1.6. Центральна нервова система

Центральна нервова система жуків, як і інших комах, складається з парного надглоткового ганглія, або головного мозку, навкологлоткових конектив та черевного нервового ланцюжка. Перший ганглій ланцюжка – підглотковий – лежить разом із надглотковим у голові, решта – в тулубі. Надглотковий ганглій складається з трьох злитих разом гангліїв: протоцеребрума, дейтоцеребрума та тритоцеребрума. Протоцеребрум розвинений краще, ніж інші, й має найскладнішу будову. У ньому розрізняють кілька гангліозних центрів, серед яких найкраще розвинена пара стебельчастих, або грибоподібних, тіл – вищого асоціативного та координуючого центру нервової системи. Крім того, в протоцеребрумі міститься пара великих зорових часток, які іннервують складні очі. Дейтоцеребрум – середній мозок – містить парні нюхові центри, він іннервує антени. Тритоцеребрум (задній мозок) іннервує верхню губу. З ним пов’язана вегетативна (симпатична) нервова система. Підглотковий ганглій іннервує ротові органи та слинні залози. Черевний нервовий ланцюжок злитими грудними і черевними гангліїями [24].

1.7. Вегетативна нервова система

Крім центральної, у жуків добре розвинена вегетативна нервова система. Вона складається з трьох відділів: стомато-гастрального, вентрального, або черевного, та каудального. Стоматогастральний відділ складається з кількох самостійних гангліїв і нервів (фронтальний, потиличний, шлунковий ганглії, поворотний нерв), але має зв’язки з мозком. Стоматогастральна система іннервує серце й передню частину кишечника. Вентральний, або черевний, відділ складається з непарного нерва, який тягнеться паралельно до черевного нервового ланцюжка вздовж усього тіла; його вищим центром є тритоцеребрум. Вентральний нерв іннервує дихальця, трахеї, жирове тіло; разом із гангліями центральної нервової системи він посилає нерви до м’язів, справляючи на них регулювальний вплив. В останньому черевному ганглії непарний нерв розпадається на дві гілки, які іннервують задню кишку й статеві органи, цю його частину називають каудальним відділом [26].

1.8. Органи чуття

Жуки мають добре розвинені органи чуття: механорецептори (сприймають дотик, вібрацію та звукові хвилі); терморецептори (реагують на зміну температури); гігрорецептори (реагують на вологу); хеморецептори (сприймають хімічні стимули); фоторецептори або очі (сприймають світлові подразнення). Очі у жуків складні, або фасеткові, до складу яких входить велика кількість, інколи кілька тисяч, вічок, або оматидіїв, що щільно прилягають одне до одного. Кожен оматидій сприймає тільки одну точку предмета, що знаходиться перед ним, у результаті чого фасеткове око дає зображення, що складається з безлічі окремих точок, тобто мозаїчне. Є ще пропріорецептори, які сигналізують нервовій системі про положення, деформацію та зміщення окремих ділянок тіла [25].

1.9. Травна система

Травна система жуків складається з трьох відділів: передньої, середньої та задньої кишок. Стінки всіх відділів кишечника утворені одношаровим епітелієм, зовні вкритим поздовжніми та кільцевими м’язовими волокнами, скорочення яких забезпечує рух їжі в кишечнику. Епітеліальні клітини передньої та задньої кишок на вільній поверхні вкриті кутикулярним шаром – інтимою. Передня кишка складається з ротової порожнини, глотки, стравохода, вола та м’язового шлунка. У ротову порожнину відкриваються слинні залози, пов’язані з ротовими кінцівками. У жуків наявні мандибулярні, максилярні та лабіальні (нижньогубні) залози. Слина змочує їжу та піддає її початковій дії ферментів, які розщеплюють поліцукри (крохмаль, глікоген). Глотка й стравохід забезпечують проковтування їжі та її проходження до вола. Воло є місцем нагромадження їжі та початкового її перетравлювання під дією ферментів слини та травного соку, що потрапляє сюди із середньої кишки. Жувальний шлунок має потужні м’язи; він вистелений усередині товстою кутикулою з гострими зубцями або товстими щетинками [19]. У жувальному шлунку перетирається тверда їжа. Середня кишка у вигляді прямої трубки відокремлена від передньої кардіальним клапаном – згорткою, що звисає в порожнину кишечника. Середня кишка є основним місцем травлення та всмоктування. Задня кишка відділена від середньої пілоричним клапаном і складається з тонкої, товстої та прямої (ректум) кишок. На межі між середньою та задньою кишками в кишечник відкриваються тоненькі трубочки – мальпігієві судини, які виконують видільну функцію. Задня кишка, як звичайно, не бере участі в травленні й не має ферментів. її функції пов’язані з формуванням екскрементів, водним обміном, виділенням та осморегуляцією[5].