людей. Біля 12 млн. людей було розкуркулено. 5. На кінець 30-х рр. у колгоспи було об’єднано майже 97% селянських господарств.

На початку 1928 р. вибухнула «криза хлібозаготівель», і Й.Сталін висунув гасло суцільної колективізації. Гасло суцільної колективізації було офіційно проголошене на листопадовому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП (б), на ньому ж були засуджені будь-які спроби відхилення від «генеральної лінії партії».

Колективізація – перебудова сільського господарства в СРСР внаслідок повсюдного створення колективних господарств (колгоспів,) наприкінці 20-х на початку 30-х років. Супроводжувалася ліквідацією одноосібних господарств. Базувалася на застосуванні протиправних методів, терору, беззаконня, репресій.

Наступ на приватних сільських господарів розпочався майже відразу після взяття влади більшовиками. Улітку 1918 р. з цією метою було створено «комбіди» («комітети бідноти»), які за півроку свого існування відібрали у господарів, яких радянська влада називала не інакше як «куркулями», 50 млн. га землі з 75-80 млн. га. У роки НЕПу сільське господарство відродилося. Та наприкінці 1927 р. в СРСР через «ножиці цін» сталася хлібозаготівельна криза - селяни відмовлялися задарма віддавати хліб. Мобілізувавши близько 30 тис. комуністів, Й. Сталін особисто виїхав до Сибіру й організував насильне вилучення хліба в селян. Спеціальні «продовольчі загони» по всій країні відбирали хліб, на дорогах стояли загороджувальні загони, суди ледь встигали виносити вироки. У відповідь лише в 1929 р. вибухнули близько 1 300 селянських повстань, які були жорстоко придушені.

У переліку ознак «куркульських» господарств, видрукуваному в 1930 р., визначалися наявність млина, крупорушки, олійниці та інші підприємства і пристрої, де застосовувався механічний двигун; постійне здавання у найм складної сільськогосподарської техніки з механічним двигуном, заняття торгівлею тощо. «Куркульськими» вважалися господарства, які мали хоча б одну з цих ознак, а також якщо розмір прибутку становив більше 300 рублів у рік на одного члена сім'ї, але не менше 1 500 рублів на господарство.

Влада не тішила себе ілюзіями, що селянство не чинитиме опору, тому було прийнято «антикуркульське» законодавство й прийнято рішення про «розкуркулювання» села. Ще в 1928 р. И. Сталін переконував, що в країні «куркульські» господарства становлять 5 %, з них 2-3 % - дуже заможні.

У період «розкуркулювання», яке, одночасно з проголошенням курсу на суцільну колективізацію, розпочалося в 1929 p., було ліквідовано щонайменше 3 млн. господарств і репресовано понад 10 млн. сільських жителів. Отож було знищено не 5 %, а 11-12 % найпрацьовитіших, умілих і старанних хліборобів.

Так було покладено початок першій і найтрагічнішій сторінці «розселянювання», тобто знищення селянства як численної соціальної, якісно відмінної від інших групи населення, з її особливим місцем у виробництві, особливим складом соціальної психології, особливим укладом селянського життя. У 1929 р. було запроваджено надзвичайні «трійки», які вершили скорий суд над «куркулями». Для проведення колективізації на село були направлені понад 25 тис. комуністів («двадцятип'ятитисячники»); колгоспам надавалася державна підтримка технікою, посівним матеріалом.

Колективізація та «розкуркулення» здійснювалися поспіхом. Потрібно було створити атмосферу страху, щоб послабити опір селянина, і якнайшвидше, поки цей страх тримався, сформувати колгоспи. Відповідно до вказівок Й. Сталіна, людей насильно заганяли до колгоспів, усуспільнювали їхній реманент, худобу, а коли це спричинилося загальним обуренням, Й. Сталін у статті «Запаморочення від успіхів» усю відповідальність переклав на місцевих керівників. Та вже через півроку він висунув гасло: колективізацію за два роки. Колгоспників перетворили з господарів у найманих працівників, для свого споживання вони отримували не свою долю в спільно вирощеному врожаї, а лише оплату праці. Так, у 1931 р. за трудовий день колгоспники отримували щонайбільше 1,5 кг хліба.

З осені 1932 р. радянська влада розпочала справжню війну проти селянства. За законом, названим «законом про п'ять колосків», 55 тис. селян були засуджені до 10 років в'язниці та концтаборів та до смертної кари за спробу «крадіжки» зерна чи худоби. Продовольчі загони за сприяння місцевих комуністів відібрали у селян практично всі продукти харчування. За таких умов селяни намагалися забивати худобу для власного споживання, щоб вижити в умовах голоду, який настав з 1931 і тривав до 1933 р. Небачений в історії голод охопив Україну, Нижнє Поволжя, Північний Кавказ, степові райони Дону й Кубані. Випадки людиноїдства й смерті цілих сіл були настільки частими, що це нікого не дивувало. Масштаби голоду були катастрофічними, й дотепер не відома точна кількість померлих. Так, щодо України називаються цифри від 3 до 12 млн людей.

У 1937 р. колективізацію було в основному завершено. На кінець 30-х pp. у колгоспи було об'єднано майже 97 % селянських господарств.

3. Внутрішня політика радянського режиму. У результаті прискореної індустріалізації та суцільної колективізації в Радянському Союзі суттєво змінилася не лише економіка, а й саме суспільство.

Прийнята в 1936 р. нова «сталінська» конституція заклала зовні демократичний фасад радянської влади: парламент (Верховна Рада), місцеві ради, з'їзди, всезагальні, рівні й прямі, таємні вибори, інші демократичні права і свободи. Проте в реальному житті положень конституції не дотримувалися, оскільки все вирішувала єдина з існуючих у країні партій - комуністична.

Партійні органи по суті підміняли органи державної влади, а керівник ВКП(б) Й. Сталін був фактичним керівником держави, хоч формально ним вважався голова Верховної Ради Михайло Калінін. Пропаганда стала возвеличувати Й. Сталіна як єдиного послідовника В. Леніна, мудрого й всезнаючого вождя, закладаючи цеглини до підмурка культу особи генерального секретаря.

Серйозним конкурентом нової влади у формуванні світогляду людей була церква, тому релігію було оголошено «опіумом для народу», церковне майно значною мірою вилучене державою, а коштовності здебільшого продані за кордон для фінансування індустріалізації. У 20-30-х рр. було репресовано лідерів Російської православної церкви й організовано церковний розкол, коли більшовики стали на бік «обновленців» - прихильників радянської влади серед священиків.

З огляду на необхідність ведення пропагандистської роботи та впровадження нових технологій в СРСР значна увага приділялася підвищенню освітнього рівня населення. У середині 30-х рр. у СРСР сталася заміна політичних гасел: натомість «Техніка вирішує все» було висунуто гасло «Кадри вирішують все». Досвід попередніх років засвідчив, що в країні гостро бракувало кваліфікованих кадрів. Початкову ж освіту (чотирикласну) було запроваджено лише в 1930 р. Навіть у 1939 р. 20 % населення старше 10 років ще не вміли ні читати, ні писати. Фахівців з вищою освітою взагалі налічувалося не більше 1 млн.

Поступово формувався режим особистої влади Й. Сталіна, якому приписувалися всі заслуги в досягненнях країни. Серйозним випробуванням для нього став XVII з'їзд ВКП(б) 1934 р. На цьому з'їзді, який назвали «з'їздом переможців», при підрахунку голосів, поданих на виборах до ЦК, було виявлено близько 300 бюлетенів проти кандидатури Й. Сталіна. У кулуарах партійного форуму велися розмови про те, щоб обрати керівником партії і держави іншу людину, хоч би, наприклад, керівника ленінградської парторганізацїї Сергія Кірова. Проте саме С. Кіров виступив на з'їзді на підтримку Й. Сталіна, а делегатів з'їзду згодом було показово покарано: з 1 966 чоловік 1 100 були розстріляні як «вороги народу».

Наприкінці 1934 р. при загадкових обставинах було вбито й С. Кірова. Відразу після вбивства з'явилася постанова ЦВК СРСР про боротьбу з тероризмом. Того ж року Особливе державне політичне управління (ОДПУ) перейменували в Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС), розширивши його повноваження. Проте за умов політичного терору навіть його провідники не могли почуватися в безпеці. Наприклад. 10 з 15 перших наркомів внутрішніх справ, зокрема віддані Й. Сталіну Г. Ягода та М. Сжов, також були розстріляні. Фаворитом Й. Сталіна на посаді наркома НКВС став Лаврентій Берія.

У 1937 р. дія постанови була поширена на «шкідників» і «диверсантів», максимальний строк тюремного ув'язнення збільшили з 10 до 25 років, а справи з політичними звинуваченнями стали розглядатися в позасудовому порядку із застосуванням розстрілу. Для прискорення виконання смертних вироків було запроваджено осудження списками.

Після розгрому більшовиками справжніх і уявних ворогів розпочалася нова фаза боротьби - тепер вже між самими більшовиками.

При цьому звичним явищем були взаємні доноси репресованих, зізнання їх у злочинах, котрих вони не скоювали, «щиросердне каяття».

Головні положення постанови ЦВК СРСР про боротьбу з тероризмом:

• Слідство повинно бути завершене не пізніше як за 10 днів

• Прокурор не брав участі в судовому процесі

• Підсудний не мав права на адвоката

• Вирок суду не міг бути оскаржений

• Підсудний не міг розраховувати на помилування

• Смертний вирок суду (розстріл) виконувався негайно

Значна кількість видатних ленінців, тих, хто не стовідсотково погоджувався з Й. Сталіним чи міг становити загрозу його становищу в партії і державі, були виключені з керівних партійних органів (С. Сирцов, М. Рютін та ін.), сіли на лаву підсудних, доведені до самогубства (С. Орджонікідзе, М. Томський, Я. Гамарник), загинули при загадкових обставинах (С. Кіров), були розстріляні (М. Бухарін, О. Риков, X. Раковський, Г. Зінов'єв, Л. Каменєв, Г. П'ятаков, К. Радек та ін.). Л. Троцький загинув у результаті замаху на нього агента НКВС у 1940 р. у Мексиці.

Не обминув репресій і командний склад Червоної армії. Суд над Михайлом Тухачевським - активним учасником громадянської війни, талановитим військовим теоретиком і практиком, але водночас і безжальним погромником селянських повстань і Кронштадтського повстання 1921 р., який відбувся в червні 1937 р., поклав початок винищенню командного складу Червоної армії.

Під час «чистки» армії від «троцькістів», «шпигунів», «агентів іноземних розвідок», «диверсантів» було знищено Й. Якіра, О. Єгорова, І. Дубового, Корка, І. Федька та багатьох інших.