- •Літературна мова та її ознаки.
- •Основні етапи розвитку укр мови.
- •Орфоепія як розділ мовознавства.
- •4. Вимова голосних звуків
- •7. Наголос в укр мові.
- •8. Засоби милозвучності укр.М
- •9. Поняття про склад
- •10. Система звертань в укр.М.
- •21.Виникнення різних видів письма
- •22. Вживання м'якого знака у власне мовних слов.
- •20.Графічна сист суч укр. Літ мови
- •23 Уживання апострофа у власне мовних словах
- •25.Написання частки не з різими частинами мови
- •26. Правопис прізвищ
- •27. Утворення та написання складних іменників
- •28.Утворення та написання складних прикметникі
- •30. Поняття про прислівникові словосполучення..
- •29. Правила написання складних прислівників.
1. Голосні звуки
української мови є звуки повного
творення. Вони вимовляються повнозвучно
не тільки під наголосом, а й у ненаголошеній
позиції.
2. Звук [а] в усіх
позиціях вимовляється чітко, ясно,
ніколи не скорочується й не приглушується,
не переходить у звуки [е], [і], [и]: [ша́пка],
[час], [дале́ко]
3. Голосний [о] як
наголошений, так і ненаголошений
вимовляється виразно, повнозвучно,
ніколи не переходить у звук [а]: [вода́],
[молоко́], [обговори́ти].
Ненаголошене [о]
перед наголошеним складом з [у] звучить
з наближенням до [у]: [коужу́х], [моуту́зка],
[моугу́т'н' іиĭ]
Не виявляє нахилу
до [у] звук [о] в таких випадках: коли є
сполучним голосним у складних словах:
[одноку́рсниек]; ]; у префіксах до-, о-,
об-, про-, роз- багатьох слів: [добу́ти],
[здобу́ток], [оду́жати]. Сильне наближення
ненаголошеного [о] до [у]: [зуозу́л'а].
4.
Звук [у] вимовляється чітко в усіх
позиціях: [кучугу́ра], [будо́воју],
[л'уди́на]. Ненаголошений [у] після
голосно перед приголосним може
ослаблюватися до нескладотворчого:
аудиторія [аўдието́р'іја].
5. Голосний [і]
вимовляється чітко як звук переднього
ряду і високого ступеня підняття
язикової спинки: [д'ід], [с'і́но],
[с'іл'с'ки́ĭ].
Виразно вимовляється
[і] й на початку слова: [і́скра], [і́спиет],
[істо́та], Однак у деяких словах наголошене
початкове [і] наближається у вимові до
[и]: [і́инод'і], [і́инколи]у [і́иншиĭ].
6. Голосний
[е] чітко, виразно вимовляється під
наголосом як звук переднього ряду і
середньо-низького підняття: [сте́жка].
Виразно звучить [е] і в побічнонаголошених
складах: [тѐплоте́хн'іка].
Не втрачає своєї
якості звук [е] також в окремих
ненаголошених позиціях, а саме:
а) на початку слова
після паузи: [еква́тор], [екра́н], [епо́ха];
б) коли є закінченням
слова: [мо́ре], [по́ле], [га́рне],
в) у закінченнях
іменників: [го́стевʻʻі], [това́риешевʻʻі],
г) коли виступає
сполучним звуком у складному слові,
перший компонент якого має побічний
наголос: [бо̀лезаспок'і́ĭлиевиĭ]. В
інших ненаголошених позиціях [е]
наближається у вимові до [и].
7. Голосний [и]
чітко, виразно вимовляється під наголосом
як звук переднього ряду і високо-середнього
підняття, проміжний між [і] й [е]: [ти́хо],
[хи́тра], [ми]
Виразно чується
звук [и] також:
а) у
побічнонаголошених складах:
[шѝрокор'а́дна];
б) у ненаголошеній
позиції перед [ĭ], що стоїть у кінці
слова або перед наголошеним складом з
[и]: [жва́виĭ], [дру́гиĭ],
в) у ненаголошеному
закритому складі закінчення слова:
[до́брих], [би́тих], [пе́рших],
Без помітного
нахилу до [е] чується ненаголошене [и]
у формі 2-ої особи однини наказового
способу дієслів І дієвідміни: [ви́ĭди],
[ви́три], [ви́пхни]. У решті випадків
ненаголошений голосний [и] кінцевого
відкритого складу звучить з незначним
наближенням до [е]: [свобо́ди(е)],
[заво́ди(е)], [пол'а́ми(е)], З найбільшим
нахилом до [е] звучить [и] перед наголошеним
складом з [е]:живе́ [жеиве́
8. На вимову
ненаголошених [е], [и] впливає темп
мовлення. У прискореному темпі вони ще
більше зближаються один з одним: [жеве́],
[жеила́], [свобо́дие],
9. Зближення,
змішування і нерозрізнювання [е], [и] в
ненаголошених позиціях — одна з
найхарактерніших рис українського
вокалізму.
5. Вимова
приголосних звуків
1. Дзвінкі
приголосні [б], [д], [з], [д̑з],
['ж], [д͡ж],
[г], [ґ] у кінці слова і в кінці складу
перед глухим приголосним вимовляються
дзвінко: [хл'і́б], [горо́д], Тільки в
словах вогко, легко, кігті, нігті, дігтяр
звук [г], як правило, знеголошується:
Знеголошується також звук [д] у слові
жердка: [же́рд̯ка].
2. Звук [в] вимовляється
дзвінко, ніколи не замінюється звуком
[ф]: [барв]. в кінці слова після голосного,
в середині слова після голосного перед
приголосним та на початку слова перед
приголосним набуває більшої звучності
і переходить у нескладотворчий [ў]:
[браў], [поўтори́ти], [ўплиў].
3. Префікс з-, як і
прийменник, перед глухими приголосними
переходить у [с-]: зцілити [с'ц'ілйти], з
хати [схати].
4. Префікс роз-
перед глухими приголосними у швидкому
і нормальному темпі вимовляється як
[рос-]: розказа́ти [росказа́ти]. Перед
[с] здебільшого зберігається форма із
[з]: [розси́пати].
5. Префікс без-
перед глухими у повільному і нормальному
темпі вимовляється як [без-]: [беизпека].
У швидкому — як [бес-]: [беиспе́ка].
6. Глухі приголосні
перед дзвінкими шумними в середині
слів вимовляються як відповідні дзвінкі:
боротьба́ [бород'ба́], вокза́л [воґза́л].
7.
Сполучення літер дж вимовляється як
один звук [д͡ж].
Твориться він так само, як [ч], тільки з
участю голосу: джерело́ буджу́
8.
Сполучення літер дз звучить як один
приголосний [д̑з].
Твориться він так, як [ц], але з участю
голосу: дзе́ркало [д̑зеркало],
кукуру́дза [кукуру́д̑за].
9. Звук [г] в
українській мові дзвінкий, гортанний
(власне, глотковий), фрикативний
приголосний: [голова́], [доро́га],
[говори́ти].
10. Літературний
[л]—передньоязиковий ясенний твердий
сонант. Твердо він вимовляється в кінці
слова та перед приголосним: [вʻʻіл],
[полк], також перед голосними [а], [о],
[у]: [клас], [блок], [клуб]. У цих же позиціях
[л] виступає і м'яким. На письмі його
м'якість позначається літерами ь, я, ю:
біль, пильнувати, льох, лякати, люди.
11. Губні приголосні
[б], [п'], [в], [м], [ф] майже завжди тверді:
[др'іб], [сип], [с'ім Напівпом'якшеними
вони виступають у позиції перед [і]:
[бʻʻіб], [пʻʻіл], [вʻʻін],
12. Звук [ф] —
губно-зубний щілинний глухий твердий
приголосний, відомий лише в словах
іншомовного походження: [факт], [фо́рма],
[ареифметиека]. У діалектному мовленні
цей звук часто замінюється двома звуками
[хв] або одним [х]: [хвакт], [хво́рма],
13.
Приголосні [г], ['к], [х], [ґ], як правило,
тверді: [ги́чка], [ки́лием], [хи́триĭ
Напівпом'якшені вони тільки перед [і]
та в окремих запозичених словах:
[гʻʻі́рко], [кʻʻіне́ц' ], [хʻʻіба́],
14.
Шиплячі [ч], [д͡ж],
[ш], [ж] в українській літературній мові
тверді:[ча́ша], [чиета́ч], [чу́чеило],
Напівпом'якшені вони в позиції перед
[і] та в деяких словах іншомовного
походження: [о́чʻʻі], [товариешʻʻі́],
[жʻʻур'і́].
15. Приголосний
[ц] у літературній мові здебільшого
м'який: [молоде́ц' ], [ву́лиец'а],
16. Звук
[р] постійно твердий укінці слова й
складу: [вʻʻіўча́р], [чеитве́р], [база́р],
У кінці слова після глухого приголосного
звук [р] знеголошується: [теиатр̯].
На початку складу
перед [і], звуками [а], [у], [о], що графічно
передаються буквами я,ю та сполученням
літер ьо, приголосний [р] вимовляється
м'яко:[р'і́веин' ], [р'іг], [зор'а́],
17.
Приголосні [д], [т], [н], [л], [з], [с], [ц], [д̑з]
можуть м'якшитися в усіх позиціях:
[д'а́д'ко], [бад'о́риĭ], [мʻʻід' ],
4. Вимова голосних звуків