21.Форми та види мпп

МПП нерозривно пов”язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формами його прояву і його елементами. Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби. МСВ розвивається в двох напрямках – виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціальзацію окремих підприємств, компаній. В територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку. Міжгалузева спеціалізація – це взаємовідносини міх державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Внутрішньогалузева спеціалізація основана на поділі виробничих програм у ме5жах однієї й тієї ж галузі. Основними формами прояву МССВ є предметна, подетальна та технологічна спеціалізації. Перша з них передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна – на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Міжнародно спеціалізована галузь – характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерна висока частка продукції на експорт та високий рівень внутрішньгалузевої спеціалізації. Міжнародно спеціалізована продукція – це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об”єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв”язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньо галузевому рівнях. У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація, створення спільних підприємств. Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах підрядне кооперування, за якою виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об”єднанням різних видів ресурсів партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу. Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублювання виробництва та прямої конкуренції на ринку міх виробниками –учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріплені за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції. Характерними рисами такої форми кооперування , як створення спільних підприємств, є об”єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством , спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніши в усьому світі спільні підприємства у формі ТОВ та АТ Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головним серед яких є: виробничо – технічне співробітництво; співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції; співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

Характерні види кооперування, які розрізняють в світовому господарстві: за видами – економічне, виробниче, науково- технічне; за стадіями – передвиробниче, виробниче, комерційне; за методами, що використовуються – виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП; за структурою зв”язків – внутрішнь- і міжфірмове, внутрішньо- і міжгалузеве,