
- •Передмова
- •Змістовний модуль 1
- •Тема 1. Предмет і джерела римського приватного права
- •Задачі-казуси
- •Перелік питань до самостійної роботи
- •Тема 2. Вчення про позови
- •Літературні джерела до теми 2
- •Тема 3. Особи
- •Задачі-казуси
- •Перелік питань до самостійної роботи
- •Літературні джерела до теми 3
- •Тема 4. Сімейні правовідносини
- •Літературні джерела до теми 4
- •Перелік питань до самостійної роботи
- •Літературні джерела до теми 5
- •Тема 6. Права на чужі речі
- •Задачі-казуси
- •Перелік питань до самостійної роботи
- •Літературні джерела до теми 6
- •Змістовий модуль 2 Зобов’язання у римському приватному праві
- •Тема 7. Загальне вчення про зобов’язання
- •Літературні джерела до теми 7
- •Тема 8. Договори у римському приватному праві
- •Задачі-казуси
- •Перелік питань до самостійної роботи
- •Літературні джерела до теми 8
- •Тема 9. Зобов’язання ніби з договорів
- •Літературні джерела до теми 9
- •Тема 10. Зобов’язання з приватних деліктів
- •Літературні джерела до теми 10
- •Тема 11. Спадкове право
- •Задачі-казуси
- •Літературні джерела до теми 11
Перелік питань до самостійної роботи
Юридичні особи в римському праві. Зародження теорії «фікції юридичної особи».
Вчення про юридичну особу тільки зародилось в Римі. У зв’язку з тим, що юридичні особи не набули високого значення в процесі розвитку господарського життя Риму, римські юристи не розробили поняття юридичної особи, як особливого суб’єкту, що протиставляється особі фізичній. Вже в Законах XII таблиць згадувались різні приватні корпорації (universities або collegium) – релігійного характеру, професійні об’єднання ремісників, тощо. У класичний період корпорація не вважалася власником майна. Воно було спільною власністю членів корпорації і не могло поділятися до тих пір, поки існує корпорація. Уразі припинення діяльності, майно корпорації розподілялося між останнім складом її членів. Корпорація, як така, не могла виступати і в цивільному процесі.
Разом з тим, римські юристи звертають увагу на те, що в окремих випадках майно належить не окремим громадянам (фізичним особам), а закріплюється за об’єднанням. Так, римський юрист Марціан зазначав, що театр, стадіони які знаходяться в общині, належать сукупності, а не окремим особам (D. 1.8.6.1). Інший юрист Ульпіан проголошує: “У корпоративному об’єднанні не має значення для його існування, чи всі члени залишаються, чи залишається частина, чи весь склад змінюється на новий. Борги об’єднання не є боргами окремих його членів, і права об’єднання ні в якій мірі не належать окремим членам об’єднання” (D. 3.4.7.1-2). Однак усі ці висловлювання лише визнавали за такими об’єднаннями певні права та обов’язки.
Проявом ідеї юридичної особи було визнання за муніціпіями (міськими общинами) права на самоуправління і господарську самостійність, в своїх майнових відносинах вони отримали змогу керуватися нормами приватного права. Цим вони прирівнювалися до статусу фізичних осіб. З часом така правоздатність визнається і за іншими корпораціями.
Наслідком тривалого розвитку ідеї юридичної особи було вироблення римськими юристами певних ознак цього суб’єкта права. Корпорація виступала у приватноправових відносинах як самостійний єдиний суб’єкт, на рівні з фізичними особами. Майно корпорації не належало її членам, а було відокремленою власністю корпорації. Вихід із складу об’єднання окремих осіб не впливав на юридичний статус об’єднання. Корпорація має право від власного імені вступати у будь-які цивільні правовідносини як з іншими корпораціями, так і з фізичними особами.
У республіканському Римі закріплювалась свобода створення приватних асоціацій з власними уставами. В епоху імператорів принцип свободи створення приватних об’єднань перетерпів безліч законодавчих обмежень, що було пов’язано з розповсюджуванням асоціацій, які під прикриттям дозволених цілей переслідували таємні політичні задачі. Юлій Цезар, скориставшись пристойним приводом, розпустив всі корпорації, крім найдавніших. Август заборонив без дозволу імператора утворювати будь-які корпорації, крім релігійних і деяких привілейованих (наприклад поховальних товариств).
У Римі існували наступні види юридичних осіб: державна, а згодом і імператорська скарбниця, муніципії, різні спілки осіб однієї професії – м’ясників, пекарів, ремісників, могильників, тощо, а також різноманітні релігійні об’єднання.
Діяльність юридичної особи припинялась у разі: досягнення поставленої мети; якщо діяльність набувала незаконного характеру; у разі вибуття всіх її членів. Класичні юристи визнавали, що мінімальна кількість, необхідна для функціонування юридичної особи – 3 чоловіки.