69.Європейський центральний банк

Європейський центральний банк (ЄЦБ) — головний елемент Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам.

Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім брак примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів.

Найвищий орган ЄЦБ — Управлінська рада, до якої входять члени правління ЄЦБ та керівники центральних банків країн-учасниць. Ухвали потребують простої більшості голосів, кожний член управлінської ради має лише один голос.

Правління ЄЦБ очолює президент, якому підпорядковується віце-президент та чотири заступники. Їхні призначення узгоджують з головами держав та урядів країн-учасниць. Ухвали правління також потребують простої більшини голосів. Головне завдання правління ЄЦБ — справджування вказівок та ухвал Управлінської ради, що передбачає залучення до їхнього виконання центральних банків країн ЄС.

Розпочав роботу з 1 червня 1998 року. Центральна контора — у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Чинний голова — Жан-Клод Тріше.

Головні функції банку:

вироблення і здійснення валютної політики зони євро;

утримання і управління офіційними обмінними резервами країн зони євро;

емісія банкнот євро;

встановлення основних процентних ставок.

підтримка цінової стабільності в єврозоні, тобто забезпечення рівня інфляції не вище 2%.

72.Суть, цілі та типи грошово-кредитної політики

Гр.-кредитна п-ка - це комплекс заходів д-ви направлених на регулювання гр. р-ку, досягнення рівноваги на ньому, забезпечення сталості гр. одиниці. Заходи щодо регулювання гр. обороту здійснює д-ва через свій ЦБ.

Осн. завданням НБУ є забезпечення сталості нац. гр. одиниці.

Грошово-кредитна політика покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії та пригнічувати економічні процеси за «перегріву» кон’юнктури, хоча реальне досягнення цього є справою надто складною.

Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання економіки збігаєть-ся з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто, центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, що їх ставить перед собою уряд.

Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічні цілі є основними в економічній політиці держави.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві цілі економічної політики держави: економічне зростання; стабільність процентної ставки; стабілізація цін (приборкання інфляції); стабільність фінансових ринків; стабільність обмінного курсу грошової одиниці; повна зайнятість; зростання добробуту населення.

Проміжні цілі грошово-кредитної політики полягають у змінах певних економічних процесів для сприяння досягненню стратегічних цілей. Проміжні цілі є індикаторами грошового ринку, які дають змогу відслідковувати загальні макроекономічні тенденції. До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон’юнктури на товарних і грошових ринках. У своєму впливі на реальну економіку грошово-кредитна політика взаємодіє з бюджетно-податко-вою, фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою.