Тема 13. Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції
1. Загальна характеристика продукції.
2. Маркетинг і його роль в діяльності підприємства.
3. Якість і конкурентоспроможність продукції.
4. Стандартизація і сертифікація продукції. Державний нагляд за якістю продукцію.
1. Загальна характеристика продукції.
Продукція, що виготовляється, протягом певного часу перебуває на різних стадіях технологічного процесу і з огляду на це називається незавершеним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим до споживання продуктом.
Міру задоволення потреб ринку можна охарактеризувати виходячи із показників обсягу товарів певної номенклатури та асортименту в натуральному вигляді. Номенклатура продукції – це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом по продукції. Асортимент – це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко – економічними показниками ( типорозмірами, потужністю, продуктивністю, дизайном, тощо). Номенклатура і товарний асортимент включають стару продукцію, попит на яку зберігається, а також нову продукцію, дослідні зразки принципово нових виробів.
Вимірниками обсягу продукції в натуральному виразі є конкретні фізичні одиниці – штуки, тонни, метри, тощо. У практиці планування та обліку іноді використовують умовно – натуральні (умовні банки консервів, умовні листи шиферу) та подвійно – натуральні показники (виробництво сталевих труб може вимірюватись в тоннах і метрах).
Обсяг продукції у вартісному виразі визначається показниками валової, товарної, чистої продукції. Товарна продукція дає змогу підсумувати виготовлення різних видів продукції і завдяки цьому визначити загальний обсяг виробництва на тому чи іншому підприємстві. Показник валової продукції, окрім елементів, які входять у товарну продукцію, включають також зміну залишків незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду, вартість сировини і матеріалу замовника та деякі інші елементи, залежно від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства. Причому динаміка залишків НЗВ враховується лише на тих підприємствах машинобудування та металообробки, де тривалість виробничого циклу для переважної більшості видів продукції перевищує 2 місяці. Слід відзначити, що обсяг товарної і валової продукції виробничого об'єднання, у складі якого підприємства або інші виробничі ланки перебувають на окремому балансі, визначається підсумовуванням відповідних показників цих підприємств (ланок).
За вихідну базу для обчислення обсягу чистої продукції беруть обсяги товарної продукції, з вартості якої виключають матеріальні витрати й суму амортизаційних відрахувань (тобто вартість уречевленої праці). За економічним змістом показник чистої продукції відбиває наново створену вартість.
Показник планової реалізованої продукції визначають виходячи з передбаченого виробничою програмою підприємства на відповідний рік обсягу товарної продукції, з урахуванням зміни залишків нереалізованої продукції на початок і кінець періоду. Фактичний показник визначається після оплати споживачем вартості продукції.
Обсяг товарної продукції в грошовому виразі визначається за формулою:
(І – 1, 2, 3……)
де: Ці. – оптова ціна і – го виробу.
Обсяг валової продукції в грошовому виразі визначається за формулою:
ВП = ТП+ (НЗВк – НЗВп)+(Nк – Nn)
де: НЗВк, НЗВп – вартість залишків незавершеного виробництва і полу фабрикатів виготовлених на початок і кінець року;
Nk, Nn – вартість залишків оснастки, запчастин, обладнання свого виробництва на початок і кінець року.
Обсяг реалізованої продукції визначається за формулою:
РП =ТП + Зн. –Зк
де: Зн. – залишок товарної продукції на складі або відвантаженої на початок планує мого періоду;
Зк. – теж саме на кінець планує мого періоду.
2. Маркетинг і його роль в діяльності підприємства
Маркетинг - виробничо-комерційна діяльність підприємства, направлена на виявлення і задоволення потреб в його продукції шляхом продажу її на ринку з метою отримання прибутку.
Функції маркетингу:
1. Вивчення ринку, його сегментування, аналіз і прогнозування попиту.
2. Вибір сегментів ринку, прийнятних для підприємства.
3. Визначення номенклатури і асортименту продукції для ринку.
4. Розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів.
5. Реклама, збут і його стимулювання.
6. Політика ціноутворення.
Об'єктом маркетингу є комплекс “потреби-товар-ціна-реклама-збут” . Центральне місце в цьому комплексі належить товару.
Принципи маркетингу:
1. Орієнтація всіх сфер діяльності підприємства на задоволення отреб покупців з метою продажу продукції і отримання прибутку.
2. Цілеспрямований і активний вплив на попит, його розвиток.
3. Гнучке реагування виробництва на зміни потреб і попиту покупців, оперативна адаптація до цих змін.
4. Використання ціноутворення як механізму реагування і впливу на кон'юнктуру внутрішнього і зовнішнього ринків.
5. Вибір ефективних форм і методів постачання, реклами і продажу продукції.
6. Підтримка творчої атмосфери у середовищі маркетологів, заохочення їх ініціативи в розробці і реалізації маркетингових рішень.
У своєму розвитку маркетинг розвивався еволюційно, етапи цієї еволюції можна охарактеризувати через зміну його концепцій.
Концепція маркетингу - загальний підхід підприємства до досягнення своєї мети на ринку.
Основні концепції маркетингу:
1. Виробнича концепція - передбачає спрямування головних зусиль підприємства на збільшення обсягів продукції і зниження її собівартості.
2. Продуктова концепція - акцентує увагу на покращенні споживчих властивостей виробів і якості останніх.
3. Комерційна - полягає в тому, що для забезпечення належного збуту продукції активізується перш за все робота комерційних служб.
4. Концепція індивідуального маркетингу - орієнтує підприємство на виявлення індивідуальних потреб покупців і задоволення цих потреб краще, ніж це роблять конкуренти.
5. Концепція соціального маркетингу - бере до уваги суспільні потреби та інтереси перспективного характеру (охорону навколишнього середовища, природних ресурсів, здоров'я людей, національної безпеки.)
Для досягнення своєї мети на ринку підприємство розробляє стратегію і тактику маркетингу. Стратегія маркетингу містить такі основні рішення: ринок, на якому виступає підприємство; особливості поведінки на ньому; склад і обсяг продукції, яка випускатиметься підприємством; розробка нової продукції, форми і методи реклами; доставка і збут продукції; ціни на неї. Реалізація маркетингової стратегії здійснюється шляхом прийняття конкретних оперативних рішень по різних питаннях, які можна назвати тактикою маркетингу.
Ринок як сукупність покупців можна структурувати за певними ознаками на сегменти, тобто певні групи. Сегментація бажана і корисна в процесі вибору стратегії охоплення ринку. До них належать:
1. Недиференційований (масовий) маркетинг - підприємство не виділяє сегменти ринку як цільові, а орієнтується на ринок в цілому, на широке коло покупців. Така стратегія характерна для підприємств, які виробляють однорідну продукцію у великих кількостях для широкого ринку. стратегія недиференційованого маркетингу економічна, оскільки вимагає відносно невеликих витрат на вивчення ринку, рекламу, канали збуту. Однак в умовах конкурентної боротьби вона не завжди виявляється ефективною.
2. Диференційований (сегментований) маркетинг - підприємство виступає одночасно на декількох сегментах ринку і для кожного з них розробляє спеціальний комплекс маркетингу. Стратегія диференційованого маркетингу більшою мірою відповідає умовам конкурентної боротьби, оскільки орієнтується на специфічні потреби окремих груп споживачів (пошив жіночого, чоловічого та дитячого одягу). Однак ця стратегія вимагає великих маркетингових витрат і добре організованої служби маркетингу.
3. Концентрований маркетинг - має ту особливість, що підприємство концентрує свої зусилля на одному сегменті ринку, максимально враховуючи його особливості. Спеціалізація виробництва, розподілення і реклами товарів забезпечує зниження витрат, якщо обсяг продажу достатній. Однак така стратегія пов'язана з підвищеним ризиком.
З вибором варіанта охоплення ринку тісно пов'язана стратегія виходу на нього.
1. Стратегія закріплення на ринку - основна задача підприємства полягає у стабілізації і збільшенні обсягів продажу продукції на раніше освоєному ринку. Зміни в продукцію не вносять, вона орієнтується на ту ж саму групу покупців.. Вирішення задачі можна досягти різними способами: інтенсифікацією реклами, зниженням цін, розширенням збутової мережі. Цей варіант стратегії найбільш простий та економічний.
2. Розширення меж ринку - передбачає вихід підприємства зі старою продукцією на нові сегменти ринку, на котрих раніше підприємство не було присутнє. Ця стратегія вимагає додаткових витрат на вивчення нових ринків , рекламу, організацію доставки і продажу продукції. Ці затрати повинні відшкодовуватись за рахунок прибутку від додаткових продаж. Стратегію варто застосовувати тоді, коли існуючий ринок насичений товаром, а резерви виробничої потужності дозволяють збільшити обсяги продаж.
3. Стратегія вдосконалення продукції - орієнтує підприємство на модифікацію продукції чи заміну її новою для тієї ж групи покупців. Нова продукція більше відповідає потребам покупців, вона більш досконала, а відповідно і більш конкурентноздатна. Цю стратегію застосовують тоді, коли продукція підприємства застаріла, попит на неї падає, відбувається витіснення аналогічною продукцією конкурентів. Стратегія вимагає значних витрат на розробку і освоєння нової продукції, її рекламу. Позитивним є факт орієнтування на перспективу.
4. Стратегія диверсифікації - означає, що підприємство розширює номенклатуру своєї продукції і виступає з новими товарами на нових ринках, освоює суміжні галузі виробництва. Диверсифікація може мати різноманітні форми. Широко застосовується, наприклад, освоєння нової продукції , яка за технологією виробництва, експлуатаційному призначенню чи характеру обслуговування близька до продукції, яка виготовляється. Іноді диверсифікація має конгломеративну форму, коли освоюються нові вироби і галузі діяльності, які непов'язані з діючим виробництвом. Диверсифікація вимагає великих витрат, тому має бути старанно обґрунтована. Вона під силу тільки фінансово міцним підприємствам.