4. Витрати виробництва і підприємницький доход.
Купівля ресурсів завжди передбачає використання певних грошових коштів. Затрати підприємства повязані з виробництвом та реалізацією продукції називають витратами виробництва(сировина, матеріали, паливо, обладнання, інструменти, заробітна плата працівників).
Отримання доходу тісно пов’язано з процесом вкладання коштів у бізнес та виробничими витратами підприємства.
Основними витратами виробництва є витрати на:
оплату живої праці (заробітна плата працівникам фірми);
придбання будівель та обладнання (інвестиції);
оплату природних ресурсів (землі, води, копалин) тобто сировини, матеріалів;
оплату енергоносіїв (нафти, газу, електричної енергії).
У зв’язку з різноманітністю витрат, їх поділяють на: внутрішні (неявні) і зовнішні (явні), постійні, змінні, загальні, середні та граничні.
Витрати в економіці безпосередньо пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг.
Економічні витрати (ТС(е)) – усі витрати, які несе фірма, щоб відвернути ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Економічні витрати діляться на зовнішні (явні, бухгалтерські) і внутрішні (неявні) .
Внутрішні (неявні) витрати – витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс (власний капітал, праця й нормальний прибуток,) які є неоплачуваними. Вони враховують альтернативні можливості використання всіх ресурсів та можливі статті витрат у майбутньому.
Зовнішні (явні) витрати – грошові витрати, які фірма несе на користь постачальників різних ресурсів (сировина, енергія, трудові послуги, транспортні послуги тощо). Вони дійсно вираховуються та обов’язково зафіксовані у бухгалтерській звітності, тому їх ще називають бухгалтерськими витратами (ТС(б)).
Крім зовнішніх і внутрішніх витрат для аналізу діяльності фірми необхідно враховувати наступні види витрат.
Постійні витрати (FC) – витрати, що не залежать від обсягу випуску продукції (зарплата адміністративно-управлінського персоналу, орендна плата, банківський відсоток, страхові платежі, деякі види податків).
Змінні витрати (VC) – витрати, що залежать від обсягу випуску продукції (зарплата працівників, сировина, пальне, електроенергія, комплектуючі, напівфабрикати).
Загальні витрати (ТС) – сума постійних і змінних витрат.
ТС = FC + VC.
Середні витрати (АС) – витрати, необхідні для виробництва однієї одиниці продукції.
При цьому розрізняють: середні постійні (AFC), середні змінні (AVC) і середні загальні витрати (АТС).
Визначення величини середніх змінних витрат (AVC) дозволяє відповісти на питання: чи варто фірмі виробляти продукцію, чи ні?
Визначення величини середніх загальних витрат (АТС) дозволяє обчислити прибуток або збиток отримує підприємство.
Граничні витрати (МС) – додаткові витрати, необхідні для виробництва одиниці додаткової продукції. Розраховується як співвідношення зміни загальних витрат до відповідної зміни кількості виробленого товару, або як перша похідна від функції загальних витрат:
Розрахунок величини граничних витрат дозволяє визначити найкращий обсяг виробництва, тобто такий, що приносить максимальний прибуток.
Прибуток та його види
Підприємець виконуватиме свої функції лише тоді, коли він зможе реалізовувати свій приватний інтерес, досягти власної вигоди.
Виділення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідне для визначення бухгалтерського й економічного прибутку. Вищим втіленням інтересу підприємця є підприємницький дохід, тобто прибуток (Pr).
Розрізняють наступні види доходів фірми.
Загальний
виторг (TR) – сума доходу,
одержана від продажу певної кількості
продукції. Розраховується як добуток
ціни (Р) товару й кількості (Q)
проданого товару:
Середній дохід
(AR) – дохід, який одержує
фірма від реалізації однієї одиниці
продукції:
Граничний дохід (MR) – додатковий дохід, який одержує фірма від реалізації додаткової одиниці продукції Розраховується як співвідношення зміни загального доходу до відповідної зміни кількості виробленого товару, або як перша похідна від функції загального доходу:
Бухгалтерський прибуток (Pr(б)) – різниця між загальним виторгом (доходом) підприємства та зовнішніми (бухгалтерськими) витратами, тобто дохід, який одержує фірма від реалізації продукції за вирахуванням усіх витрат.
Pr(б) = TR – TC.
Нормальний прибуток (Pr(н)) – це мінімальний дохід, що робить перебування підприємця у певній галузі, у певному виробництві економічно доцільним.
Pr(н) = TС Pr(н),
де Pr(н) – норма нормального прибутку, тобто середній прибуток по галузі (у %) чи норма банківського відсотку на вклади.
Економічний прибуток (Pr(e)) – різниця між загальним виторгом (доходом) підприємства й економічними витратами (зовнішні + внутрішні, включаючи нормальний прибуток).
Pr(е) = TR – TC(е) або Pr(е) = Pr(б) – Pr(н).
Економічний прибуток базується на тому, що кожен ресурс, незалежно від його фактичної оплати підприємцем, має бути врахований, і неявні витрати, пов’язані з використанням всіх ресурсів, включаються до економічних витрат. Отримання економічного прибутку можливо або при успішних інноваціях (капіталовкладеннях у нові технології), або при тимчасовому захопленні монопольних позицій у галузі.
Існують два підходи до визначення оптимального обсягу продукції, що випускається, і приносить максимальний прибуток:
порівняння загального доходу й загальних витрат (TR і ТС);
порівняння граничного доходу й граничних витрат (MR і МС).
При першому підході прибуток буде максимальним у разі, якщо TR більший за ТС на максимальну величину.
При другому підході використовують правило максимізації прибутку або так зване «золоте правило бізнесу»: MR = МС. Ця рівність означає максимально ефективний розподіл і використання ресурсів. Правило максимізації прибутку свідчить: нарощувати обсяги виробництва слід до тих пір, поки граничний дохід не зрівняється з величиною необхідних додаткових граничних витрат. Це і є точка рівноважного випуску. Такі умови стосуються ситуації з незмінними виробничими потужностями, що мають силу для короткотермінового періоду.
Динаміка змінних витрат зумовлена дією закону спадної ефективності.
Закон спадної віддачі: починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий, або граничний, продукт, який зменшується із розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу).
Якщо фірма стикається з несприятливою ситуацією на ринку, тобто: при будь-якому обсягу виробництва загальний дохід менший від загальних витрат (TR < ТС), то в цьому випадку її завданням стає мінімізація збитків. Фірма може мінімізувати свої збитки при такому обсязі виробництва, коли середні змінні витрати (AVC) ще не перевищили ринкової ціни (Р). У цій ситуації кожна випущена одиниця продукції робить свій внесок у покриття частини постійних витрат фірми. Якщо ж не існує точки випуску, для якої середні змінні витрати будуть нижчими за ринкову ціну, то фірма мінімізує свої збитки в короткий період, припинивши виробництво.
Якщо у короткому періоді (S) ціна є меншою ніж середні змінні витрати, підприємцю варто припинити виробництво, а у довгостроковому періоді (L) цією границею є значення ціни нижче за середні загальні витрати.
SAVC > P; LATC > P
Умовою ж максимізації прибутку підприємства, що працює у конкурентному середовищі, є рівність граничних витрат ціні: MC = P.
У середовищі недосконалої конкуренції максимальний прибуток отримується при рівності граничних витрат граничному доходу: MC = MR.