Відчувати кожного

Завуч школи, відвідавши уроки молодої вчительки Людмили Іванівни, порадила їй більше уваги приділити індивідуальній роботі з дітьми на уроці і з цією метою вивчити досвід вчительки математики Юлії Данилівни.

Людмила Іванівна відвідала кілька уроків Юлії Данилівни і не могла зрозуміти, чому завуч рекомендувала їй цю вчительку як майстра індивідуальної роботи з дітьми. Про це вона й сказала вчительці:

— Пробачте, Юліє Данилівно, мою відвертість, але мені здається, що ви зовсім не помічаєте учнів. Так, у 5-А я сиділа за останньою партою з учнем, а він не виконав домашнього завдання. Ви проглядали всі зошити і не могли не помітити, проте йому нічого не сказали; у 5-Г один учень кілька разів дуже несміливо піднімав руку, а потім опускав, а ви його жодного разу не викликали; у 8-А класі, коли ви ввійшли на початку уроку, один учень відвернувся до вікна і не привітався з вами, а у 8-Б два учні на початку уроку щось вовтузили на підлозі біля парти, і ви теж їх не помітили і не зробилиїм зауваження.

Юлія Данилівна замислилась лише на хвилинку:

• Справді, ви правильно підмітили, що в 5-А класі Юра Демченко не виконав домашнього завдання. Мене це і здивувало, і схвилювало. Це вперше він не виконав, і цьому була якась причина.

Я не знала причини, а при всіх не хотіла його розпитувати, якщо він сам не сказав. Потім я дізналася, що вчора в нього дуже тяжко захворіла бабуся, кілька разів викликали лікаря, і йому було не до завдань. А у 5-Г руку несміливо підіймав Діма Костенко, він багато хворів, пропустив заняття і ми з ним домовились, що коли він чогось не розуміє, то підіймає руку, я ще раз пояснюю. Щодо учня у 8-А, що не хотів привітатися зі мною, то це Вітя Феленко, він на перерві організовував ігри з дітьми 3-го класу і не встиг поснідати, вже перед дзвінком забіг до шкільного буфету і купив булку, не встиг прожувати і відвернувся, щоб доїсти, а зі мною він вітався на перерві. У 8-Б хлопці просто не закінчили грати на перерві партію у шахи. Обидва — затяті шахісти. Не хотіли зрушити фігури і обережно поставили шахову дошку біля вікна, щоб закінчити партію на наступній перерві.

Людмила Іванівна була дещо спантеличена, але не здавалась:

— А записка? Ви ж не могли її не помітити, коли в 9-А хлопець кинув її дівчині, що сиділа на першій парті, а вона не долетіла і впала на підлогу саме на проході.

Юлія Данилівна посміхнулася:

• Щаслива це пора, записки. Звісно, я бачила цю записку і дуже хотіла, щоб дівчина, якій вона була адресована, її взяла. Але вона не взяла. Ь підняв Володя, він же її і писав. Це була б гарна пара. Він давно закоханий у Таню, але вона, теж дуже гарна, розумна дівчина, не відповідає йому взаємністю...

• Ви Що, Юліє Данилівно, схвалюєте записки і т.п.7

• Ні, не завжди. Треба знати, хто адресат, і хто пише, і чому пише...

• Ви що, читаєте ці записки?

• Ніколи. Адже вони не мені адресовані Інколи я їх повертаю тому, хто пише. Але це дуже делікатна тема...

Завдання:

1. Чому Людмила Іванівна поведінці учнів дала зовсім іншу оцінку? Яких знань їй бракувало?

2. Чи відрізняються поняття "індивідуальний підхід" і "педаго­гічний такт"?

3. У чому ви вбачаєте педагогічну мудрість Завуча?

"Найголовніше прищепити смак і любов до науки: інакше ми виховаємо просто віслюків, навантажених книжною премудрістю".

М. Монтень