Лекція 14. Соціології культури

1. Поняття «культура».

2. Основні поняття соціології культури.

3. Системний аналіз сучасної культури.

4. Ділова культура як культура нової соціальної спільності.

1.Поняття «культура».

Слово «культура» у перекладі з латинської — «обробіток», «облагороджування», що в Стародавньому Римі означало обробіток землі, а також виховання, освіту. Ста­ють зрозумілими такі вирази, як «культурна рослина», «сільськогосподарська куль­тура», тобто створені, виведені людиною.

Нині відомо більше п'ятисот варіантів використання терміна «культура» у різно­манітних галузях науки і практики. Найбільш удале для соціологічної науки визна­чення цього терміна дав англійський етнограф Е. Тейлор «Культура — те деяке складне ціле, що містить у собі знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї й інші здібності і звички, які здобуваються і досягаються людиною як членом су­спільства».

У широкому контексті синонімом слова «культура» є «цивілізація». Коли ми го­воримо про культуру, то, насамперед, маємо на увазі ті явища людського життя, які якісно відрізняють людину від природи чи навіть не зустрічаються в природі. На­приклад, виготовлення знарядь праці, політична організація суспільства тощо. Хоча, звичайно, у культурі завжди відзначається вплив природи.

У вузькому розумінні слова під цим терміном розуміється художня, духовна куль­тура. У соціологічному контексті характерний для даного суспільства, людини спосіб життя, думки, дії, система цінностей і норм. Культура - це ті мури, що об'єднують людей у цілісність, у суспільство. Японець, європеєць, представник малих народів Півночі — вони розрізняються між собою, насамперед, визначеним типом культури.

Усе, що пов'язано з обробленим, окультуреним у житті людини, визначається свідомістю. Чи ведемо ми мову про господарську діяльність чи політику, нові техно­логії, поведінку в побуті, сприйнятті художніх цінностей — усе це пов'язано з культу­рою суспільства, людини. Досить часто застосовується вираз: культурна людина чи, навпаки, малокультурна людина.

Поведінка тварин, комах при всій висоті їх організації значною мірою диктується програмою, закладеної в генах. Людині програма її поведінки не передається в спад­щину. Такою генетичною програмою є саме культура і її складові елементи. Освоєн­ня культури відбувається поступово в процесі навчання, виховання, соціалізації і три­ває практично все свідоме життя людини. Без культури люди були б цілком дезорієнтовані і не змогли б жити в суспільстві. Досить згадати Мауглі і подібних йому дітей джунглів. Вони після визначеного віку вже не можуть освоїти мову, навчитися добувати засоби до існування. Справа втому, що в таких дітей не було спілкування з людьми, вони не могли засвоїти елементарну культуру.

Саме культура регулює поведінку людей у суспільстві, і тому не випадково Зиґмунд Фрейд називав її репресивною. Культура придушує деякі небезпечні і шкідливі для суспільства, навколишніх людей схильності і спонукання людини - агресивні, сексуальні. Але саме норми культури не виключають їх цілком, а тільки регламенту­ють умови їхнього задоволення: агресивні, наприклад, у спорті, сексуальні - обо­в'язково при певному соціальному і моральному аранжуванні.

Звичайно, можливості таких елементів культури, як звичаї, моральні норми в регулюванні поведінки людини, теж досить обмежені, змінюються залежно від об'єктивних обставин, наприклад, кризового стану суспільства, рівня матеріального стану соціальної групи чи окремої людини тощо. У Цих випадках вимагаються більш сильні регулятори з боку суспільства, держави. Феномен культури полягає й у доборі певних видів поведінки і досвіду людей. Поетичний вираз «Звичай - Деспот серед людей» показує, що люди самі створюють такі культурні зразки, яким згодом підко­ряються, приймають їх за такі, що самі собою розуміються. Коли культура вказує на те, як і що ми повинні робити чи не робити, говорять, що вона нормативна, тобто така, що дає нам зразки необхідної поведінки.

Якщо в суспільстві чи окремій соціальній групі з'являються культурні норми, що перестають відповідати новим умовам, стають незручними чи марними, то люди праг­нуть змінити їх, щоб привести у відповідність з умовами життя, що змінилися. Саме перетворення культурних норм відбувається по-різному. Одні норми, наприклад, норми етикету, повсякденної поведінки можуть бути перетворені відносно легко, інші — державні закони, релігійні традиції економічної і політичної поведінки — змінити досить важко і прийняття їх відбувається дуже болісно. Переконливий тому приклад: економічні і політичні реформи в Україні.

Деякі культурні норми, що торкаються життєвих інтересів соціальної групи, су­спільства, стають моральними нормами. Весь соціальний досвід людства переконує, що моральні норми не винаходяться, не встановлюються. Вони виникають поступово з повсякденного життя і соціальної практики людей.

Те ж саме відбувається і із соціальними інститутами. В одному суспільстві вста­новлюється така норма культури, як багатоженство, в іншому воно засуджується. В одному галюцинації вважають захворюванням, в іншому розглядають як вищу форму свідомості, «містичні бачення», пророцтва.

Навіть поверхове знайомство з різними культурами виявляє численні відмінності. В одних країнах правобічний рух, в інших—лівосторонній, в одних ставлення до корови як священної тварини, в інших — зовсім навпаки. Однак практично у всіх культурах є речі, які можна було б назвати культурними універсаліями. Джордж Мердок виділив їх поря­док. Серед них спорт, прикраси тіла, спільна праця, танці, свята, весільні і похоронні ритуали, подарунки, гостинність, заборона на кровозмішення. Цілком ймовірно, куль­турні універсали формуються на основі найважливіших біологічних потреб: продовження роду, збереження життя, здорове потомство тощо.

Культура як феномен свідомості є і способом, методом ціннісного освоєння дійсності. Активна діяльність людини, суспільства із задоволення своїх потреб вима­гає визначеної позиції. Треба рахуватися з інтересами інших людей і інших співтова­риств, без цього немає свідомої соціальної дії. Це визначена позиція людини, співто­вариства, що відслідковується щодо світу, в оцінці реальних явищ, виражається в куль­турному менталітеті.

Культура як спосіб ціннісного освоєння дійсності виражається в практичній діяльності людей — і зовнішній, і внутрішній. Зрозуміло, що в процесі внутрішньої діяльності формуються мотиви, ціннісні орієнтації, відбираються завдання, техно­логії майбутніх дій. Саме менталітет людини, співтовариства складає суть і зміст внут­рішньої діяльності. Культура — винуватець змісту, стилю всього практичного життя людей. Зрозуміло, вона здійснює активний вплив зовнішнього середовища, соціаль­но-економічних обставин, модифікується.

Як свідчить аналіз даних соціологічних досліджень, у сучасному українському суспільстві склалося кілька основних менталітетів:

• радянсько-соціалістичний менталітет як результат колишнього суспільного ладу, збереження радянських соціалістичних традицій;

• прозахідно-капіталістичний менталітет як результат зміни суспільно-політич­ного ладу, проведення ринкових реформ, впливу культурних норм, характерних для Північної Америки і Західної Європи;

• релігійно-конфесійний менталітет, що має глибокі корені в релігійній традиції;

• кримінальний-мафіозний менталітет, що розквітає пишним кольором у нових соціально-економічних умовах;

• мозаїчно-прагматичний псевдоменталітет, породження масової культури, кон­гломерат осколків кількох менталітетів.

Саме в сформованому культурному менталітеті соціальної групи, нації, індивіда ховається розгадка того, чому в однаковій ситуації представники різних народів реагують по-різному, ведуть різний спосіб життя. Японський і європейський художник той самий пейзаж зобразять по-різному. Це закономірно. Менталітет, культура —жива душа кожного народу.

Довгі роки у вітчизняній науці про суспільство було прийнято поділяти культуру на матеріальну і духовну. Але візьміть автомобіль, літак, меблі. Погодитеся, що це не тільки предмет матеріальної культури, але й духовної, показник моральної, естетич­ної культури виконавців.