6. Індивідуальні відмінності у здібностях людей

Здібності являють собою загальнолюдські властивості, спільні всім людям. Людина здібна до того, до чого не здібні тварини, навіть найвищі з них. Вона здібна пізнавати світ, розкривати його закони, навчатися, створювати матеріальні і духовні цінності, користуватися ними у своєму житті.

Анатомо-фізіологічною основою здібностей є будова і функціональні властивості людського мозку та його органів.

У цьому відношенні неправильними є спроби ділити людей на “здібних” і “нездібних”, розглядати здібності як властивість ніби притаманну тільки певній “вибраній” частині людей. Цілковита нездібність характерна тільки для окремих аномальних індивідів з найглибшим недорозвиненням центральної нервової системи, яке рідко трапляється.

Кожна людина має певні здібності. Разом з тим в здібностях виявляється і індивідуальна своєрідність кожної людини, її індивідуальні особливості. Наявність індивідуальних відмінностей в здібностях людини є незаперечний факт.

Важливо з’ясувати, в чому саме виявляються індивідуальні особливості здібностей людей і чим вони зумовлюються. Це має значення для успішного керівництва керівництва здібностей людей.

Індивідуальні відмінності в здібностях людей виявляються в тому, до чого особливо здібна та чи інша людина і в якій мірі виявляються у неї здібності. Іншими словами, вони полягають в якості і ступені розвитку здібностей кожної людини. Ступінь або рівень розвитку здібностей мають на увазі, коли говорять про високі, добрі, посередні здібності (див. 2).

Кожна діяльність ставить до людини свої специфічні вимоги. В тому як людина задовольняє ці вимоги, виявляються особливості її спеціальних здібностей. Такими називають здібності до майстрування, конструювання, малювання, до музики, наукової, педагогічної, математичної та іншої діяльності.

Індивідуальні відмінності є і в загальних розумових здібностях людини. Вони виявляються у всякому їх навчанні і в усякій праці (див. 2).

Те чи інше поєднання загальних і спеціальних здібностей у кожної людини утворює індивідуальну їх своєрідність.

Значні індивідуальні відмінності виявляються в соціально обумовлених здібностях – предметно-пізнавальних і в здібностях до спілкування з іншими людьми їх взаємодії (див. 2).

При однаковому рівні тих чи інших здібностей вони завжди зберігають індивідуальну своєрідність. У цьому відношенні особистість як підростаюча, так і доросла, неповторна.

Важливу роль в індивідуальних відмінностях людських здібностей відіграє співвідношення двох сигнальних систем, яке характеризується відносною перевагою однієї з них. В залежності від цього І.П.Павлов розрізняв специфічно людські типи вищої нервової системи, а саме: художній тип, що характеризується відносною перевагою вищої сигнальної системи, мислительний тип, у якого відносно переважає друга сигнальна система і середній тип з характерною для нього відносною врівноваженістю обох сигнальних систем. Відносне переважання тієї чи іншої системи при цьому не виключає високого розвитку обох сигнальних систем і не є перешкодою до розвитку різноманітних здібностей особистості.

Індивідуальні особливості здібностей людини виявляються в різносторонності чи односторонності їх розвитку. Вище наводились приклади різносторонніх здібностей у видатних людей. В той же час у деяких людей їх здібності виявляються переважно в якійсь одній галузі діяльності.

Видатні здібності в якій-небудь одній чи в кількох галузях діяльності, що виявляються в творчому виконанні завдань, називають талантами, а людей, яким вони властиві – талановитими. Талановитими бувають не тільки вчені, поети, композитори, музиканти-виконавці, художники, артисти, винахідники, а й організатори, раціоналізатори виробництва, працівники промисловості і сільського господарства, педагоги, воєначальники. Талановитими називають і учнів, які своїми відмінними успіхами у навчанні подають надії стати в майбутньому визначними творцями. Є різні ступені талановитості, які характеризуються різними співвідношеннями відтворення, наслідування і самостійності, оригінальності в діяльності особистості.

Слово “талант” вперше зустрічається в “Новому Завіті”, де має значення міри срібла, яку лінивий раб одержав від свого пана на час його відсутності і зарив її в землю замість того, щоб пустити в оборот і одержати прибуток (звідси і поговірка “зарити свій талант в землю”). В сучасний період під талантом розуміють високий рівень розвитку здібностей. Це поєднання здібностей, що дають людині можливість успішно, самостійно, оригінально виконувати будь-яку складну діяльність, яка відрізняється новизною підходів.

Так як і здібності, талант проявляється і розвивається в діяльності, являє собою тільки можливість набування високої майстерності і значних успіхів у творчості.

Талант наскільки складне поєднання психічних якостей особистості, що він не може бути визначений якоюсь однією-єдиною здібністю, як, наприклад, продуктивністю пам’яті. Підтвердженням цьому можуть бути люди з феноменальною пам’яттю. Наприклад, феноменальна пам’ять Ш., якого досліджував О.Р.Лурія. Ш. не розвинув у себе інших здібностей, крім здібностей запам’ятовувати, а тому не досяг успіхів у творчості, яка б відповідала його дивовижним обдарованням. Серед видатних талановитих людей можна знайти багато людей як з доброю, так і з поганою пам’яттю. Так, добра пам’ять була в О.С.Пушкіна, Л.М.Толстого, І.І.Левітана, О.В.Сурікова, В.Моцарта; в Бора, Галуа, Фермі, Чаплигіна і інших.

Але багато не менш відомих людей не мали видатної пам’яті. Більше того, вивчення людей з феноменальною пам’яттю показало, що за іншими характеристиками це були самі звичайні люди. В творчій діяльності людини пам’ять – це тільки один з факторів, від якого залежить її успішність. Але результат не буде досягнутий без гнучкості розуму, багатої фантазії, сильної волі, глибокої зацікавленості і ін. Саме звичайної пам’яті, її об’єму і міцності достатньо, щоб талановито виконувати будь-яку діяльність.

Пробудження талантів суспільно обумовлена. Те, які дарування одержать найбільш сприятливі умови для повноцінного розвитку залежить від потреб епохи і особливостей конкретних завдань, які стоять перед даним соціумом. Розвиток держави викликає бурхливий розвиток інженерних, конструкторських талантів, в період розквіту держави проявляються таланти музичні і літературні, а у військовий час – військові. Ця залежність оригінально описана в оповіданні М.Твена “Подорож капітана Стромфілла в рай”. Розповідаючи про життя жителів того світу Марк Твен показує, що “мешканці” небес мають не свої земні табелі про ранги, а повагу, пошану у відповідності до своїх здібностей. Так, великим полководцем на тому світі був черевичник Джон, якого на Землі не брали в армію, вважаючи його непридатним до служби, на небесах же за ним ходила юрба народу, серед яких був і сам Наполеон. На тому світі, - пише Марк Твен, - люди живуть таким же трудовим життям як і на грішній землі. Відмінність в тому, що там кожний займається справою за своїм покликанням. Так, письменник, який докучав читачам своїми нудними, нікому не потрібними романами, знаходить справжнє своє покликання в професії токаря по металу. Людина, яка випадково стала педагогом, усе життя мучила себе і дітей, виявилася прекрасним бухгалтером.

Відсутність чи навіть слабкий розвиток здібностей, як про це свідчать психологічні дослідження, можуть бути компенсовані успіхом, інтенсивним розвитком інших здібностей, що входять у складний ансамбль якостей таланту.

Структура таланту визначається в кінцевому результаті характером вимог, які пред’являє особистості дана діяльність. Тому здібності, що складають талант, будуть далеко не ідентичні, якщо порівнювати, наприклад, між собою талановитого композитора і талановитого авіаконструктора.

Талант в сукупності його загальних і спеціальних якостей – це, як було сказано, не більше ніж можливість творчих успіхів, це тільки передумова майстерності, але далеко ще не сама майстерність. Для того, щоб стати майстром (тобто добитися досконалості в здійсненні конкретної діяльності), треба багато працювати. Талант не звільняє від праці, а передбачає велику, творчу, напружену працю. Люди, які досягли великих результатів, завжди – без винятків – були титанами праці. Тільки завдяки праці вони могли досягти високого рівня майстерності, всесвітньої слави.

В процесі праці накопичується життєвий досвід, необхідний комплекс вмінь і навичок, без яких ніяка творчість не можлива.

В процесі творчої діяльності важливу роль відіграють моменти особливого підйому сил, психічний стан натхнення. Натхнення передбачає величезне зосередженість уваги, мобілізацію пам’яті, уяви і мислення на розв’язання якоїсь капітальної проблеми в науковій, художній чи технічній творчості.

Якщо талант – це можливість, то майстерність – це можливість, що стала дійсністю, це досконалість у конкретному виді діяльності. справжня майстерність – це прояв талановитості людини в діяльності. Майстерність розкривається не тільки в сумі відповідних готових вмінь і навичок, але і в психологічній готовності до кваліфікованого здійснення будь-яких трудових операцій, які виявляються необхідними для творчого розв’язання завдань, які виникають. Рівень майстерності змінюється в процесі життя людини, змінюється і розвивається структура здібностей, формується особистість, дозволяючи їй переходити з одного рівня на інший. Як відомо, навіть дуже обдаровані люди починали з наслідування, а потім, набуваючи досвіду, проявляли творчість.

Найвищий ступінь розвитку здібностей називають геніальністю. Про геніальність говорять, коли творчі досягнення людини мають історичне значення в житті суспільства, в розвитку науки, літератури і мистецтва. Геніальністьвідрізняється від талановитості величчю і суспільною значимістю тих завдань, які розв’язуються її носіями. Для генія характерним є те, що він, виражаючи передові тенденції в житті свого суспільства, усвідомлює ті завдання, важливості яких інші люди часто не бачать, і силою свого розуму, пристрасті і волі знаходить нові шляхи їх розв’язання. Створювані геніями цінності є початком нового етапу в розвитку суспільного життя людей в цілому або його окремих галузей.

Американський вчений Майкл Харб видав книгу “Сто самих видатних особистостей в історії розставлених по порядку”.

Ось порядкові номера їх:

1. Магомет. 2. Ньютон. 3. Христос. 4. Будда. 5. Конфуцій.

Серед 100 геніїв більше всього геніїв винахідників – 37 (Енштейн – 10, Пастер – 12, Галілей – 13, Дарвін - 17).

Потім йдуть політики і військові начальники – їх 30. Потім філософи, мислителі – їх 14, починаючи з К.Маркса (11).

Музи подані скупо – по 2 генії від літератури, мистецтва і музики. Шекспір -–13, Гомер – 94, Мікельанджело – 49, Бетховен – 42, Бах – 74.

Географічно розподіл геніїв нерівномірний. Африка – 3, США – 7, інші – 71- народилися в Європі. Самий великий вклад зробили британці – 18,5 – з Шотландії. Цей народ складає менше 1% світового населення, концентрація талантів вражаюча.

За Велшикобританією іде Німеччина, Австрія – 15, включаючи і “генія” зла Гітлера. Потім 10 французів, 8 італійців, 5 греків, 4 іспанці, 3 з Росії Ленін – 15, Сталін – 63, Петро Великий – 91.

19 чоловік з 100 – неодружені. 2 жінки – обидві королеви: іспанська Ізабелла і англійська Єлізавета. Кожен 10 хворів на подагру.

Дж. Селлі вказує і на таку якісну відмінність між генієм і талантом. “Геніальність, - пише він, - несумісна з повним пристосуванням до середовища, з повним достатком. Талановита людина може достатньо пристосуватится до людей і до суспільства, всі розуміють і захоплюються. Для генія не існує питання про практичні вимоги і зручності, тому він відрізняється деякою неблагорозумністю, невмінням пристосуватися до умов оточуючого життя. Але ця неблагорозумність окупається. Випереджаючи сучасників на століття, геній пропонує нові шляхи, цілі і засоби цілим поколінням, здійснює новий крок в розумовій еволюції. Геній – це полководиць, який несеться в авангарді мислячих людей і в силу цього він підпадає найбільшій небезпеці під час бою. Геній – це різновидність людського духу, невигідна для самозбереження, але у вищій мірі важлива для збереження виду”.

Такого тріумфу за всю п’ятитисячну історію цивілізації досягло не більше 400 чоловік, чиї високі здібності прослідковуються в кількох поколіннях. Це зробив К.Котс, продовжуючи лінію Гальтона в ХХ столітті, визначивши ступінь обдарованості відомих людей за кількістю рядків, відведених їм в енциклопедичних довідниках.

Серед геніїв, що досягли універсалізму (досягнення в різних галузях діяльності) можна назвати Арістотеля,Леонардо да Вінчі,Р.Декарта, М.В.Ломоносова, О.С.Пушкіна, М.В.Гоголя, Т.Г.Шевченка і інші.

Наприклад, М.В.Ломоносов досяг видатних результатів у різних галузях знань: хімії, астрономії, математиці і в той же час був художником, літератором, мовознавцем, прекрасно знав поезію і сам творчо працював у цій галузі.

Геній української поезії Т.Г.Шевченко був видатним поетом, художником і мав здібності до музики. Видатний польський композитор Шопен був і видатним піаністом, виконавцем своїх творів, мав здібності до літературної образотворчої і сценічної діяльності.

Історія людської культури знає не мало прикладів ще більшої різносторонності видатних здібностей Леонардно да Вінчі, геніальний італійський художник доби Відродження, був і великим ученим (в галузі математики, астрономії, фізики, анатомії, ботаніки), інженером і механіком.

Але це не означає, що всі індивідуальні якості генія розвинені в однаковій мірі. Геніальність має свій “профіль”, якась сторона домінує в якійсь здібності проявляються яскравіше в творчості. Рідкість і неординарнісь геніальності людини породила багато спроб її пояснення. Так, одні відносять геніїв до свого роду медіумів, з допомогою яких вища істота повідомляє нам простим смертним – результати свої неповторних міркувань. Інші вважають, слідом за Шопенгауером, що “всяка дитина до певної міри є геній і всякий геній до певної міри дитина”. Спорідненість обоїх перш за все виявляється в наївності і піднесеній простоті. Доказом цього служать дитячі малюнки і дитяче словотворення.

Теорія “патологічності” геній вважає, що прояв геніальності зв’язаний з певним порушенням психіки. Гете і Байрон, наприклад, порівнювали той стан, в якому вони віддавалися поетичній творчості з мріями люнатиків. Італійський психіатр Ч.Ломтрізо побудував на цьому популярну в свій час теорію, викладену в його книзі “Геніальність і божевілля”. Лобрізо вважав, що стан геніїв під час творчості подібні до маніакального збудження, а характерні ознаки параної (егоцентризм підвищене почуття власної гідності, послідовність і наполегливість в будь-яких своїх діях, відсутність мук совісті, прихильність до однієї ідеї, гордість, прагнення до мети) – типові характеристики “звичайного” генія.

Слідом за біологами, що вважають, що серед 15 пар клітин чоловічого мозку, активно працюють тільки 3-5%, деякі психологи також визначають, що людський мозок несе в собі величезні невикористані природні можливості і що геніальність – це не відхилення, не аномалія людського розуму, а, навпаки, вища повнота його прояву, виявлення природних можливостей. Трудність пояснення геніальності полягає в тому, що це поняття нерозривного зв’язано з розвитком людського суспільства, генії є своєрідними точками його росту.

Індивідуальні відмінності в здібностях дітей проявляються в кожному віці по різному. Відповідно вікових особливостей їх психічного розвитку.

Так, у ранньому і дошкільному віці вони проявляються в тому, як швидко різні діти оволодівають першими предметними діями, мовою, лічбою, як у них формуються перші уявлення і поняття про навколишнє середовище і відбувається перехід від так званої процесуальної гри, що виявляється в маніпулюванні іграшками, до змістовної сюжетної ігрової діяльності. Діти, що швидше розвиваються психічно, раніше включаються в таку діяльність, в якій виявляється їх прагнення жити життям дорослих, брати в ньому активну участь. Їх ігри змістовніші, триваліші, в них більше ініціативи в образному перетворенні безпосередньо даної ситуації ніж у дітей з уповільненим розвитком. Уже в цьому виявляється у деяких дітей особлива схильність до сприймання й відтворення музичних вражень, до образотворчої діяльності.

У шкільному віці, де провідною діяльністю стає систематичне шкільне навчання, якому підпорядковане і виконання дітьми трудових завдань, індивідуальні особливості їх здібностей проявляються передусім у навчанні. Чим старший вік, тим частіше починають виявлятися і здібності до творчої діяльності. Відмінності здібностей учнів навчатися виступають у темпах, способах і якості засвоєння навчального матеріалу.