63. Небанківські фінансово-кредитні установи(нфку), їх види, та особливості функціонування в Україні.

НФКУ- функціонують у секторі опосередкованого фінансування. Це фінан. посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у цінні папери та кредити .

Вони випускають боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зо­бов'язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент.

Всі по­середники поділяються: на договірних фінансових посередни­ків, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Договірні фінансово – кредитні установи поділяються: страхові компанії; пенсійні фонди; ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Страхові компанії(СК) — це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Вони створ. на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових по­лісів) спеціальні грошові фонди, з яких здійснюються випла­ти страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків). СК поділ. на компанії страхуван­ня життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків.

Страховий бізнес в Україні спочатку теж розвивався досить інтенсивно. Проте еко­номічна криза різко скоротила попит на страхові послуги, а хро­нічна інфляція, слабкість банківської системи, нерозвиненість ринку цінних паперів створюють великі труднощі щодо збере­ження мобілізованих коштів і розміщення їх у дохідні активи. Тому в останні роки страхові компанії почали згортати свій біз­нес, а кількість їх помітно скорочується.

Пенсійні фонди(ПФ) — це фінан. посередники, які акумулюють кошти юрид. і фізич. осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. ПФ бувають державні та приватні. Державні фон­ди створ. за ініціативою центральних і місце­вих органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нараху­вань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або відрахувань з відповідних бюджетів. Приватні пенсійні фонди створ. за ініціа­тивою певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомог своїм працівникам.

Ломбарди — фінан. посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна.

Лізингові компанії — фінансові посередники, що спеціалізу­ються на придбанні предметів тривалого користування (транс­портних засобів, обладнання) та передачі їх в орен­ду фірмам-орендарям для викор. у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного стро­ку.. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має га­рні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в с/г, малому та середньому бізнесі.

Факторингові компанії — фінан. посередни­ки, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компа­нія. В Україні спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено кілька факторингових компаній. Проте з по­глибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризико­ваним і був згорнутий.

Усередині групи інвестиційних посередників можна виокремити: інвестиційні фонди; фінансові компанії; кредитні товариства, спілки.

Інвестиційні фонди (банки, компанії) — це фінан. посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного при­значення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних при­ватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.

В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на гро­шовому ринку . Тому що: немає середнього класу, який формує дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження в управління інвес­тиційним фондам; самі інвестиційні фонди не мають можливостей розмістити мобілізовані капітали в надійні активи у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку.

Фінансові компанії - спеціалізують­ся на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факто­рингові компанії. В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) — це посеред­ники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерсь­ких та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формують­ся шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціаль­них внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В Україні кредитні кооперативи розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження.

56.Форми, види кредиту. Банківський кредит як переважаючий вид кредиту

Є дві форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна, надання речей чи приладів у прокат, погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін.

Види кредиту:

1) залежно від суб'єктів кредитних відносин: банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський кредит, міжнародний кредит, особистий кредит;

2) залежно від сфери економіки , у яку спрямовується запозичена вартість: виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі; споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей;

3) за терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до5 років), та довгострокові ( понад 5 років) кредити;

4) за галузевою спрямованістю: кредити в промисловість, кредити в сільськогосподарської, кредити в торгівлю, кредити в будівництво, кредити в інші галузі;

5) за цільовим призначенням: *кредит на формування виробничих запасів, *кредит у втирати виробництва, *кредит на створення запасів готової продукції; *кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах;

6) за організаційно- правовими ознаками та умовами позичок: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний , сумнівний, безнадійний; платний і безплатний.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит — провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу. Його об’єктом є грошовий капітал, який відокремлений від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купівлі-продажу. При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як позичальником, так і кредитором.

Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кровообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей. Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей — це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва.

Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту.

За укрупненими об’єктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи: кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і ін); кредит в оборотний капітал ( на придбання предметів праці - сировини, матеріалів, палива , тари і ін); на споживчі потреби ( на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво та придбання житла, будівництво дачних будівель і ін.).