Коефіцієнта теплопровідності вольфраму.

	2L1 = 0,072 м			2L2 = 0,059 м
Tm, К	I1, A	U1, B	,Вт/(мК)	I2, A	U2, B	,Вт/(мК)
302	0,3	0,263	156	0,305	0,213	106
309	0,415	0,374	243	0,41	0,288	191
317	0,52	0,553	255	0,51	0,373	267
324	0,62	0,681	289	0,59	0,448	342

Методи вимірювання теплоємності

ЗМІСТ

1. Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

2. Теплоємність газів, рідин і твердих тіл . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

3. Вимірювання теплоємності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

4. Визначення водяного еквівалента калориметра . . . . . . . . . . . 9

5. Визначення водяного еквівалента термометра . . . . . . . . . . . . 11

6. Визначення кількості теплоти, що витрачається калориметром

у навколишнє середовище . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12

7. Метод змішування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

8. Метод електричного калориметра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

9. Відносний метод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17

10. Метод охолодження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

11. Метод випромінювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20

12. Метод постійної течії (неперервне витікання рідини) . . . . . . . 22

13. Метод термічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26

14. Визначення співвідношень питомих теплоємностей газу

методом Клемана-Дезорма . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

ВСТУП

У наш час важливим питанням є таке поняття, як теплоємність. Що це взагалі за поняття?, яким співвідношенням вона визначається, які існують методи вимірювання теплоємності, а також теорії теплоємності.

Кількість теплоти, яку необхідно затратити для зміни температури на один градус одиниці маси речовини, називається теплоємністю. У загальному випадку для підвищення температури тіла на dT градусів необхідно затратити кількість теплоти dQ,, яка залежить від природи тіла. Величина, що описується співвідношенням

(1)

i визначає теплоємність.

Теплоємність , взагалі кажучи, може приймати будь-які значення від до . Наприклад, для ізотермічного процесу , так як в цьому випадку . Для адіабатичного процесу , .

Нагрівати речовину для підвищення її температури на один градус можна двома способами: ізобарично та ізохорично. При iзoбаричному нагріванні теплота витрачається як на підвищення тем­ператури, так i на розширення тіла, при ізохоричному — лише на підвищення температури. Отже, при нагріванні тіла на 1К у першому випадку треба затратити більшу кількість теплоти, ніж у другому. При нaгpiвaннi на 1К одиниці маси речовини мають справу з питомою теплоємністю, при нaгpiвaннi одного моля — з молярною.

; ; ; .

- ентальпія

Класична теорія теплоємності побудована на припущенні, що до атомно-молекулярних систем застосовані закони класичної ньютіновської механіки. В дійсності застосовуваність ньютоновой механіки до атомно-молекулярних систем обмежена. По цій причині класична теорія не змогла повністю задовольнити рішення проблеми теплоємності і була замінена більш загальною квантовою теорією. Перш за все класична теорія не дає пояснення залежності теплоємності тіл від температури. Але в більшості випадків класична теорія приводила до хорошого результату з дослідом. Причина цього в тім, що класична теорія являється наближеним граничним випадком квантової і, тобто, має певну область застосування. В межах цієї області результати класичної теорії майже не відрізняються від результатів квантової.