2. Ідеологічні (духовні) передумови і фактори епохи Відродження

2.а.  Культура історично розвивається лише в міру органічного засвоєння досягнень культурної спадщини. Лише кроманьйонець і троглодит[1] розпочинають свій і всього людства розвиток з пустого місця. Середньовіччя, як ми вже знаємо, розпочало свій культурний розвиток зі знищення історично попереднього йому культурного шару, -  зі знищення культури  античної. В духовному відношенні Середньовіччя на кінець 14-го століття остаточно себе вичерпало. Воно на цей час завершило свій історичний та культурний розвиток. А після себе Середньовіччя залишило, практично,  лише свою власну, у вищій мірі схоластизовану теологією, культуру. Ось чому наступна за Середньовіччям культура в пошуках нової опори змушена була переступити через християнство.

2.б.  Доцільно буде не лише сказати, але й підкреслити, що на відміну від християнства іслам (мусульманство)  сприйняв і повністю зберіг у себе  та в арабській культурі культуру античну. В ісламі антична культура знайшла свое природне продовження і розвиток. Якраз саме в цьому криється причина того, що араби з розрізнених орд  кочуючих племен протягом буквально декількох десятиліть створили могутню та найбільш розвинену в культурному відношенні державу. Датою виникнення ісламу вражається 622ік, а в 644 році араби вже володіли окрім Аравійського півострова ще й Сирією, Палестиною, Єгиптом та Персією. З цього часу і аж до 13 століття включно арабська культура за всіма параметрами перевершувала культуру всіх християнізованих народів, була культурним взірцем для останніх. Як може не дивним видатися, але рідна Європі культура античності повернулась тепер до народів Європи завдяки… арабам.

Повернувшись з чотирьої хрестових походів (1096 – 2004) хрестоносці принесли з собою в Європу нову для неє культуру. У арабів рицарі навчилися правилам аристократичної поведінки («куртуазності»); в наслідування арабам розпочали більш пильно стежити за своїм тілом: ходити в лазні, користуватися косметикою; розважатися читанням, грати в шахти… А найголовніше – з Візантії і, головним чином, з Арабського Сходу хрестоносці доставили в Європу твори Аристотеля, Платона, Евкліда, Піфагора, Есхіла та інших видатних діячів античної культури. Ці книги перекладались з грецької та, здебільшого, з арабської мови на мову латинську, вивчались, пропагувались. Саме таким чином, завдячуючи ісламу та хрестовим походам, в Європі (практично – серед окатоличених народів) розпочала відроджуватись[2] знищена Християнством 1.000 років тому антична культура, відроджуватися ще й з добавкою того, що внесли в неї араби.

Спираючись на античність, Відродження з необхідністю розвивалось як культура і як філософія, що протиставляють себе християнству. Відмітимо головні аспекти цього протиставлення.

 

3. Особливості культури та світогляду доби Відродження

3.а.    Середньовіччя в центр свого світогляду, як і всього духовного життя, ставило Бога, було Теоцентричним; а Відродження замість Бога в центр поставило Людину і було, як кажуть, Антропоцентричним. Звідсіль добу Відродження називають епохоюГуманізму.

3.б.    Духовна культура мас в період Середньовіччя формувалась засобами усної проповіді церковників. Тоді панувала суцільне неписьменність громадян. Переважна більшість близьких до народу священиків сприймала релігійне вчення  від своїх освічених ієрархів та богословів на слух, оскільки самі були неписьменні. В 1445 році німецький  винахідник Йоган Гутенберг (1399 – 1468) створив друкарський станок  за допомогою якого надрукував текст Біблії. Християнська церква – католицька і православна – проклинала книгодрукування, спалювала надруковані Біблії разом з їх власниками.

Діячі Просвіти окрім Біблії видають твори античних філософів, курси своїх лекцій, пишуть та розповсюджують національними мовами свої твори. Середні віки не випадково були названі віками неписьменності та безкультур’я. А тому Відродження на противагу Середньовіччю було названо ще епохою Просвітництва.

3.в.   Відродження уславилось розквітом Реалістичного мистецтва, яке прийшло на заміну іконописного, умовного та містифікованого мистецтва Середньовіччя. Відродження дало людству таких геніїв живопису, як Леонардо да Вінчі, Рафаель, Микельанджело, Ботичелли; таких письменників , як Бокаччіо, Франсуа Рабле, поета Петрарку та інших неперевершених митців.

3.г.  І, нарешті, Відродження було культурою Оптимізму в протилежність середньовічної культури – Песимізму.