Нагляд прокурора за законністю та обґрунтованістю притягнення особи як обвинуваченого.

Забезпечення виконання кримінально-процесуального законо­давства, яке регламентує діяльність органів досудового розсліду­вання щодо пред'явлення обвинувачення, виступає одним із най­важливіших завдань прокурорського нагляду. Закон зобов'язує про­курорів слідкувати за тим, щоб жодного громадянина не було під­дано незаконному і необґрунтованому притягненню до криміналь­ної відповідальності, а пред'явлення обвинувачення здійснювалось тільки в точній відповідності з установленим процесуальним по­рядком.

Наглядаючи за виконанням закону, який регламентує притяг­нення особи як обвинуваченого, прокурор має право:

• вимагати від органів дізнання і досудового слідства кримінальні справи для перевірки законності та обґрунтованості пред'яв­леного у їх межах обвинувачення;

• брати участь у пред'явленні обвинувачення та допиті обвинуваченого;

• давати вказівки про притягнення особи як обвинуваченого у справі, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення;

• усунути слідчого від подальшого розслідування, якщо він порушив закону;

• особисто пред'являти обвинувачення, не приймаючи справи до свого провадження;

• скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови про при­тягнення особи як обвинуваченого;

• закривати кримінальні справи (ст.ст. 213, 214 КПК України). Прокурорський нагляд повинен бути скерований, як на це неодноразово наголошувалось у наказах Генерального прокурора, у першу чергу, на недопущення фактів безпідставного притягнення гро­мадян до кримінальної відповідальності (п.5 Наказу № 4гн-2005).

Відповідно до п.9 Наказу прокурори повинні невідкладно вживати заходів реагування щодо службових осіб, винних у незаконному притягненні громадян до кримінальної відповідальності. У місячний термін такі справи із затвердженням прокурором обласного рівня висновком і дорученням документів реагування надсилати до Генеральної прокуратури України.

У законі немає прямих вказівок на те, щоб кожен акт притяг­нення особи як обвинуваченого негайно перевірявся прокурором. Така перевірка, зазвичай, поєднується із оцінкою правильності інших процесуальних рішень, обрання запобіжного заходу - взяття під варту і завершення розслідування із складенням обвинувального висновку. Обґрунтованість пред'явленого обвинувачення частіш за все спеціально перевіряється тоді, коли є скарга обвинуваченого, його родичів або захисника.

Правильність рішення слідчого щодо потреби обрання за­побіжного заходу у вигляді взяття під варту перевіряється про­курором у кожному разі, оскільки це рішення повинно бути у формі подання до суду, яке має бути обов'язково узгоджене з наглядаючим прокурором. При вирішенні цього питання, згідно зі ст. 165-2 КПК прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, пере­вірити законність одержання доказів, їх достатність для обви­нувачення. Рішення про відмову в погодженні подання про взяття під варту викладається із зазначенням мотивів у цьому документі.

У справах, в яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, законність і обґрунтованість притягнення особи як обвинуваченого перевіряється прокурором, як правило, або під час затвердження обвинувального висновку, або при дачі згоди на ске­рування слідчим до суду постанови про звільнення особи від від­повідальності в порядку ст.ст. 7-1 - 10, 11-1 КПК України.

До змісту нагляду входить також скасування прокурором вказівок начальника слідчого підрозділу про притягнення особи як обвину­ваченого, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, якщо ці вка­зівки суперечать закону. На прокурора покладається обов'язок ви­рішувати спір між начальником слідчого підрозділу і слідчим з цих же питань. Прокурор або погоджується з вказівками начальника слід­чого підрозділу, або скасовує їх. У першому випадку прокурор по­винен доручити подальше розслідування іншому слідчому.

Прокурор має право не тільки скасувати вказівки начальника слідчого підрозділу щодо питань, пов'язаних з притягненням особи як обвинуваченого, але й дати йому свої вказівки. Вони можуть стосуватись здійснення процесуального контролю. Якщо прокурор дійде висновку, що обвинувачення необхідно пред'явити за участі начальника слідчого підрозділу у зв'язку з недостатньою досвід­ченістю слідчого, складністю справи, отриманням скарги чи з інших причин, тоді він має право дати таку вказівку, а началь­ник слідства зобов'язаний її виконати. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокурору не зупиняє їх виконання (ст. 114-1 КПК).

Аналогічним правом прокурор користується і щодо начальника органу дізнання.

З метою попередження вчинення аналогічних порушень закону прокурор вносить подання на ім'я відповідних посадових осіб про усунення умов і причин, що сприяли цим порушенням, про потребу посилення відомчого контролю й вирішення питання про відпові­дальність винних. Для цього важливо, щоб прокурорами вивчалась кожна кримінальна справа, у якій було пред'явлення обвинувачення, але яка завершувалась виправданням підсудного або закриттям, внаслідок відсутності події чи складу злочину, або за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. До речі, напрацьована в органах прокуратури практика свідчить, що прокурорами обласних рівнів та прирівняними до них вивчаються, окрім інших випадків, саме ті кримінальні справи, щодо яких судами постановлені виправдувальні вироки або вони були закриті в судовому засіданні, а також якщо справа була закрита в стадії досудового розслідування із звільненням обвинуваченого з-під варти.

Необхідно вивчати й ті кримінальні справи, під час провадження у яких обвинуваченого не заарештовували, але існує потреба у з'я­суванні причин необґрунтованого звинувачення і вжиття заходів що­до попередження таких фактів у майбутньому.

Аналіз усіх без винятку кримінальних справ, що закінчувалися реабілітацією обвинуваченого, дозволяє прокурорам виявляти най­більш характерні помилки слідчих, органів дізнання, недоліки як у відомчому контролі, так і в прокурорському нагляді. Цим досягається реальна можливість здійснити ряд конкретних заходів для забез­печення законності в діяльності слідчих і органів дізнання щодо за­стосування кримінально-процесуальних норм, якими регламенту­ється порядок визнання особи обвинуваченим у широкому розумінні цього поняття.