7. Облік готової продукції та реалізації.

Готова продукція – це матеріальний результат виробничої діяльності підприємства. Крім випуску речовинної продукції (машин, взуття, одягу, хліба, цукерок тощо), підприємство може виконувати певні роботи для інших підприємств або надавати їм послуги. Наприклад, ремонтні роботи, перевезення вантажів своїм автотранспортом для інших підприємств та ін. На відміну від речовинної продукції, під якою розуміється вираз "Готова продукція", цей вид продукції називають "виконані роботи та послуги".

Таким чином, продукція підприємства може складатися з готової продукції та виконаних робіт та послуг.

Усі елементи виробничого процесу - сировина, матеріали, паливо тощо, які перебувають на різних стадіях технологічного процесу, утворюють незавершене виробництво.

Готова продукція на промисловому підприємстві проходить такі операції:

а) випуск продукції з виробництва і здача її на склади,

б) зберігання продукції на складах підприємства,

в) відпуск продукції на місці одногороднім і відправка (відвантаження) іногороднім покупцям;

г) відпуск продукції для внутрішніх потреб основних цехів, для збуту продукції (наприклад, тара власного виробництва) та ін.;

д) реалізація продукції (одержання грошей від покупців за відпущену продукцію).

Готова продукція оформлюється здавальною накладною і передається на склад. На невеликих підприємствах готова продукція прямо з виробництва, проминувши склад, відвантажується покупцям. Виконані роботи та послуги оформлюються приймально-здавальним актом.

На сладі готова продукція обліковується в кількісному виразі за її видами на картках або в книгах складського обліку. В картці або книзі визначаються назва продукції, її номенклатурний номер, одиниця виміру, розмір, марка, ціна за одиницю. Облік готової продукції на складі ведеться в міру її надходження на склад або відпуску зі складу. В картках або книгах складського обліку робляться записи про надходження та відпуск готової продукції і щоденно виводяться її залишки.

Оцінка продукції у звітному періоді може здійснюватися за фактичною собівартістю і за обліковими цінами з деяким відхиленням від фактичної собівартості. Наприкінці місяця обов'язковою умовою є облік готової продукції за фактичною собівартістю (визначається за даними аналітичного обліку затрат на виробництво).

Сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості готової продукції за обліковими цінами (при списанні з рахунка № 26 "Готова продукція") визначається як добуток рівня (відсотка) відхилень і вартості відпущеної зі складу готової продукції за обліковими цінами.

Рівень (відсоток) відхилень визначається діленням суми відхилень на початок місяця з сумою відхилень з продукції, що надійшла на склад із виробництва за звітний місяць, на суму вартості залишку готової продукції за обліковими цінами на початок місяця та вартості оприбуткованої за звітний місяць з виробництва на склад готової продукції за обліковими цінами.

Знаючи попит, витрати і ціни конкурентів, фірма готова до вибору ціни власного товару. Ціна буде знаходитись приблизно у проміжку між надто низькою, що не забезпечує прибутку, і надто високою, яка перешкоджає формуванню попиту.

У цілому всі методи ціноутворення можна поділити на затратні та маркетингові. До кожної із зазначених груп входить значна кількість методів, кожен з яких має свої позитивні та негативні сторони. Особливості використання кожного з методів будуть розглянуті нижче. Механізм ціноутворення в Україні на рівні підприємств, як правило, дуже простий і недостатньо гнучкий для умов змінного попиту. Саме цим визначається відсутність на споживчому ринку окремих видів товарів (які швидко реалізуються в умовах фіксованої вданому часовому інтервалі ціни) і проблеми затоварення торгових підприємств іншими видами товарів (ціна на які дещо вища, ніж платоспроможний попит на них).

Фірма сподівається, що обраний метод дає змогу правильно розрахувати конкретну ціну. Взагалі ж існують дві групи методів ціноутворення:

- витратні методи ціноутворення;

- маркетингові методи ціноутворення.

До основних витратних методів ціноутворення належать:

- метод "середні витрати плюс прибуток";

- розрахунок ціни на підставі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку;

- метод мінімальних витрат;

- метод ціноутворення із підвищенням ціни шляхом надбавки до неї;

- метод цільового ціноутворення.

До маркетингових методів належать такі методи:

- визначення ціни з орієнтацією на попит;

- визначення ціни на підставі аналізу мінімальних прибутків і збитків;

- визначення ціни на підставі максимального піку прибутків і збитків;

- визначення ціни з орієнтацією на конкурентів;

- визначення ціни з урахуванням поточних цін;

- визначення ціни з орієнтацією на ринкові ціни;

- встановлення ціни шляхом слідування за цінами офіційних лідерів на ринку;

- формування ціни на основі вже прийнятих наданому ринку;

- метод визначення престижних цін;

- суперницький метод відношення цін;

- встановлення ціни на основі відчутної цінності товару.

Розрахунок ціни за методом "середні витрати плюс прибуток".

Найпростіший спосіб ціноутворення полягає у нарахуванні певної націнки на собівартість товару. Для встановлення оптимальної ціни необхідно враховувати особливості поточного попиту і конкуренції. Методика розрахунку цін на основі націнок залишається популярною з низки причин. По-перше, продавці більше знають про витрати, ніж про попит. По-друге, якщо цим методом ціноутворення користуються всі фірми галузі, їх ціни, швидше за все, будуть схожими. Тому цінова конкуренція — мінімальна. По-третє, вона вважається більш справедливою відносно і покупців, і продавців.

Розрахунок ціни на підставі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Це ще один метод ціноутворення на основі витрат. Фірма прагне встановити ціну, яка забезпечить їй бажаний обсяг прибутку.

Як відомо, варіюючи ціною та іншими показниками, суб'єкт господарювання може досягати різних результатів. Такий метод ціноутворення вимагає від фірми розгляду різних варіантів цін, їх впливу на обсяг збуту, необхідний для подолання рівня беззбитковості та отримання цільового прибутку, а також аналізу ймовірності досягнення цього за кожною можливою ціною товару.

Метод мінімальних витрат передбачає встановлення ціни на мінімальному рівні, достатньому для покриття витрат, пов'язаних із виробництвом конкретної продукції.

Наступний метод — метод надбавки до ціни. Ціна розраховується шляхом множення ціни закупівлі, зберігання сировини і матеріалів на визначений коефіцієнт доданої вартості. Вказаний підвищуючий коефіцієнт визначається шляхом ділення загальної суми прибутку від продажу на собівартість.

Ще один метод - цільового ціноутворення. На його підставі розраховується собівартість на одиницю продукції з урахуванням обсягу продажу, який забезпечує отримання наміченого прибутку.

Важливу роль також відіграє метод визначення ціни з орієнтацією на конкуренцію. Якщо фірма займає монопольну позицію на ринку, вона здатна отримувати найбільші прибутки. Проте в умовах зрілості ринку з'являється багато фірм, які активно впроваджуються на нього і розвивають конкуренцію за рахунок здійснення стратегій диференціацій і диверсифікацій.

У таких умовах при визначенні ціни ефективний метод, який враховує конкурентне становище фірми і даного товару чи послуги, а також всю конкурентну ситуацію на ринку. В цьому випадку ціну на товари, які продаються, визначають шляхом аналізу і порівняння можливостей товарів даної фірми відносно фірм конкурентів на конкретному ринку, а також через аналіз і порівняння цін, які склались на ринку. Відповідно метод визнання ціни з такою орієнтацією полягає в уточненні ціни з урахуванням зміни конкурентної ситуації та конкурентного становища фірми на ринку. Тут застосовується метод визначення ціни шляхом орієнтації на ринкові ціни; метод формування ціни шляхом наслідування цін фірми-лідера на ринку; метод визначення ціни на підставі цін, прийнятих на даному ринку; метод визначення престижних цін і суперницький метод визначення цін.

Виробнича програма підприємства – (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті відповідної якості.

За умов ринкових відносин головне завдання підприємства полягає в тому, щоб повністю задовольнити суспільні потреби народного госпо­дарства і громадян у його продукції а високими споживчими властивостя­ми, при мінімальних затратах.

Для ефективного функціонування ринку товарів необхідні:

- збільшення різновидів і підвищення якості продукції відповідно до запитів споживачів;

- зниження витрат виробництва;

- конкуренція виробників як важливий фактор стимулювання господар­ської активності;

- свобода господарської діяльності підприємств /свобода у використанні майна, самостійне визначення виробничої програми, встановлення постачальників і споживачів продукції, договірних цін і т.ін.

Якщо підприємство намагається з метою отримання більшого доходу знижувати випуск дешевих виробів і збільшувати виробництво дорогих, підвищує ціни на продукцію без поліпшення споживчих якостей, то зреш­тою це означає, що воно не виконує свого головного призначення - задовольняти потреби. Мірою того, як ринок насичуватиметься товарами, іг­норування інтересів покупців призведе цо обмеження збуту продукції, що не користується попитом, до закриття підприємства. Форму­вання виробничої програми підприємства з урахуванням кон"юнктури рин­ку має вирішальне значення в здійсненні перебудови економіки.

План виробництва і реалізації продукції є одним із важливіш роз­ділів техпромфінпдену, оскільки, по-перше, відбиває мету діяльності підприємства, по-друге, на його основі розраховують показники всіх інших розділів техпромфінплану. Ринкові відносини вносять певну зміну в порядок розробки плану виробництва і реалізації продукції. Річні плани виробництва продук­ції найточніше відбивають зміну кон"юнктури ринку.

При складанні річного плану враховують:

• перспективні прогнози розвитку ринку товарів

• результати виконання плану за поперечній період;

• уточнену за господарськими договорами потребу в продукції;

• план оргтехзаходів підприємства».

• дані про величину виробничої потужності;

• планові норми і нормативи;

• розвиток внутрішньозаводської спеціалізації і кооперування та інші дані.

План виробництва і реалізації продукції на підприємстві, в об'єд­нанні розробляє відповідно планово-економічний, і відділ збуту.

На підприємствах різних галузей можливе використання різних на­туральних одиниць виміру; тонн, метрів, штук і т.д. Оскільки випуск продукції зорієнтований на конкретного спожива­ча, план поставок у натуральному виразі повинен формуватися в першу чергу.

Виробнича програма в натуральному виразі характеризується номен­клатурою та асортиментом продукції, на основі чого розраховують обсяг її поставок.

Номенклатура продукції - це перелік назв окремих видів продукції, що випускається.

Асортимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури за техніко-економічними характеристиками /типом, розмірами, продуктивністю, потужністю, якістю, зовнішнім виглядом і т.д./.

У замовленнях споживачів зазначено обсяг продукції, яку треба поставляти /обсяг поставок/ у розрізі номенклатурних позицій.

План реалізації проекції включає розрахунок показників реалізо­ваної продукції і реалізованої продукції з урахуванням виконання по­ставок відповідно до укладених договорів.

Реалізована продукція - це продукція, яка відвантажена спожива­чеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника. Розраховується обсяг реалізованої продукції в техпромфінплані підприємства на основі обсягу товарної продукції. До окладу реалізованої продукції входять ті самі види робіт, що й до товарної. Проте перший показник відрізняється від другого на змі­ну залишків готової нереалізованої продукції на складі, залишків то­варів відвантажених, за якими термін оплати не настав, а також това­рів, які знаходяться на відповідальному зберіганні у покупців.

В обсяг реалізованої продукції входять також вироби, які виго­товляють із сировини і матеріалів замовника, оплачених підприємством-виготовлювачем. Не включається в обсяг реалізованої продукції вартість внутріш­ньозаводського обороту і виручка від непромислової діяльності під­приємств.

Основним документом, який визначає права і обов’язки підприємств щодо поставки продукції, є договір між постачальником і споживачем, взаємовідносини підприємств по поставках продукції регулюють такі документи:

- положення про поставки продукції виробничо-технічного призна­чення;

- положення про поставки товарів народного споживання;

-основні умови регулювання договірних відносин при здійсненні експортно-імпортних операцій.

І00%-не виконання договірних зобов’язань щодо поставок продукції є основним оціночним показником діяльності підприємства. У ньому відображені три головні вимоги до якості роботи підприємств:

- необхідність виробництва і поставки продукції того асортименту,

- забезпечення поставок продукції відповідної якості,

- відвантаження продукції конкретним споживачам у встановлені терміни.

Згідно з Законом України “ Про підприємства “ підприємство-поста­чальник зобов’язане своєчасно поставити продукцію відповідної якості, підприємство-покупець - своєчасно її оплатити.