
- •12) Боротьба Русі-України з монголо-татарською навалою
- •17) Виникнення та зростання фільваркового господарства
- •Аграрна реформа середини XVI ст. “Устава на волоки”.
- •19)Міста XIV - XVII ст. Магдебурзьке право.
- •20)Литовські статути XVI ст.
- •3. Привілеї на виняткові права Лева Сапєги видати Статут Великого князівства Литовського 1588
- •23) Антифеодальні рухи XV - початку XVI ст. Повстання Мухи та селянська війна під проводом д.Дожі.
- •26) Ужгородська унія 1646
- •Виникнення друкарства. Іван Федоров.
- •1. Діяльність Івана Федорова на Україні
- •2. Друкарство кінця XVI — першої половини XVII ст.
- •29. Освіта і наукові знання XIV - XVI ст.
- •37. Зборівський та Білоцерківський мирні договори.
- •48. Три поділи Польщі та доля українських земель.
- •47. Російсько-турецькі війни та доля Північного Причорномор’я і Криму.
- •46. Юридичне оформлення кріпосного права.
- •60) Суспільно-політичний рух в україні у другій половині хіх ст.
- •62. Політизація українського національного руху в 90-х рр. XIX ст. “Братство тарасівців”.
- •63. Загальноросійський та польський визвольний рух в Україні в другій половині XIX ст.
- •64. Західноукраїнські землі у другій половині XIX ст.
- •65) Закарпаття в другій половині XIX — на початку XX ст.
- •71. Політика українізації, культурне піднесення.
- •75) Західноукраїнські землі в 1921-1939 роках
- •76) Проголошення незалежності Карпатської України. Окупація Закарпаття іноземними військами
- •90) Розвиток культури в незалежній Україні
- •89) Зовнішня політика незалежної України
- •Тема 11. Світове господарство та основні напрямки економічної думки наетапі інформаційно-технологічної революції ( кінецьХх - початок XXI ст.)
- •Тема 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці
- •Тема 13. Формування засад ринкового господарства в Україні (90-ті роки XX ст.)
71. Політика українізації, культурне піднесення.
Боротьба за соціальне та національне визволення сприяла духовному піднесенню українського народу. Царська імперія розпалась, а більшовицька не встигла сформуватись, і це давало надїї на становлення і розвиток української держави і національної культури. Однак, в умовах жорстокої боротьби за владу освіта, наука і культура стали заручниками політиків.
У 1917 -1920 рр. освіта в Україні опинилася в центрі боротьби різних політичних сил. Центральна Рада і гетьманат проводили українізацію школи. Відкривалися нові українські гімназії, вводились навчальні програми, які передбачали обов’язковість вивчення української мови, історії та географії України. Натомість більшовики переробили навчальні плани на свій лад, дбаючи про виховання дітей в дусі відданості ідеям соціалізму. У 1917 - 1920 рр. Радянська влада намагалася реформувати освіту, зробити її систему підконтрольною і спрямованою на зміцнення більшовицького режиму.
У добу гетьманату було створено українську Академію наук. Відкривалися українські університети, бібліотеки, театри. Зокрема, у 1918 р. було засновано Український театр драми та опери, Українську державну капелу під проводом О. Кошиця, Державний симфонічний оркестр. Помітною стала творчість нового драматичного театру ім. І. Франка, який очолював Гнат Юра, колективу митців на чолі з Лесем Курбасом, відомих виконавців О. Мартиненка, Г. Борисоглібської, композиторів М. Леонтовича, Б. Лятошинського, Г. Верьовки.
Завдяки діяльності Центральної Ради у Києві наприкінці 1917 р. було відкрито Українську академію мистецтв, яка об’єднала видатних художників. У цей час в Україні творили майстри живопису і графіки М. Бойчук, Василь та Федір Кричевські, Георгій Нарбут. До речі, саме Нарбут є автором грошових знаків Центральної Ради і гетьманського уряду, державного герба і печатки, поштових марок, військової форми.
Причини і масштаби українізації
Розмах національно - визвольної боротьби в національних районах у 1917 - 1920 рр. підказував радянському керівництву, що без задоволення мінімальних національних вимог пригноблених народів доля більшовизму в республіках завжди буде під загрозою. Саме з урахуванням цієї обставини побудовано політику коренізації, яка після ХІІ з’їзду РКП(б) (1923р.) здійснювалася в усіх радянських республіках, а в Україні набула форми українізації.
Українізація означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, господарського і радянського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів з навчанням рідною мовою, розвиток національної культури.
Багато більшовиків України сприйняли курс на українізацію з величезним ентузіазмом. Важливе значення мало й те, що керували Наркоматомосвіти в 20-ті роки переконані прихильники національного відродження - Гринько, Шумський і Скрипник.
Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно позначився на роботі школи. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 р. їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 р. - 85%. У решті шкіл викладали мовами народів, які проживали в Україні: російською, грецькою, польською, німецькою, чеською, єврейською та ін.
Проте українізацію її організатори не вважали самоціллю. Цей процес підпорядковувався "надзавданню" більшовицької партії - перебудові культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму.
У 1933 р. починається відхід від українізації, активних її учасників репресують, і радянська влада повертається до активної русифікаторської політики царизму.