2. Характеристика видів здібностей

Здібності людей поділяють на види передусім за з м і с т о м і х а р а к т е р о м їх діяльності, в яких вони виявляються. Відповідно до цього говорять про здібності до навчання, про наукові, технічні, конструктивні, організаційні, музичні, письменницькі, артистичні, педагогічні, спортивні, про здібності до малювання, скульптури, танцю тощо. Деякі з цих видів здібностей в свою чергу далі диференціюються на підвиди (наприклад, наукові – на здібності до математичних, фізичних, філологічних та інших наук, музичні – на композиторські, виконавчі тощо). Відповідно до загального характеру різних видів діяльності здібності поділяють на фізичні, розумові, художні та ін.

Всі галузі діяльності людей, незважаючи на їх різноманітність, мають багато спільного між собою і ставлять багато де в чому однакові вимоги до їх виконавців. Разом з тим у кожній галузі діяльності (наприклад, технічній, педагогічній, музичній, сценічній тощо) ці вимоги набувають своїх специфічних рис. У звязку з цим здібності людини поділяють на з а г а л ь н і і с п е ц і а л ь н і.

Загальними називають здібності людини, що в тій чи іншій мірі виявляються у всіх видах діяльності. Загальні здібності – це система властивостей особистості, яка забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і в здійсненні різних видів діяльності. Загальні здібності – психологічна основа успішності пізнавальної діяльності людини. Такими є здібності до навчання, до праці, в яких проявляються загальні розумові здібності людини (розумова активність, критичність і самостійність, розумова орієнтація, зосередженість уваги, швидка і міцна память та ін.). Вони спираються на загальні вміння, необхідній в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати і організовувати їх виконання, використовувати наявні в досвіді людини засоби для їх виконання, розкривати звязки і відношення тих речей, до яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.

Отже, вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей, можна виділяти більш загальні якості, які відповідають вимогам не однієї, а багатьох видів діяльності і спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу вимог даної діяльності. В структурі здібностей деяких індивідів ці якості можуть бути яскраво виражені, що дає можливість говорити про наявність у людей різнобічних здібностей, про загальні здібності до широкого спектру різних діяльностей, спеціальностей, занять.

Наявність загальних рис в здібностях людини стверджується фактами з щоденного життя. Людина може переходити від однієї галузі діяльності до інших її галузей і успішно ними оволодівати. Характеризуючи ту чи іншу людину, ми нерідко говоримо, що вона “взагалі здібна”. Такій людині легко дається освоєння майже кожної діяльності, за яку вона береться. Дані педагогічної практики свідчать, що здібності багатьох учнів мають загальний характер, виявляючись в однакових їх успіхах у засвоєнні змісту різних шкільних наук (математики, мови, історії тощо). Загальні здібності з точки зору диференціювального психофізіологічного аналізу найбільш систематизовано розробляються Н.С. Лейтесом. В своїх дослідженнях Н.С.Лейтес опирається на уявлення С.Л. Рубінштейна і Б.М. Теплова, згідно яких загальні здібності треба розглядати як сукупність потенційних і реалізованих психодинамічних характеристик людини, що визначають її готовність до широкого діапазону видів діяльності чи діяльності взагалі. Н.С.Лейтес показав, що дійсно універсальними внутрішніми умовами здійснення діяльності є активність і саморегуляція. Ці універсальні умови здійснення діяльності, за його даними , є одночасно і факторами загальних здібностей.

Отже, саморегуляція і розумова активність в їх взаємодії складає єдину першооснову здібностей до самих різних видів діяльності – від елементарних рухових актів до складних видів творчості. Таке розуміння формально-динамічної основи загальних здібностей випливає з системного підходу, що розвивався в психології Б.Ф. Ломовим і дозволяє розглядати загальні здібності не ізольовано від темпераменту, а в їх тісному взаємозвязку і взаємообумовленості, завдяки наявності у них спільного компоненту активності. Активність, наприклад, зумовлює різноманітність дій, успішність виконання завдань, що потребують швидкого темпу, напруженості. Саморегуляція виявляється в методичності, організованості в діях, систематичності. При цьому і “активних” і “саморегулятивних” характеризує параметр “довільність-мимовільність”. Але загалом в одній діяльності успішними можуть бути люди, які володіють безпосереднім типом активності і опосередкованою саморегуляцією, вміють працювати на рівні переважно неусвідомлюваних реакцій в екстремальних умовах.

Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, малярський, сценічний, музичний, педагогічний та ін.).

Спеціальні здібності – властивості індивідуальності, які забезпечують успішність виконання певної діяльності. Вони грунтуються на відповідних задатках, потребують систематичних і наполегливих вправ, що зумовлюють їх розвиток, передбачають ставлення індивіда до них як до засобу розвязування життєво важливих завдань. Здебільшого це певна сукупність найрізноманітніших властивостей, які утворюють структуру спеціальних здібностей. Спеціальні здібності – психологічна основа успішності в конкретній галузі діяльності.

Використовуючи розрізнення загальних і спеціальних здібностей, треба правильно його розуміти. По суті тут йдеться про загальні і спеціальні компоненти в здібностях людини, які існують у взаємозвязку.

Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто в здібностях до якоїсь конкретної галузі діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їх компоненти. Високі спеціальні здібності в своїй основі мають достатній рівень розвитку загальних здібностей. Так, високі поетичні, музичні, артистичні, конструкторські та інші здібності завжди спираються на високий рівень загальних розумових здібностей. Не можна бути великим художником, музикантом, не маючи загальних здібностей. Можуть бути музиканти виконавці-віртуози за невисокого рівня загальних здібностей. Разом з тим за приблизно однакового рівня розвитку загальних здібностей люди часто різняться своїми спеціальними здібностями.

З фактами, які про це свідчать ми зустрічаємося в педагогічній практиці і в творчій діяльності видатних людей. Учні, що мають високі загальні здібності до навчання, часто виявляють їх в однаковій мірі під час засвоєння усіх шкільних предметів. Водночас бувають випадки, коли одні з них виявляються особливо здібними до малювання, другі – до музики, треті – до технічного конструювання тощо. Чим вищий рівень розвитку загальних здібностей людини, тим успішніше розвиваються й спеціальні її здібності. Розвиток останніх здійснює свій внесок у загальні здібності особистості. Отже, розрізнення загального і спеціального в здібностях людей має відносний характер. Проте воно не позбавлене підстав. За однакового рівня загальних розумових здібностей дорослі і діти часто різняться своїми здібностями до окремих галузях діяльності (наприклад, до математики, техніки, музики, співу, малювання, літературно-художньої творчості та ін.).

Отже, загальні і спеціальні здібності не завжди співпадають: буває загальна обдарованість без яскраво виражених спеціальних здібностей і бувають спеціальні здібності, яким не відповідає загальна обдарованість. В той же час відомо багато видатних людей з дуже високим рівнем самих різних здібностей: наукових, літературних, математичних, художніх і ін. Це також свідчить про помилковість протиставлення загальних і спеціальних здібностей.

Серед видатних людей минулого є немало діячів, які відзначались різнобічним розвитком загальних і спеціальних здібностей. Знаменитий Леонардо да Вінчі був не тільки геніальним художником, а й великим математиком, механіком і інженером, автором важливих відкриттів у різноманітних галузях фізики. Геніальний син російського народу М.Ломоносов був прикладом різнобічного розвитку здібностей. Різнобічними були здібності у О. Грибоєдова, М. Гоголя, Т. Шевченка та багатьох інших видатних письменників, композиторів і вчених.

О,Чижевський – видатний вчений, талановитий поет, живописець. У 1939р. Перший Міжнародний Конгрес біофізиків у Нью-Йорку зазначив, що багатогранна наукова, літературна і художня діяльність дає підстави характеризувати його як Леонардо да Вінчі XXст.

К. Ціолковський – геніальний самоук, увійшов в історію як засновник вітчизняного ракетобудування, оригінальний мислитель, письменник, автор літературних творів (“Поза землею”, “Тяга зникла” та ін.) і навіть консультант одного з перших науково-фантастичних фільмів (“Космічний рейс”,1935). В своїх творах він постає як особистість космічного масштабу, що уболіває за долю планети, людина, яка наділена не тільки величезним інтелектуальним потенціалом, а й творчим темпераментом, яскравою фантазією, глибиною філософської думки.

Разом з тим можна навести цілий ряд прикладів про людей, у яких видатні загальні здібності не поєднувались із здібностями до спеціальних галузей діяльності (наприклад, до музики, малювання). І.П.Павлов зазначав, що бувають люди розумового типу, спитайте мене – малювати не вмію, в музиці нічого не розумію, тон від тону відрізнити не можу, літературою не займаюсь.

Відношення між загальними і спеціальними здібностями не є статичним, а змінним результатом розвитку. Виходячи з єдності загальних і спеціальних здібностей не можна вузько професійно розвивати особистість, її здібності. Використання спеціально розроблених методик з урахуванням віку учнів і їх індивідуальних особливостей дозволило серйозно зайнятися розвитком спеціальних здібностей школярів. Це положення підтверджується роботами з розвитку математичних здібностей (В. Крутецький), до малювання (Є. Ігнатьєв, В. Кирієнко), технічних здібностей (П. Якобсон, Б. Нікітін), музичних (Б.Теплов), педагогічних (Ф. Гоноболін, Н. Кузьміна) та ін.

Серед найбільш соціально обумовлених здібностей людини виділяють два види:

1. здібності до спілкування, взаємодії з людьми;

2. предметно-діяльнісні чи предметно-пізнавальні здібності.

Перші відносяться до сфери взаємодії людини з людиною, а другі – до взаємодії людини з предметами матеріальної, духовної культури і природи. Прикладом здібностей першого виду є мова людини як засіб спілкування (мова в її комунікативній функції), здібності міжособистісного сприймання і оцінювання людей, здібності соціально-психологічної адаптації до різних ситуацій, здібності входити в контакт з різними людьми, впливати на них, приваблювати їх до себе і ін.

Прикладами предметно-пізнавальних здібностей можуть бути здібності до різних видів теоретичної та практичної діяльності.

До цього часу у психології головна увага зверталась саме на предметно-діяльнісні здібності, хоч міжособистісні не менше значення для психічного розвитку людини, її соціалізації. Без оволодіння мовою як засобом спілкування, без уміння адаптуватися до людей, правильно сприймати і оцінювати їх самих і їх вчинки, взаємодіяти з ними і налагоджувати добрі взаємини в різних соціальних ситуаціях нормальний психічний розвиток був би просто неможливим. Відсутність у людини таких здібностей було б нездоланною перешкодою якраз на шляху перетворення її з біологічної істоти в людину.

На важливе значення здібностей до спілкування для загального розвитку дитини з народження і до юності звертали увагу багато психологів (М.Лисіна, Е.Ериксон, Д.Ельконін). Вони підкреслювали, що психічний розвиток дитини починається з встановлення її емоційних контактів з матір’ю, тобто з акту спілкування. А для того, щоб він відбувся, у дитини з народження повинна існувати елементарна здібність до спілкування. Вона дійсно є генетично обумовленою в своїх самих ранніх проявах.

Всі спеціалісти в галузі вікової психології надавали й надають великого значення спілкуванню дітей з оточуючими людьми, доводячи, що там, де це спілкування обмежене (зокрема, через те, що як у батьків, так і у дітей, чи в тих і інших водночас не розвинені здібності до спілкування) обов’язково спостерігається затримка в психічному і відхилення в поведінковому розвитку дітей.

В становленні здібності до спілкування можна, очевидно, виділити свої етапи формування, свої специфічні задатки. Однією з них, можливо, є природжена здібність дітей реагувати на сприймання обличчя і голосу матері. Пізніше до здібностей емоційно спілкуватися добавляються, розвиваючись на їх основі, здібності розуміти стан, вгадувати його і пристосовувати свою поведінку до настроїв інших людей, засвоювати і керуватися в спілкуванні з людьми певними соціальними нормами.

Соціальна норма поведінки з психологічної точки зору, є не що інше, як ідеально втілена у відповідних знаннях і вимогах здібність спілкуватися з людьми, вести себе так, щоб бути прийнятим і зрозумілим ними. Засвоюючи соціальні норми, індивід набуває здібностей ефективно взаємодіяти з людьми. В щоденному житті на звичній для нас мові ми не випадково називаємо людину, що знає норми етикету і вміє слідувати їм, здібною спілкуватися з людьми.

Здібностями можуть бути названі і такі властивості людини, як здатність переконувати інших, добиватися взаєморозуміння, виявляти вплив на людей. Що стосується здатності правильно сприймати людей і давати їм правильні оцінки, то вони давно в соціальній психології вважаються здібностями особливого роду. Більш того, уже на протязі багатьох років у спеціальній літературі активно обговорюється питання про природжений характер цієї здібності, а також про можливість її розвитку у різних людей.

У психології є поняття – соціальний інтелект. Це здібність розбиратися в людях і встановлювати з ними ефективні ділові взаємостосунки. Звичайно, тут багато значать відповідні навички, що виробляються спеціальним тренуванням. Проте важливу роль тут відіграють відповідні здібності.

Як і всяка здібність, соціальна обдарованість формується на базі певних задатків. Проте їх структура поки майже не вивчена. Можна передбачити, що значну роль тут відіграє гармонійне поєднання сили і зрівноваженості нервової системи. Про існування таких задатків говорить і ранній прояв соціального інтелекту. Є діти, які не цікавляться індивідуально-психологічними особливостями людей аж до юнацького віку. А є такі, які уже в дошкільному віці виявляють виключну спостережливість у цій сфері. Емпатія (здібність до розуміння інших), активна творча доброта – стержень соціального інтелекту. Духовність, активна доброта проростають з відповідних задатків і проявляються уже в дитинстві.

Міжособистісні і предметно-пізнавальні (діяльністні) здібності взаємодоповнюють одна одну. Завдяки їх поєднанню людина одержує можливість розвиватися повноцінно і гармонійно.

Вчені виділяють два рівні розвитку здібностей – р е п р о д у к т и в н и й і т в о р ч и й.

На репродуктивному рівні спостерігається високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її за запропонованим зразком. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює щось нове, оригінальне.

Але всяка репродуктивна діяльність включає елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивні елементи, без яких вона не мислима. У процесі діяльності людина “переходить” з одного рівня на інший, відповідно змінюється і структура здібностей. Як відомо, навіть обдаровані люди починали з наслідування, набуваючи досвіду, проявляли творчість.