13. Внутрішня та зовнішня політика Данила Галицького.

Змужнівши, син Романа Мстиславовича, Данило Романович, розпочав боротьбу з чужинцями та галицькими боярами, спираючись при цьому на селян, міщан та служиле дворянство. У 1238 році Данило об'єднав під своєю владою Галицьку і Волинську землі, відновивши єдність Галицько-Волинського князівства.

У 1239 році Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак, в період, коли Данило вже відбудував свою державу, на руські землі напали монголо-татари, які після зруйнування в грудні 1240 року Києва, пішли походом на Волинь і Галичину. Данило змушений був визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлювати економіку. Але коритися Данило не думав і готував сили для боротьби проти Золотої Орди.

В руслі цієї антимонгольської політики князь:

-уклав союз з угорським королем;

-уклав союз з папою римським: папа обіцяв допомогу Данилу організацією хрестового походу проти монголо-татар, а Данило обіцяв церковну унію з Римом. У 1253 році він отримав від папи римського королівську корону і став першим українським королем.

-організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові - заснував Холм і Львів (перша літописна згадка про м. Львів відноситься до 1256 року).Але антимонгольська політика Данила зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити відновлені ним укріплення міст. Це справило гнітюче враження на Данила і прискорило його смерть у 1264 році. Українська історіографія вважає Данила Галицького одним із найвидатніших українських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі і ототожнювали з Руссю. Але головної своєї мети Данило не досяг - не зміг організувати боротьбу проти татар і забезпечити незалежність своєї держави. М.С.Грушевський закидає Данилу, що "його дипломатія була хаотична, його політика проти татар короткозора, непевна, уривочна".

14.Геополітичні зміни України у др.пол. 18 ст. У другій пол. XVIII ст. Річ Посполита переживала період глибокої економічної і політичної кризи, викликаної анархією в державному управлінні, міжусобними війнами. Цим скористалися сусідні держави - Австрія, Росія та Прусія, які розділили між собою землі Речі Посполитої, внаслідок чого польсько-литовська держава припинила своє існування.На долі українських земель поділи Речі Посполитої позначилися таким чином:за першим поділом 1772 р. до Австрії відійшла Галичина;за другим поділом 1793 р. до Росії відійшло Правобережжя (Київщина, Волинь, Поділля);за третім поділом 1795 р. до Росії відійшла Волинь (Берестейщина).До Австрійської імперії була приєднана в 1775 р. Буковина, яка перебувала до цього часу в складі Османської імперії. Під безпосереднім контролем Габсбургів перебувало і Угорське королівство разом з українським Закарпаттям. З 1867 р. Таким чином, на кінець XVIII ст. українські землі опинилися в складі двох великих імперій - Російської та Австрійської.Також зміни відбулись в результаті перемоги Росії в російсько-турецьких війнах, у 1783 р. Кримське ханство було ліквідоване і всі його території ввійшли до складу Російської імперії. Почалася активна колонізація південних земель України, які отримали назву Новоросії. Виникли нові міста - Олександрівськ (Запоріжжя, 1770), Херсон (1778), Севастополь (1783), Катеринослав (1787), Миколаїв (1789), Одеса (1794).

15. У чому виявилися спроби лібералізації України в 2 пол. 50-х – 1пол. 60 р.р. Хто такі Шістдесятники. Реформи в політичній сфері - сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя .Люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки,

-Відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);

-Зросла роль Рад - як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

-Викрито злочинну діяльність Л.Берії та його посіпак в Україні (П.Мешика та ін.), розпочалася реабілітація жертв масових репресій.

-Засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на ХХ з'їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді "Про культ особи і його наслідки". З'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства.

Видатним явищем духовного життя стала поява нового покоління інтелігенції – шістдесятників (цей термін вживався вже на початку 60-х років). Провідними постатями серед них були письменники і поети І.Драч, Л.Костенко, М.Вінграновський, В.Симоненко, В.Стус, С.Гуцало, І.Калинець, художники А.Горська, П.Заливаха, В.Кушнір, літературні критики І. Світличний, І.Дзюба, Є.Сверстюк, діячі кінематографу С.Параджанов, Л.Осика, Ю.Іллєнко та багато інших. . Воно вимагало гарантій вільного розвитку українського народу, його культури і мови. Все це не могло не викликати незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у відході від “марксизму-ленінізму”, “формалізмі”, “космополитизмі”, обмежували їх творчу діяльність, а згодом перейшли до репресій проти них. Однак, частина нового покоління не зріклася своїх поглядів і пішла на конфронтацію з владою. Саме шістдесятники склали ядро дисидентського руху, учасники якого вимагали радикальних змін Національно-культурні процеси переходили встановлені партією рамки лібералізації і на початку 60-х років почали переслідуватися. У 1962-1963 р.р. “відлига” в національно-культурній сфері припинилася. Прикметним є той факт, що у 1959 році конгрес США прийняв закон про “Тиждень поневолених націй”, до числа яких потрапилаУкраїна.