23.Охарактеризуйте становище Західноукраїнських земель у 20-30ті рр.. Хх ст.. Дайте оцінку оун.

Західно - українськими землями в міжвоєнний період володіли інші держави. Під польською окупацією впродовж 1919-1921 р.р. опинилися Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя. Війська Румунії наприкінці 1918 р. окупували Північну Буковину і Бессарабію. Закарпаття (під назвою “Підкарпатська Русь”) у 1920 р. було приєднане до Чехословаччини. Окупація українських земель Польщею, Румунією та Чехословаччиною відбулася за підтримки західноєвропейських країн та США.

Окупаційні власті не мали жодного наміру поступатися українськими землями. Навпаки, вони проводили політику колоніального гноблення, асиміляції українського народу. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини не мали власного автономного устрою. Уряди цих країн прагнули до посилення контролю над українськими територіями. Польський уряд намагався витравити такі поняття, як “Україна” та “українці”. У 1924 р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах.. Урядові кола розгортають репресії проти українців, здійснюють політику жорстокої асиміляції. Польський уряд розділив країну на дві території - Польщу "А" і Польщу "Б". До першої входили корінні польські землі, до другої - переважно західноукраїнські і західнобілоруські. Сприяючи розвитку промисловості в Польщі -"А", уряд у той же час свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі -"Б". 85% підприємств Сх. Галичини були дрібними, на кожному з них працювало менше 20 чоловік. Господарство краю розвивалося відповідно до інтересів польської економіки. Переважали ті галузі, які забезпечували високі доходи без значних капіталовкладень, а саме: нафтодобувна, деревообробна, харчова, промисловість по переробці мінеральної сировини.

Румунська влада здійснювала щодо українського населення політику тотальної румунізації, вдаючись до відкритих насильницьких дій. З 1919 по 1928 рік на території Буковини існував воєнний стан. У 1920 р. заборонено вживання української мови. Українців не визнавали окремою нацією. Була заборонена українська преса, здійснювалася румунізація православної церкви. Буковина була відсталою окраїною Румунії. Буковинська економіка залишалася напівкустарною, найбільшу питому вагу в економіці складала харчова промисловість.Уряд Чехословаччини здійснював більш помірковану політику щодо Закарпаття. Але і ця політика була спрямована на те, щоб утримати українські землі під владою Чехословаччини. Власті намагалися переконати українське населення, що в нього немає батьківщини, що українська мова є для нього “чужою”.

Боючись зростання національної свідомості українців, іноземні уряди всіляко перешкоджали розвитку освіти: закривалися українські школи, діяла норма прийому до вузів української молоді (у Львівському університеті вона складала 5%, причому студентами могли бути лише ті, хто присягнув на вірність Польщі). Освіту мали лише 40% дорослих громадян Закарпаття, 30% - Галичини і Волині, 20% - Буковини. Отже, внаслідок колонізаторської політики, економіка України перебувала в застої.

Тяжким було і соціальне положення населення: низький життєвий рівень, жорстока експлуатація, високий рівень безробіття, захворюваності, смертності. Складне соціально-економічне положення обумовило еміграцію із західноукраїнських земель (переважно із Галичини). За 1919-1939 роки еміграція склала 190 тис. чоловік. На відміну від співвітчизників у Радянській Україні, західні українці все ж таки не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін. У зв’язку з такою політикою уряду піднімається національна свідомість українців. Національно-визвольний рух очолювали різні політичні сили, погляди яких на майбутнє України не співпадали, а іноді були протилежними. Найбільш активною була діяльність Організації українських націоналістів (ОУН). Вона утворилася у 1929 р. Організатором і керівником ОУН протягом 1929-1938 років був Є.Коновалець. Ідеологією ОУН став "інтегральний націоналізм" розроблений Дмитром Донцови : проголошувалася перевага національних інтересів над індивідуальними, стверджувалося, що вищою метою боротьби є досягнення державної незалежності будь-яким способом. Мета ОУН - утворення соборної української незалежної держави з багатоукладною економікою. Політична система майбутньої держави мала грунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. На чолі руху і держави мав стояти лідер, наділений необмеженою владою. Будівництво незалежної України мало завершитися вигнанням з українських земель усіх окупантів. Методи боротьби - пропагандистські, агітаційні, організаційні, диверсійні і терористичні. Після вбивства Є.Коновальця (1938 р.) серед членів ОУН посилилися суперечності щодо тактики боротьби, внаслідок чого стався розкол. Виникли два напрямки: революційне крило очолив С.Бандера (ОУН-Б), помірковане крило очолив А.Мельник (ОУН-М). Значний вплив на активність українського населення мала греко-католицька церква. Її глава, митрополит А.Шептицький, який користувався великим авторитетом серед західних українців, виступав проти приєднання українських земель до Польщі, всіляко сприяв процесам національного відродження. У 1923 р. А.Шептицького було заарештовано. Отже,в історії українського національно-визвольного руху діяльність Організації Українських Націоналістів посідає особливе місце. Це один з найорганізованіших й наймасовіших етапів боротьби українського народу за власну державність. Кожен член ОУН складав присягу на вірність українській нації,. Кожен член ОУН мав бути готовий віддати життя за ідеал самостійної і соборної України. Побудована на засадах глибокої ідейності та суворої дисципліни, ОУН змогла не тільки встояти перед жорстоким терором з боку окупаційної влади, а й вести ефективну роботу. Якщо взяти до уваги, що активність похідних груп ОУН поширювалася на всі українські етнічні землі, а збройний опір ще довго не припинявся й після закінчення Другої світової війни, то можна зробити однозначний висновок: ОУН і націоналістичний рух стали незаперечним свідченням невмирущості національної ідеї та готовності українського народу зі зброєю в руках відстоювати ідеал національної самостійності.

24. Охарактеризуйте основні напрямки зовнішньої політики України в сучасних умовах Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб'єктом у міжнародних відносинах.5 грудня 1991 р., після Всеукраїнського референдуму, Верховна Рада звернулася з заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна у повній відповідності з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права. Основні підвалини зовнішньополітичного курсу, як демократичного і миролюбного, були закладені декларацією про державний суверенітет України. У липні 1992 р. Верховна Рада схвалила "Основні напрямки зовнішньої політики України". Документ визначив базові національні інтереси країни, обгрунтував засади та пріоритети її зовнішньої політики, серед яких - розширення участі в європейському регіональному співробітництві та в межах СНД, активна участь у діяльності ООН, співпраця з державами Європейської співдружності. Західний напрямок.У 1992 р. Президент України підписав Заключний Акт наради з безпеки і співробітництва в Європі, що сприяло інтеграції України у європейські структури. На саміті НБСЄ у листопаді 1999 р. Л.Кучма підписав Хартію Європейської безпеки на XXI століття.9 листопада 1995 року Україна стала 37 членом Ради Європи. У 1996 р. Україна приєдналася до об'єднання держав Центр Європейських ініціатив (ЦЄІ), мета якого - служити зміцненню стабільності і безпеки у цьому регіоні. Підписано угоди, в яких закріплено відсутність будь-яких територіальних претензій, з усіма європейськими сусідами України. Тим самим навколо України створено пояс безпеки і стабільності. У перспективі Україна прагне до рівноправного членства у Європейському Союзі. Прийнято стратегію інтеграції України у Євросоюз, набрала чинності і почала втілюватися в життя Угода про партнерство і співробітництво. Україна і СНД 2. Розбудова відносин з республіками колишнього СРСР, з країнами – членами СНД. Про ставлення України до СНД вже йшлося в попередньому розділі. Україна виступає проти перетворення СНД на наддержавну структуру, на суб'єкта міжнародного права. У 1994 р. Україна приєдналася на правах асоційованого члена до економічного союзу у рамках СНД. У той же час, вона не підписала Статут СНД, угоди про створення об'єднаних збройних сил, про сили спільного призначення та інші документи, які передбачали надання інститутам СНД державних функцій. Керівництво України робить наголос на економічній складовій у діяльності СНД, прагне до розширення співробітництва між країнами СНД на двосторонній основі. Україно-російські стосунки 3. Особливе значення для України має розвиток відносин з Росією, які тривалий час залишалися складними і суперечливими. Взаємовідносини ускладнювалися такими питаннями, як розподіл іноземних боргів, закордонного майна та активів СРСР, розподіл Чорноморського флоту, статус м.Севастополя, різні позиції щодо НАТО. 31 травня 1997 р. президенти України і Росії Л.Кучма і Б.Єльцин підписали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською федерацією. Договір заклав базу для вирішення всіх проблем у стосунках між країнами, надав цим стосункам нової якості. Відносини з США 4. До першочергових пріоритетів зовнішньої політики відноситься співробітництво зі США, яке поступово еволюціонізує у напрямі виходу на рівень партнерських відносин. Поліпшенню американо-українських відносин значною мірою сприяла реалізація Україною свого без'ядерного статусу. У січні 1994 р. у Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов'язувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування усі ядерні боєзаряди. Наприкінці цього ж року у Будапешті під час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США й Великобританії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. У березні 1994 р. відбувся офіційний візит Президента України до США, під час якого було підписано низку важливих економічних угод. Економічне співробітництво 5. Виходячи із міркувань національної і європейської безпеки, Україна поглиблювала співробітництво з НАТО. У 1997 р. було підписано Хартію про особливе партнерство України і НАТО. Але на даному етапі стосунки з НАТО згорнуті. 6. Важливим пріоритетом у зовнішній політиці є економічний аспект, що пояснюється кризовим станом економіки України. Україна інтегрується в міжнародні економічні та фінансові структури. У 1992 р. вона стала рівноправним членом Міжнародного валютного фонду та Європейського банку реконструкції і розвитку. Україна налагоджує торговельні зв'язки з країнами світу, досягнуто помітних успіхів в експорті продукції авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної галузей. Значна увага приділяється залученню в українську економіку іноземних інвестицій. У 2008 році Україна стала членом Світової Організації Торгівлі. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов`язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство. Україна все впевненіше налагоджує всебічні зв'язки з країнами світу, займає гідне її народу місце у світовому співтоваристві.

25. Доведіть,що ХІХ ст.. стало передумовою становлення національного відродження в Україні Активізації національного руху сприяло зростання української інтелігенції, яка виступала ініціатором і організатором цього руху. Центрами підготовки інтелігенції стали міста, де діяли університети: Львів, Харків, Київ, Одеса . В Західній Україні значну роль у національному відродженні відігравало уніатське духовенство. Національно-визвольний рух започаткувала патріотична інтелігенція, яка прагнула зберегти від вимирання українську мову, історію, культуру. І.Котляревського він поклав початок відродженню української мови,перетворенню її на літературну.

Також важливим фактором відродження стали події європейського життя.

Визначний вплив на піднесення національної свідомості, а також на активізацію процесів національного відродження справила культурна діяльність.. Отже, 19 ст. стало періодом справжнього національного відродження.

26.Чи можна було запобігти Голодомору 1932-33років? З метою забезпечити виконання плану проти колгоспів та індивідуальних селянських господарств почали вживатися крайні заходи: здійснювалася тотальна конфіскація продовольчих запасів, райони, де не виконувався план, переводилися на блокадне становище - підвезення будь-яких товарів до них заборонялося. Хлібозаготівлею в Україні керувала спеціальна комісія на чолі з В. Молотовим. 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної власності": розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, а за “пом’якшуючих обставин” – позбавленням волі на строк не менше 10 років. Серед засуджених було багато жінок і дітей, які отримали покарання за жменю зібраних колосків. Жорстокість, з якою проводили хлібозаготівлю в 1932 р., стала безпосередньою причиною небаченого за всю історію України голодомору 1932-1933 р.р. Прямі втрати від голоду становили 3,5-5 млн. чоловік.

Я вважаю, що можна було уникнути Голодомору, але через прискорювальну насильницьку колективізацію, завищений план хлібозаготівлі для України, також було цілеспрямоване фізичне винищення українського селянства, уникнути голодомору неможливо.