Непрямі податки

Податок на додану вартість

Система податку на додану вартість розроблена у Франції в 1954 р. економістом М.Лорс. Починаючи з 60-х років вона набула великого поширення у західноєвропейських, а згодом і в інших країнах.

ПДВ є частиною новоствореної вартості і сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Додана вартість – це прибуток, заробітна плата з нарахуваннями на неї та інші витрати, пов’язані з власне виробничим процесом.

Зарубіжні країни використовують ПДВ, встановлюючи не одну ставку, а цілу систему: знижену, стандартну та підвищену. Знижена ставка застосовується до товарів першої необхідності, медикаментів та медичних послуг. Предмети розкоші оподатковуються за підвищеною ставкою. Розмір зниженої ставки у країнах ЄЕС коливається від 0% до 17%, стандартної – від 12% до 23% і підвищеної – від 25% до 33%. Нульова ставка у країнах ЄЕС встановлена на всі експортні товари. Це дає право експортерові на компенсацію ПДВ і дає змогу не включати його до ціни, що значно підвищує конкурентоспроможність товарів.

Платниками податку є підприємства, в яких обсяг оподаткованих операцій з продажу товарів (робіт, послуг), протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти місяців перевищує 3600 неопопдатковуваних мінімумів доходів громадян.

Підприємства, які продають товари (роботи, послуги) на митній території Україні за готівкові кошти, сплачують податок незалежно від обсягів продажу. Звільнені від оподаткування такі операції з продажу: продаж вітчизняних продуктів дитячого харчування, товарів спеціального призначення для інвалідів, лікарських засобів і виробів медичного призначення та ін.

Ставки оподаткування для обчислення податку на додану вартість. Законом України визначено дві ставки податків – 20% та нульова ставка. Нульову ставку оподаткування застосовують при виконанні операцій з продажу відтчизняних товарів платниками податку за межі митної території України, продажу товарів і послуг, призначених для використання і споживання за межами митної території України та ін.

Податкове зобов’язання – це загальна сума податку на додану вартість, нарахована платником податку в податковому періоді.

Податкове зобов’язання

=

База оподаткування

Х

Ставка оподаткування

База оподаткування

=

Собівартість+ прибуток+акцизний збір+податки, що входять в ціну виробу

Податковий кредит – це сума, на яку підприємство-платник податку має право зменшити податкове зобов’язання у звітному періоді.

Сума податку, яку належить сплатити до бюджету визначають як різницю між загальною сумою податкових зобов’язань протягом податкового періоду і сумою податкового кредиту в податковому періоді.

, де

- сума податку на додану вартість, яку належить сплатити до бюджету

- сума податкових зобов’язань

- сума податкового кредиту

- сума податку, сплаченого у звітному періоді в зв’язку з придбанням товарів

- сума податку, сплаченого у звітному періоді в зв’язку з придбанням необігових активів.

Для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.

Платники податків, які мають обсяг продажу продукції менший, ніж вказаний вище, можуть на свій розсуд використовувати податковий період, який дорівнює календарному місяцю або кварталу.

Суб’єкти господарювання, які сплачують єдиний податок у розмірі 10% від обсягу продажу продукції (робіт, послуг) за мінусом сум акцизного збору, не є платниками податку на додану вартість.