38 Народна медицина

Багаторічний досвід народу дає змогу відпрацювати певну систему поглядів, знань, традицій, наприклад, як, де і коли зби­рати лікарські рослини, цілюще зілля, підсвідомо враховуючи біоритми природи. Склалася традиція шукати зілля там, куди «не доходить голос півня» — іншими словами, у віддалених місцях в лісі, тобто в екологічно чистих місцях. Існує повір'я, що не кожен може заготовляти лікарське зілля. Деякі трави повинен розшукувати і збирати сам хворий. На Західному По­ліссі цілющі трави і зілля могли збирати лише старші жінки.

Життєва практика населення України свідчить про глибокі знання лікувальних властивостей різних дерев, квітів, трав, ку­щів і т. д. Уже в часи Київської Русі було чимало людей, добре обізнаних з різноманітними способами і методами лікуван­ня,— знахарі, ведуни, лечці та ін.

Головним засобом лікування' в народній медицині україн­ців були рослини. Крім таких дикоростучих, як горицвіт, кро­пива, валеріана, подорожник, конвалія, молочай, звіробій, кін­ський щавель, полин, м'ята та інших, широко використовують­ся культурні городні рослини: часник, цибуля, редька, картоп-* ля, горох, мак, кавун, диня, різні ягоди і т. д.

Застосовувались і отруйні рослини: чемириця, дурман, блекота, а також окремі частини різних дерев, які мають цілющі властивості (береза, липа, сосна, дуб, черемха). Вико­ристовували ліки тваринного та мінерального походження (сало домашніх тварин, а також борсуків, індиків, різні міне­рали — «синій камінь», янтар та ін.). Здавна було відоме лі­кування ваннами, масажем, окурюванням, припарюванням, вигріванням нагрітим зерном. Народна медицина знає благо­творний вплив харчування, голодування, чистої води, повіт­ря і т. д. Наука підтвердила дієвість лікувальних можливостей соків кислих ягід, свіжого листя капусти, гарячих настоїв липового і бузинового цвіту, малини і багатьох інших подібних засобів.

Продуманою і раціональною була народна гігієна. Особли­ву увагу звертали на винищення паразитів. Освячені віками народні звичаї свідчать про ефективну профілактичну основу цієї боротьби, яка полягала в дотриманні постійної чистоти, в традиційній охайності. Навіть у народних піснях, казках і переказах постійно згадується важливість і необхідність чистоти й акуратності в побуті.

У народі раціонально підходили до харчування. «їси — не об'їдайся, п'єш — не обпивайся», «Ласа їда — животу бі­да» — такі народні настанови. Сьогодні незаперечно доказа­но велику користь постів, певної вибірковості у споживанні окремих продуктів тваринного і рослинного походження.

Багатовіковий досвід народу акумулювався і в такій галузі народних знань, як знахарство. Тут тісно переплелися раціо­нальні елементи, дії І залишки язичництва, магії. В одній з ле­генд нижньої Наддніпрянщини розповідається про те, що існує розрив-трава, яка має велику чарівну силу. Нелегко знайти цю рослину, бо треба побачити, де черепаха покладе яйця, а коли вона відійде, огородити місце так, щоб черепаха не змогла до них добратися. Тоді черепаха й принесе листок розрив-трави, яким торкнеться огорожі й розвалить її. Треба пильно стежи­ти, куди впаде листок, а тоді схопити його і, не оглядаючись, йти додому. Хто володіє цією чарівною травою, той нічого і нікого не боїться. Йому відкриються найхитріші замки і запо­ри, як павутина розірвуться тяжкі окови і найсмиреннішими стануть неприборкані дикі звірі.

На Гуцульщині і Бойківщині посередниками між реальним життям і світом таємниць та чарів, між людьми і темними силами були «непрості», або «землєни». Ці незвичайні люди могли чинити добро І зло, допомагати й накликати біду. В на­родній уяві ті, що корисні людям, були зв'язані з «божою си­лою», інші ж брали силу від диявола, нечистого і т. д.

До творців добра відносили знахарів, промовників і промов-ниць, баїльників і баїльниць, чаклунів і чаклунок. Знахарі на Україні лікували людей і тварин зіллям. На Гуцульщині були широко розповсюджені вірування в градівників — людей, котрі відвертали град.

Небезпечними вважалися упирі, відьми, вовкулаки, утоп­леники, лісовики. Останні, за легендою, виходили з людини, яка сама собі заподіє смерть.

На Україні побутує прадавня, дохристиянська традиція збирання цілющого зілля у чітко визначений час. Як правило, збір лікувальних рослин проходив до свята Івана Купала. І кві­ти, і трави, зібрані до цього часу, у народному розумінні мали особливу цілющу властивість або й магічну силу.

В українців, як і у багатьох інших народів, існує повір'я про чарівний цвіт папороті, який можна побачити лише за певних умов, А тому, хто зірвав цей цвіт, будуть підвладні чари й усі таємні сили. Ці традиції збереглися в багатьох міс­цях до наших днів. У східних районах Боиківщини зірвані на Івана Купала трави й рослини називають іваниками і наді­ляють їх не тільки цілющими властивостями, а й здатністю . передавати силу зіллю, яке заготовлялося в інший час. Іваники зберігають упродовж року, до наступного збору на Івана Ку­пала. Це зілля додають до інших лікувальних рослин.

В обрядах, пов'язаних зі збором трав, проглядають елемен­ти язичництва. На -Волині, зриваючи для ліків бузину, під кущ клали шматок хліба й дрібку солі. Копаючи для лікування ревматизму рослину (до речі, отруйну) надрагулі (беладонну), закарпатці дотримувались подібного обряду. Під перший вико­паний корінь клали хліб-сіль, щоб не «банувала» (тужила) земля. «Не бануй землице, що тя оголили, ми на тя, землице, хліба положили»,— приговорювали збирачі, приносячи таку своєрідну жертву матері-землі.

В Київській, Полтавській, Харківській, Житомирській, частково Чернівецькій і Сумській областях цілюще зілля зби­рають на Симона Зилота (10 травня), який є покровителем рослин і надає їм лікувальних властивостей. Збираючи вранці у лісі зілля, на Київщині примовляли: «Діва Марія ходила по святій горі, зіллячко копала, Симона Зилота поминала,— стань, допоможи нам».

На Полтавщині збір проводили тільки до сходу сонця, при цьому роздягалися, бо, нарвавши зілля одягненим, позбавля­ли це зілля властивості помагати від усякої хвороби.

Залишки елементів очищення водою, жертвування хліба спостерігалися на Звенигородщині. Був поширений і звичай збирати цілюще зілля до свята Маковея. На Західному Поділ­лі на Івана Купала зривали звіробій, лопух, полин, чорнобиль. Багато інших трав заготовляли у переддень свята Матері Божої зільної, а в деяких місцевостях — на Спаса, русалчин тиждень, перед Трійцею, найчастіше — у п'ятницю.

Звичайно, збір зілля у певні дні має підстави. Вважається, що рослини переважно наділені цілющими властивостями у найактивніший вегатаційний період, коли вони інтенсивно ростуть і квітують. Деякі вчені вважають, що збирати рослини слід вночі, при світлі місяця, коли вони вбирають більше во­логи й корисних речовин з грунту і позбуваються непотрібних накопичень за день.

Наука довела раціональність багатьох народних знань, які утвердилис у звичаях шляхом довготривалих пошуків. Широ­ко розповсюджене культивування лікарських рослий: любист­ку, рути, конвалії, нагІдків біля осель. Запаси лікарського зілля були майже в кожній хаті. У селах існувала категорія людей, котрі постійно займалися лікуванням домашніми за собами, цілющим зіллям і т. д. Сьогодні народна медицина за­войовує все більший авторитет, чимало професійних медиків вдаються до секретів народних лікарів.

Народна уява часто відносила тих, хто вмів надавати до­помогу хворим, до непростих людей. Майже в кожному селі були люди, які вміли вправляти вивихи, давати раду при пере­ломах, а баби-повитухи — приймати роди.

Знахарське ремесло часто передавалося у спадщину. Здат­ністю зціляти деякі недуги в народі наділяли наймолодшу дити­ну, «мізина», надприродні властивості приписували першій ди­тині — первістку.

Деякі захворювання в народній медицині знаходили ра­ціональне пояснення, наприклад, простудні, шлункові недуги. Однак епілепсія, пошесті, психічні розлади пояснювалися впливом надприродних сил як наслідок дії злого духа, котрий може наслати хворобу через нечистих людей, чарівників. Існу­вали вірування про вроки, наслання хвороб. Часто джерелом хвороби вважали явища природи. Гуцули вірили, що від силь­ного вітру влітку людина може дістати вітряну хворобу. Деякі недуги пов'язували з фазами місяця, водою, хоч вона часто ви­користовувалася як лікуючий засіб.

Крім лікарських рослин у народній медицині широко за­стосовуються ягоди (калина, малина), овочі, зернові і технічні культури (свіже листя капусти, листя буряка, хрону, сира картопля), гриби, свіже-і кисле молоко, а також жири, сме­тана. Найпопулярнішим був борсучий жир, ним гоїли рани, його пили при запаленні легень. Вживалися в народному ліку­ванні і мінеральні засоби. Пісок і сіль — хороші фізіотера­певтичні засоби, з них роблять гарячі компреси при простуд­них захворюваннях. Сіль застосовували при опіках і пухли­нах. Водний розчин солі використовувався для полоскання горла. Відомі лікувальні властивості бурштину. Він використо­вується для лікування зобу. Хворим рекомендується носити на шиї бурштинове намисто.

Певне значення у народній медицині має раціональне хар­чування. Деколи до страв додавали лікарські рослини. Так, гуцули при захворюванні шлунка додавали в куліш висушені квіти арніки.

Українська народна медицина — невичерпне джерело знань, які складалися впродовж усієї Історії народу у боротьбі за виживання, в процесі повсякденного життя і господарської діяльності. Пізнання рослинного і тваринного світу, потреба в його розумінні — одна з перших умов існування людини і в кінцевому результаті розвитку цілого етносу.

За даними сучасної науки, на території України є близько 20 тис. видів тварин і понад 4 тис, видів рослин.