7 Зародження і розвиток академічного літературознавства

18 в. - время создания первых историко-литературных курсов: "История итальянской литературы" (1772-82) Дж. Тирабоски, "История английской поэзии" (1774-81) Т. Уортона, а также построенный на историческом рассмотрении родов поэзии "Лицей, или Курс древней и новой литературы" (1799-1805) Ж. Лагарпа.

Более трудно хронологически приурочить возникновение литературной критики, формирование которой заняло более столетия - от Ф. Малерба, Буало, Дж. Драйдена до Лессинга, Дидро, Ж. Мармонтеля, Н. М. Карамзина (который впервые в России ввёл в журнал обстоятельный отдел критики и библиографии).

Изучая источники древнегреческой литературы, обосновывая подход к Библии как к художественному произведению определенной эпохи, Гердер создавал предпосылки сравнительно-исторического метода. Говоря о невозможности восстановить классическую форму, романтики подчёркивали вечную изменчивость и обновляемость искусства.

Идея развития искусства воплощалась в феноменологию художественных форм с диалектической необходимостью сменяющих друг друга (у Гегеля - это символические, классические и романтические формы); философски обосновывалась природа эстетического и его отличие от нравственного и познавательного (И. Кант); философски постигалась неисчерпаемая - "символическая" - природа художественного образа (Ф. Шеллинг).

Академічне літературознавство — наукове літературознавство. Постало після розгалуження літературної критики та досліджень історії літератури. У 40-80-ті XIX ст., коли відбувся перехід від бібліографічного опису та рефлексій критичної рецепції до глибшого, посутнішого аналізу літературних текстів, відповідних джерел, систематизації та класифікації студійованого матеріалу, сформувалася історія літератури як наука (брати Я. та Б.Грімм, Т.Бенфей, І.Тенн, Ф.Буслаєв, М.Тихонравов, О.Веселовський, М.Петров, М.Дашкевич, М.Драгоманов, П.Житецький, О.Потебня, М.Сумцов та ін.). В літ межах окреслилися свої школи та напрями: культурно-історична школа, порівняльно-історичний метод у літературознавстві, психологічна школа у літературознавстві тощо.

8. Основні течії академічного літературознавства у першій половині 19 ст.

На початку 19 ст. університетська освіта стає масовою. Історико- філологічні факультети почати осмислення того, що в університеті слід вивчати не лише тексти античності. Зароджується модерне літературознавство. Академічні школи:

• Біографічна школа (метод) - фр. Вчений Сент-Беб. Основні засади: пов'язана з естетикою романтизму;особистість на першому плані;героями літератури стають творці текстів, письменники. Щоб ізнати творчість письменника треба досконально вивчити його біографію, листи, середовище, спогади про нього. Письменник розчиняється в своїй біографії. Метод збагачується фрейдизмом та іншими видами психоаналізу.

• міфологічна школа - доба Романтичзу. Основними представниками є Якоб і Вільгельм Грімм - збирали ізаписували фольклор. (её философская основа - труды по эстетике Ф. Шеллинга и бр. А. и Ф. Шлегелей). Пробужденный романтизмом интерес к мифологии и фольклорной символике был углублён немецкими мифологами до осознания единой арийской прамифологии. Актуализировалось исследование общности первобытного мышления, запечатленной в языке и преданиях. В России мифолог Ф. И. Буслаев, не ограничиваясь исследованием мифологической основы, прослеживал её историческую судьбу, в том числе взаимодействие народной поэзии с письменными памятниками. Впоследствии "младшие мифологи" (М. Мюллер - Англия, В. Шварц - Германия; в России - А. Н. Афанасьев) поставили вопрос о первоистоках мифа.

• культурно-історична школа - Іпполіт Тен (засновник) - відповідає добі Реалізму в літературі. Вони вважали, що художній текст є продуктом суспільної реальності. Художній текст відзервалює типових персонажів в типових сусп.. обставинах. Мистецьких твір є засобом пізнання дійснос ті.

• порівняльне літературознавство (літературознавча компаративістика) - Олександр Веселовський, започаткував деякі риси структуралізму. Ввів поняття мотиву. Він спирався на вивчення персонажів, а не нате, що персонаж є функцією сюжету.