
- •1. Основні характеристики цифрових мікросхем
- •1.1. Поняття елементів, вузлів і пристроїв комп'ютерної схемотехніки
- •1.2. Характеристики логічних елементів
- •2. Елементи комп’ютерної схемотехніки
- •2.1. Діодні, транзисторні, інтегрально-інжекційні та діодно-транзисторні логічні елементи
- •2.1.1. Діодні логічні елементи
- •2.1.2. Елемент не
1. Основні характеристики цифрових мікросхем
1.1. Поняття елементів, вузлів і пристроїв комп'ютерної схемотехніки
Засоби комп'ютерної техніки та її складові, в залежності від функцій, які вони виконують, поділяються на елементи, функціональні вузли та пристрої, мікропроцесори та комп'ютери (рис. 1). Дані пристрої призначені для обробки дискретної інформації.
Е
лементи
– найменші неподільні мікроелектронні
схеми (вироби), призначені для виконання
логічних операцій або зберігання біта
інформації. До елементів умовно
відносяться і допоміжні схеми –
підсилювачі, повторювачі, формувачі
та інше. Елементи в більшості випадків
будуються на основі двопозиційних
ключів, що технічно реалізуються
найпростіше. Елементи з двома станами
називаються двійковими.
На входах і виходах двійкового елемента діють напруги, які набувають в усталеному режимі двох значень – високого Uв та низького Uн рівнів. Ці напруги відображають електричні сигнали. Сигнали з двома усталеними станами називаються двійковими. Перехід елемента з одного стану в інший називається його перемиканням. На основі елементів будують типові функціональні вузли.
Елементарні дії, які виконуються в комп'ютерах за один машинний такт, називаються мікроопераціями. Наприклад інкремент або декремент слова, зсув, інверсія, додавання та інше. У комп'ютерах команди виконуються послідовністю мікрооперацій над двійковими словами (числами). Типовими функціональними вузлами комп'ютерів називаються мікроелектронні схеми, призначені для виконання однієї або декількох мікрооперацій. За логікою роботи функціональні вузли розподіляються на комбінаційні та послідовнісні схеми.
У комбінаційних схемах логічний стан виходів елементів залежить тільки від вхідних сигналів у даний момент часу. До функціональних вузлів комбінаційного типу відносяться суматори, дешифратори, шифратори, мультіплексори і демультіплексори, схеми порівняння (компаратори) і контролю за парністю, кодоперетворювачі.
У послідовнісних схемах логічне значення виходів визначають як комбінацією вхідних сигналів, так і станом пам'яті схеми в даний момент часу. До функціональних вузлів послідовнісного типу відносяться регістри, лічильники, генератори чисел та керуючі автомати. На основі типових функціональних вузлів створюють різноманітні пристрої комп'ютерів.
В
усіх комп'ютерах використовуються
генератори тактових імпульсів (ГТІ), що
виробляє періодичну послідовність
прямокутних імпульсів, які називають
тактовими (С). Початок кожного
імпульсу С називається тактовим
моментом. Часовий інтервал між
двома сусідніми імпульсами С називається
машинним тактом Тс. На
початку кожного імпульсу С відбувається
зміна інформації на входах елементів
і вузлів комп'ютера.
Частота ГТІ вимірюється десятками та сотнями мегагерц. Такі генератори в літературі часто називають генераторами синхронізуючих імпульсів, а самі імпульси – синхронізуючими або синхроімпульсами. Амплітуда і полярність імпульсу С залежить від фізичних принципів побудови машини. Принцип подачі інформації на входи елементів і вузлів у тактові моменти часу будемо називати дискретизацією сигналів у часі.
У
комп'ютерній схемотехніці використовують
два основних види двійкового сигналу:
потенціальний та імпульсний (рис.3).
Сигнал, який змінюється тільки в тактові моменти часу, називається потенціальним. Сигнал, що наростає в тактовий момент часу, а спадає в границях даного такту, називається імпульсним. Тривалість потенціального сигналу дорівнює або кратна тривалості машинного такту.
У відповідності до значень двійкового сигналу та відповідної змінної Х кодуються символами 0 (логічний 0) і 1 (логічна 1). Напруга, що відображає 1 позначається U1, а напруга, що відображає 0 – U0.
В комп'ютерній схемотехніці використовують два способи кодування логічних сигналів Хі потенціальними сигналами (напругою) – позитивний та негативний. При позитивному кодуванні (позитивна логіка) більший рівень напруги Uв з урахуванням знаку відображає логічну 1, а менший Uн – логічний 0, тобто Х=1 коли U1= Uв та Х=0 при U0= Uн (рис.1, а). При негативному кодуванні (негативна логіка) більший рівень напруги Uв з урахуванням знаку відображає логічний 0, а менший Uн – логічну 1, тобто Х=1, якщо U1= Uн та Х=0 коли U0= Uв (рис.3, б).
Д
ля
імпульсних сигналів розрізняють два
види кодування (рис.4): перший –
наявність імпульсу відображає логічну
1, відсутність – логічний 0; другий –
наявність імпульсу однієї полярності
відображає логічну 1, а іншої полярності
– 0.
Е
лементи
комп'ютерів класифікують за такими
ознаками:
фізичні прилади, що використовуються;
вид інформаційних сигналів;
функціональне призначення;
конструкторсько-технологічним виготовленням;
рівнем та ступенем складності.
За типом фізичних приладів розрізняють такі елементи: побудовані па електронних лампах – перше покоління; на транзисторах – друге покоління; на ІМС малого і середнього ступеня інтеграції – третє покоління; на великих і надвеликих ІМС – четверте покоління.
За видом інформаційних сигналів виділяють наступні групи:
потенціальні елементи – використовують тільки потенціальні сигнали;
імпульсні елементи – використовують тільки імпульсні сигнали;
потенціально-імпульсні елементи – використовують потенціальні та імпульсні сигнали.
За функціональним призначенням елементи комп'ютерної схемотехніки поділяються на такі класи:
логічні елементи призначені для виконання логічних операцій – НЕ, І, ЧИ, НЕ І, НЕ ЧИ, НЕ І ЧИ та інше.
елементи пам’яті – тригери, призначені для зберігання значення однієї двійкової змінної – нуля чи одиниці, тобто одного біта інформації;
допоміжні елементи (підсилювачі, формувачі, перетворювачі сигналів, схеми часового узгодження, генератори імпульсів та ін.), призначені для забезпечення роботи елементів перших двох класів.
Елементна база сучасної комп'ютерної схемотехніки складається з інтегральних мікросхем. Це мікроелектронні вироби з високою щільністю розміщення електрорадіоелементів (резистори, діоди, транзистори) та з'єднань між ними. З погляду специфікації, випробування, постачання та експлуатації ІМС розглядаються як єдине ціле.
В ІМС електрорадіоелементи називають елементами, якщо вони невіддільні від схеми, і компонентами, якщо їх можливо використовувати самостійно. В подальшому, щоб уникнути невизначеність з елементами комп'ютерів, електрорадіоелементи називатимемо просто компонентами.
Класифікація мікросхем проводиться за такими ознаками:
технологія виготовлення – напівпровідникові, гібридні, плівкові;
конструкційним оформленням – корпусні та без корпусні;
формою обробки інформації – аналогові, цифрові та аналогово-цифрові;
ступенем інтеграції – малі, середні, великі, надвеликі і ультравеликі;
типом активних елементів – виготовлених на біполярних і МОП-транзисторах;
областю застосування – широкого застосування, спеціалізовані, у тому числі замовні та напівзамовні;
використаними матеріалами – кремнієві, арсенід-галієві;
новими фізичними принципами побудови – кріомікроелектронні, акустоелектронні, оптоелектронні, молекулярної електроніки та інше.
Набір цифрових мікросхем із спільними конструкційно-технологічними і схемотехнічними ознаками утворює серію ІМС. У комп'ютерній схемотехніці широко використовуються цифрові напівпровідникові корпусні ІМС на основі кремнію арсеніду галію. У напівпровідникових ІМС усі компоненти і з'єднання між ними виконані в об’ємі і на поверхні кристалу площею 4-100 мм2. У гібридних мікросхемах навісні компоненти (діоди, транзистори, великі конденсатори, індуктивності, безкорпусні ІМС) кріпляться на поверхні діелектричної підкладки, а провідні з’єднання, резистори невеликі конденсатори та індуктивності виконуються у вигляді плівок на діелектричній підкладці.
Складність мікросхеми характеризується рівнем інтеграції К=lgN та ступенем функціональної складності F= lgL, де N – число компонентів; L – число двовходових логічних елементів (вентилів); значення десяткового логарифму округлюється до більшого цілого числа. Промисловість виготовляє ІМС від першого(< 10 компонент) до шостого (< 1 млн. компонент) та вищого ступеня інтеграції.
Можливості інтегральної технології визначають щільність упакування: відношення числа компонентів до об’єму (іноді до площі) кристалу. Щільність упакування в напівпровідникових ІМС складає 107 комп./см3, а для гібридних – 100-200 комп./см3.
Мала інтегральна схема (МІС) вміщує до 100 компонент включно, середня мікросхема – 100-1000 компонент, великі інтегральні мікросхеми (ВІС) – до 105 компонент, надвеликі інтегральні мікросхеми (НВІС) – до 1 млн. компонент, а ультравеликі (ультра-ВІС) – до 10 млн. компонент та більше. На МІС створюють елементи, на СІС реалізують типові вузли, на ВІС, НВІС та ультра-ВІС розробляють структуру мікропроцесорів та мікрокомп’ютерів.
Кожна елементарна логічна функція реалізується відповідно логічними елементами: ЧИ (диз'юнктор), І (кон'юнктор), НЕ (інвертор). Для реалізації складних функцій логічні елементи об’єднують у логічну схему. Функціонально повна система логічних елементів дозволяє побудувати будь-яку складну логічну схему. Такі системи утворюються такими наборами логічних елементів: 1) ЧИ, НЕ; 2) І, НЕ; 3) НЕ ЧИ; 4) НЕ І та інше. У технічно повній системі елементів забезпечується значення електричних параметрів двійкових сигналів, для цього використовуються допоміжні елементи – підсилювачі, повторювачі, формувачі та інше.
З врахуванням викладеного вище можливо сказати, що система елементів являє собою функціонально і технічно повний набір елементів, який використовує однакові способи представлення інформації, а також спільні конструкттивно-технологічні характеристики.