3.2. Лісова типологія

Складність природи та різноманітність лісів зумовлюють необхідність їх розподілу на більш або менш однорідні категорії типи лісу. Такий розподіл необхідний не тільки для цілей лісового кадастру, оцінки земель лісового фонду, лісовпорядкування але й для розв'язання інших проблем організації раціонального ведення лісового господарства, для пізнання законів життя лісу.

Класифікація типів лісу, вивченням їх характеру і специфічних особливостей, закономірності просторового розподілу і мінливості, часової динаміки займається лісова типологія.

Класифікація лісів базується на комплексному вивченні біологічних особливостей деревних порід і екологічних умов їх місцезростання (характеристику деревостану, ґрунтового покриву, умовами зволоження, рельєфу та інших факторів). При розробці лісової типології користуються екосистемним підходом до вивчення природи.

Лісова типологія - це вчення про класифікацію типів лісу (класифіацію лісових ділянок), однорідних за комплексом кліматичних і лісорослинних потенційних можливостей, однакових за лісівничими ознаками і які вимагають однорідних лісогосподарських заходів.

Лісова типологія вивчає причини, які різноманітнять склад, струк­туру,продуктивність та життєстійкість лісів у просторі та часі.

Лісова типологія започаткована в кінці XIX століття. Вперше ідею лісотопологічної класифікації висунули А.А. Нартов, А.Я. Добровлянський, О.Ф. Рудський, І.І. Гуторович, П.П. Серебряніков, які для неї використали народні назви лісів і уяви які вкладали в них місцеві жителі. В Україні дубовий ліс на багатих грунтах отримав назву діброви, буковий ліс - бучини, смерековий - смеричини.

Засновником лісової типології, як галузі лісівничих знань, був Г.Ф. Морозов (1867 -1920 pp.) - професор лісівництва Петербурзького лісового інституту. Він розробив класифікацію дібров лісостепової зони на основі даних отриманих при вивченні дібровних масиві Шипового лісу, Теллермановської роші,Тульських засік. Чорного лісу. За Г.Ф. Морозовим тип насаджень є сукупність насаджень, об'єднаннях в одну обширну групу спільністю умов місцезростання... Тип насаджень формується під владою землі. При визначенні природи лісу необхідно на думку Г.Ф. Морозова враховувати численні географічні фактори: відповідний склад лісу,його форма та взаємні поєднання, довговічність окремих компонентів лісу, щільність деревних насаджень, сутність боротьби за існування, ріст і плодоношення, діяльність людини та інші фактори. Він пропонував не дивитися на ліс, як на групу дерев, а враховувати, що ліс є функцією умов місцезростання і може мінятися тільки під впливом останніх.

Серед відомих лісівників соратників Г.Ф. Морозова чильне місце в становлення лісової типології належить також А. А. Крюденеру (1869-1957 pp.), Є.В. Алексееву (1869-1930 pp.). А.А. Крюденер запропонував використовувати рослинність для оцінки умов середовища, започаткувавши індикаційну геоботаніку (фітоіндикацію). Є.В. Алексеев в книзі "Типи українського лісу. Правобережжя" розвинув екологічний напрямок в лісовій типології.

В основі класифікаційної системи лісівничої типології покладена едафічна сітка і класифікаційна система екологічної типології які розроблені П.С. Погребняком (1900-1976 pp.) та Д.В. Воробйовим (1900-1975 pp.). Поділ лісів за умовами їх місце зростання, за різноманітністю грунтово-гідрологічних умов, за складом і ростом рослинності П.С. Пог-ребняк представив у вигляді едафічної сітки (таблиця 3.1).

В едофічній сітці П.С. Погребняка враховано багатство місце­зростання (трофогенний ряд) та вологість (гігрогенний ряд).

При визначенні трофогенного ряду враховано дію трьох факторів місцезростання: хімізму грунту, його фізичні властивості, доступна для коріння глибина фунту (механічний склад і глибина залягання ґрунтових вод за думкою П.С. Погребняка нее класифікаційними, а додатковими ознаками).

Таблиця 3.1.

Класифікація (едафічна) сітка типів лісо рослинних умов (П.С. Поргребняка)

	А (бори)	В (субори)	С (сугруди)	Д (груди)
0 (дуже сухі)	А0	В0	С0	Д0
1 (сухі)	А1	В1	С1	Д1
2 (свіжі)	А2	В2	С2	Д2
3 (вологі)	А3	В3	С3	Д3
4 (сирі)	А4	В4	С4	Д4
5 (мокрі)	А5	В5	С5	Д5

Для індикації ґрунтової родючості використано поділ рослин на екологічні групи за вимогливістю до вологи і багатства грунту, так звану лісівничу "шкалу вимогливості" та екологічне групування рослин в геоботаніці.

Для практичних цілей для визначення відповідних таксономічних таксіконів використовують наступні ознаки:

1. Для визначення трофності:

• видовий склад деревно-чагарникової і трав'янистої рослинності;

• продуктивність насаджень;

• грунтові умови, тип грунту та його потужність;

• місцеположення (висота над рівнем моря, експозиція, крутизна та форма схилу).

2. Для визначеня гігротопу:

• видовий склад деревно-чагарникової і трав'янистої рослинності

• рівень ґрунтових вод;

• місцеположення.

3. Для визначення тину лісу:

• корінний склад насадження;

• характерна примісь деревних порід в насадженні;

• вертикальна зональність (ареал деревних порід, висота над рівнем моря);

• кліматична зона.

4. Для визначення тину деревостану:

• переважаюча порода.

Лісова кадастрова карта основний планово-картографічний земельно-обліковий документ. На лісовій кадастровій карті, крім меж лісових масивів контурів таксаційних відділів населених пунктів, рік. доріг, наносять елементи лісового кадастру, характеристики деревостану та лісових грунтів (тип лісу, його вік, тип умов росту лісу, породи дерев і т.д.). Вихідними матеріалами для складання лісових кадастрових карт служать матеріали польової таксації, плани лісонасаджень, грунтові та топографічні карти. Лісова кадастрова карта складова частина кадастрової карти району.