
- •1 Питання
- •2 Питання
- •3 Питання
- •4 Питання
- •5 Питання Методи ціноутворення
- •6 Питання
- •7 Питання Аналіз рентабельності капіталу (активів)
- •8 Питання
- •9 Питання
- •10 Питання
- •11 Питання
- •12 Питання
- •13 Питання
- •Показники технічного стану основних фондів:
- •Показники руху основних фондів:
- •Показники ефективності використання основних фондів
- •14 Питання
- •15 Питання
- •16 Питання
- •17 Питання
- •18 Питання
- •19 Питання
- •20 Питання
- •21 Питання
- •22 Питання
- •23 Питання
- •24 Питання
- •25 Питання
- •26 Питання
- •27 Питання
- •28 Питання
- •29 Питання
- •30 Питання
- •31 Питання
- •32 Питання
- •33 Питання
- •34 Питання
- •35 Питання
15 Питання
Поняття “економічний ефект” — це загальне поняття, що в нього вкладається все: від чистого прибутку до національного доходу, від доходу окремого підприємства до доходу держави.
Економічний ефект від впровадження технічних новинок розраховується на всіх етапах реалізації й за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісною оцінкою результатів та вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.
Залежно від завдань, які вирішуються, економічний ефект може обчислюватись в одній із двох форм:
а) народногосподарський (загальний ефект за умовами використання нововведень);
б) госпрозрахунковий (комерційний ефект, який одержується окремо розробником, виробником і споживачем нововведень).
Народногосподарський економічний ефект обчислюється шляхом порівняння результатів за місцем використання нової техніки, інших нововведень і всіх витрат на їх розробку, виробництво і споживання.
Комерційний економічний ефект обчислюється на окремих стадіях «життєвого циклу» нововведення (стадії розробки, виробництва, експлуатації) і дає можливість оцінити ефективність впровадження технічних новинок з врахуванням економічних інтересів окремих проектно-конструкторських організацій, підприємств-виробників і підприємств-споживачів.
Перша форма економічного ефекту використовується на стадії обґрунтування доцільності розробки та вибору найкращого варіанта проектного рішення; друга форма – у процесі реалізації заходів, коли є відомими ціни на нову науково-технічну продукцію, обсяги її виробництва, умови і строки застосування.
На стадії техніко-економічного обґрунтування і вибору найкращого варіанта, при формуванні планів наукових і дослідно-конструкторських робіт повинен бути витриманий народногосподарський підхід, який передбачає врахування при оцінці технічних нововведень усіх можливих наслідків – економічних, соціальних, екологічних, зовнішньоекономічних. Етапи реалізації цього підходу зводяться до такого:
із потенційно можливих варіантів вибирають ті, які задовольняють заданим обмеженням;
щодо кожного із вибраних варіантів обчислюють результати, витрати, економічний ефект;
кращим визнається варіант, що забезпечує максимальну величину економічного ефекту, а за умови його тотожності по декількох варіантах – варіант з мінімальними затратами на його досягнення.
Сумарний економічний ефект від технічних нововведень за певний розрахунковий період Т (Ет) обчислюється за формулою:
Ет = Рт – Вт, грн.,
де Рт – вартісна оцінка результатів від здійснення заходів НТП за розрахунковий період, грн.;
Вт – вартісна оцінка витрат на здійснення технічних нововведень за цей же період, грн.
Такий спосіб визначення економічного ефекту є однаковим як при обчисленні народногосподарського, так і комерційного ефекту від впровадження заходів науково-технічного прогресу.
При обчисленні економічного ефекту слід приводити різночасові витрати і результати до єдиного для всіх варіантів моменту часу – розрахункового року за допомогою коефіцієнта приведення (див. тему “Виробничі інвестиції підприємства”).
Із врахуванням фактора часу економічний ефект може бути представлений:
Т
Ет = Σ(Рт – Вт) х α, грн.,
t =1
де Рт, Вт – вартісна оцінка, відповідно, результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду, грн.
Початковим роком розрахункового періоду Т вважають рік початку фінансування робіт по здійсненню заходу (включаючи наукові дослідження), а кінцевим – момент завершення всього життєвого циклу заходу (визначається нормативними строками оновлення продукції з врахуванням її старіння).
Економі́чна ефекти́вність — це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку).
Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання:
Економічна ефективність = прибуток/витрати
Економічна ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність є конкретною формою дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючий показник економічної ефективності — норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає максимізація не прибутку, а чистого доходу на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку. Конкретнішими показниками економічної ефективності є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткість продукції, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін. Основні напрями зростання економічної ефективності в Україні: суттєве зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції приблизно в 2,5-3 рази перевищують аналогічні витрати у розвинутих державах світу, нафти — у 8-10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції в 2-2,5 рази перевищують аналогічні показники у країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо.