39. Деконструктивістські стратегії ж.Дерріди.

Жак Дерріда́ — французький філософ алжирського походження, засновник деконструкції. Роботи Дерріда мали великий вплив на сучасну теорію літератури та філософію.

Світогляд Дерріди формувався під впливом німецької філософії з її традицією критики метафізики (Ніцше, Хайдегер), феноменологічних ідей Гуссерля та Левінаса, а також семіологічних концепцій. Концепція Дерріда обертається навколо проблем МОВИ і - ширше - ситуацій позначення і тлумачення. Переломним етапом у науковій кар’єрі Дерріди стала його теорія письма. На думку Дерріди, письмо у метафізичній традиції заходу підлягало репресіям, було доповненням до мови. Дерріда вважає, що перевага фонеми над графемою, фонології над графологією, мовлення над письмом – це та філософська спадщина, яку прийняв структуралізм. Такий моноцентризм повинен виражати певний історично впорядкований сенс буття: присутність, яка виступає в іпостасі субстанції, суб’єкта, свідомості, Бога, людини тощо. Для Дерріди мова логоцентрична, оскільки уреальнює саму присутність суб’єкта. Мова логоцентрична, бо знаходиться у абсолютній близькості до ідеального сенсу буття, і цей сенс має форму триваючого логосу, який найвиразніше вказує на ідею Бога, абсолютного творчого суб’єкта.

Дерріда поставив питання: чи не можна вивести мову з письма, а отже реконструювати концепцію присутності. Філософ висуває на передній план ідею праписьма, яке повинне повернути мислення до метафізики присутності, але повернути так, щоб надати загадковості. Реконструкція сперта на утаємничування присутності, полягає в такому відчитуванні тексту, яке видобуває з нього її напружені точки, які розхитують добре вгрунтовану в нього присутність. Тому праписьмо – це по суті письмо після реконструювання сторичного факту першості мови.

Основним гаслом деконструктивізму стало децентрування структури, концепція відсутності центру; структура – це нескінченна гра різниць у скінченних межах. Руйнується ідея знаковості, текст звільняється від влади означника і стає тканиною, плетивом, текстурою, але не структурою. «Нічого не існує поза текстом» - проголошується ідея тексту без контексту.

40. Роль і місце теорії літератури у контексті гуманітарних наук за Поль де Маном.

Американський літературознавець, одна з найвпливовіших постатей Йєльської школи деконструктивізму. Основні праці: «Сліпота і проникливість: есе в риториці сучасної критики» (1971), «Алегорії читання: фігуральна мова в Руссо, Ніцше, Рільке і Пруста»(1979), «Риторика романтизму»(1984), «Опірність теорії» (1986).

Центральне місце у дослідженнях де Мана посідає теорія літератури як міждисциплінарна галузь, тобто як перехрестя філософії, літератури та лінгвістики. Поль де Ман намагається розрізнити 2 шляхи розуміння мови: мови як «граматики», що легко піддається декодуванню, і мови як «риторики», що відчитується, але не декодується. Другий важливий аспект досліджень – це спроба з’ясувати взаємозв’язок між літературною теорією та практикою. Під практикою він розуміє літературознавство, критику, викладання літератури тощо. Причиною того, що мова стає ненадійним засобом формулювання простих істин, є її риторичні та фігуральні складники. Риторика постійно руйнує абстрактні системи граматики і логіки, а література, яка хизується своєю риторичністю, уникає інші дискурси, що пригноблюють або заперечують її, включно з дискурсом традиційного літературознавства та історії літератури. Історія літератури – це те, що називаємо інтерпретацією літератури. Але будь-яке розуміння супроводжується помилковістю. І ця помилковість інтерпретації виключає генетичну тяглість історії літературних стилів.

Ідеологія чи первісне інтелектуальне середовище, в якому ми проживаємо, породжує в освітніх закладах тенденцію розглядати навчання літератури як засіб прочитання та засіб виховання. Поль де Ман висуває «літературність» як противагу естетичності.