План лекції

1. Поняття, предмет, основні історичні етапи римського приватного права.

2. Система римського приватного права.

3. Джерела римського приватного права.

4. Значення римської юриспруденції.

Основний зміст

Поняття сучасного цивільного права можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють майнові і деякі немайнові відносини між учасниками обороту методом рівності сторін.

У Стародавньому Римі існувало три системи: цивільне право, право народів, преторське право, що складали цивільне право.

Цивільне право регулювало майнові відносини між римськими громадянами. Право народів регулювало майнові відносини як між римськими громадянами з однієї сторони і перегринами з іншої, так і між самими перегринами. Преторське право склалося в результаті практичної діяльності преторів і деяких інших магістратів. Преторське право регулювало майнові відносини, як між римськими громадянами, так і перегринами, однак застосовувалося у випадках, коли норми цивільного права і права народів виявлялися нездатними врегулювати нові відносини.

Стародавній Рим був центром юриспруденції, що народжувалася. Найбільш ретельно і глибоко розроблені два основних правових інститути, що мали вирішальне значення для зміцнення рабовласницького панування і господарського обороту: інститут необмеженої індивідуальної приватної власності й інститут договору.

З ХІІ століття починається активне пристосування римського приватного права (рецепція) до нових виробничих відносин Південної і Центральної Європи, що потім поширилося на всю Європу. Рецепції римського права значною мірою сприяли його абстрактний характер, відділення від землі, що його породила, здатність приживлятися в будь-яких економічних умовах.

Джерела римського права. Закони ХІІ таблиць, прийняті в 451-450 р.р. до н.е., були першим писаним правом і першим записом звичаїв. Старий, пов’язаний з родовим устроєм, звичай був замінений писаним правом, що закріплює приватну власність, рабство і нерівноправність. Постанови народних зборів Риму – вищий державний орган. Він приймав чи відміняв війну й укладав мир.

Едикти магістратів. Преторське право. Претор перед вступом на посаду оголошував едикт, у якому проголошував правила правосуддя, заздалегідь вивчивши едикти попередників. Правила були зручні для захисту виникаючих відносин. Претор оголошував в едиктах правила, яких бракувало в цивільному праві, вносив доповнення в цивільне право. Створені преторами правила постійно перетворювалися в правові норми.

Постанова сенату – сенатусконсульти з І до середини ІІІ ст. н.е. стають основною формою законодавства, в них викладались загальні принципові положення, які претори повинні були здійснити в своїх едиктах.

Діяльність юристів. У період принципату центр правотворчої діяльності переміщується від преторів до юристів. Найбільш видатні юристи одержують право давати офіційні консультації, а судді засновують на них свої рішення, приймаючи їх як обов’язкові. Юристи вишукують нові рішення правових питань повсякденного життя, правові засоби задоволення потреб обороту, що швидко розвивався.

Імператорські конституції. З встановленням абсолютної монархії правотворча діяльність цілком зосередилася в руках імператора.

Література:

1. Боголепов Н.П. Учебник истории римского права. – М.: Зерцало, 2004. – 538 с.

2. Гарридо Мануэль Хеус Гарсиа. Римское частное право: казусы, иски, институты. – М.: Статут, 2005. – 810 с.

3. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. – М.: Зерцало, 2003. – С.39-59.

4. Дождев Д.В. Римское частное право. – М. Инфра М-Норма, 1997. – С.1-113.

5. Кизлова Е.С. Римское залоговое право и проект гражданского кодекса Украины // Древнее право. – №1(3). – 1998. – М.: Спарк, 1998. – С.141-145.

6. Косарев А.И. Римское право. – М.: Юридическая литература, 1986. – С. 3-39, 42-73, 47-102, 113-146.

7. Косарев А.И. Римское частное право. – М. Закон и право, 1998. – С.3-67, 205-251.

8. Кофанов Л.Л. Атрибуты власти магистратов в архаическом Риме. // Древнее право. – №1(3). – 1998. – М.: Спарк, 1998. – с. 35-55.

9. Кудряшов И.В. Римское право: Конспект лекций. – М.: Приор, 2004. – 124 с.

10. Макарчук В.С. Основи римського приватного права. – К. Атіка, 2000. – С.7-28.

11. Макеев В.В., Головко А.Г. Частное право Древнего Рима: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: МарТ, 2002. – 253 с.

12. Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима. – М.: Статут, 2003. – 683 с.

13. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. – М.: Зерцало, 2000. – С.1-32.

14. Новицкий И.Б. Римское право. – М. Теис, 1998. – С.3-27.

15. Омельченко О.А. Римское право. – М., 2000. – С. 6-34.

16. Орач Є.М., Тищик Б.І. Основи римського приватного права. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.6-44.

17. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – 608 с.

18. Пиляева В.В. Римское частное право. – М.: Инфра-М, 2001. – С.4-22.

19. Пиляева В.В. Римское частное право. – М.: Питер, 2002. – С.8-33.

20. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.3-114, 126-166.

21. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К. Вентури, 1995. – С.3-42.

22. Покровский И.А. История римского права. – С-П.: Летний сад, 1998. – 555 с.

23. Проблемы реконструкции римских юридических источников в современной науке. // Древнее право. – №1(3). – 1998. – М.: Спарк, 1998. – С.28-35.

24. Пухан Иво, Поленак-Акимовская М. – М. Зерцало, 1999. – С.1-7, 10-64.

25. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. – М., 1999. – С.3-49.

26. Римское частное право. Конспект лекций в схемах / Под ред. Е.В. Платонова. – М. Приор, 1999. – С.4-10.

27. Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права. – М.Бек, 2000. – С.1-21.

28. Слипченко С.А., Смотров О.И., Кройтор В.А., Шишка Р.Б. Основы римского частного права. – Х.: Эспада, 2004. – С.10-22.

29. Сморчков А.М. Коллегия понтификов: частноправовые функции // Древнее право. – №1(3). – 1998. – М.: Спарк, 1998. – С.55-67.

30. Трухина Н.Н. Политика и политики “Золотого века” римской республики (ІІ в. до н.э.). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. – 183 с.

31. Харитонов Е.О. Основы римского частного права. – Ростов-на-Дону Феникс, 1999. – С.8-107.

32. Харитонов Є.О. Римське приватне право. – Х. Одіссей, 2000. – С.5-39, 115-148.

33. Хутыз М.Х. Римское частное право. – М. Былина, 1998. – С.5-18.

34. Черниловский З.М. Римское частное право. Элементарный курс. – М. Юристъ, 2000. – С.5-31.

35. Черниловский З.М. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. – М.: Гардарика, 1996. – С.41-67.