32. Щільність та чисельність популяції

Упродовж свого тривалого життя популяція займає певну територію і зберігає якусь середню статистичну кількість особин. Тому, приступаючи до вивчення популяції, насамперед намагаються визначити чисельність і щільність особин, тобто визначити ці два показники стану популяції, які свідчать про ступінь її впливу на екосистему в цілому і функціональну значимість.

Чисельність популяції – загальна кількість особин на даній території або в даному об'ємі (води, ґрунту, повітря), які належать до однієї популяції. Розрізняють неперіодичні (такі, що рідко спостерігаються) і періодичні (постійні) коливання чисельності популяцій.

Щільність популяцій – середня кількість особин на одиниці площі чи об'єму. Розрізняють середню й екологічну щільності. Середня щільність – це кількість особин (або біомаса) на одиницю всього простору. Екологічна щільність – кількість особин (або біомаса) на одиницю заселеності простору (тобто доступної площі або об'єму, які фактично можуть бути зайняті популяцією). При збільшенні чисельності щільність популяції не росте лише у випадку її розселення, розширення ареалу.

Існують різні методи підрахунку чисельності і щільності популяцій. Розмір території, на якій здійснюється підрахунок, залежить передусім від розміру особин (мурашка чи олень), можливостей їх підрахунку (нерухоме дерево і рухлива тварина), типів розподілу чи дисперсії. Для великих хижаків площа підрахунку може сягати 100 км кв. Для підрахунку дерев, білок чи мурашників можна взяти площу 1 га, тоді як для личинок травневого хруща чи дощового черв'яка – 1 м кв. У водному середовищі або ґрунті поряд з одиницею площі для дрібних і мікроскопічних мешканців беруть одиницю об'єму 1 дм куб або 1 л, 1 см куб або 1 мл.

Максимальною щільністю особин популяції вважається така, яка вже не може підтримуватися екосистемою. Мінімальна щільність особин на певній території не дає можливостей для їх розмноження, а отже, для існування цієї популяції в екосистемі.

33. Для деяких видів притаманна метапопуляційна організація. Крім цього популяції одного й того ж виду в різних оселищах можуть різнитися за вторинними стратегіями та величиною внутрішньопопуляційного різноманіття й адаптаційним потенціалом, життєздатністю. Вся ця різноманітність організації популяцій вказує на те, що важко

досягнути уніфікованого спільного для всіх видів способу збереження або експлуатації популяцій. Кожна популяція є унікальна, а її виживання в мінливих умовах середовища залежить від цілого ряду внутрішніх особливостей організації. Тому будь-які технічні рішення щодо обмеження забруднення території, руйнації оселищ аж ніяк не гарантують виживання популяції. Досягнути виживання популяції можна буде лише тоді, коли рішення щодо їх збереження або експлуатації будуть базуватися на фундаментальних дослідженнях популяції й обгрунтованих технічних прийомах щодо зниження інтенсивності трансформації середовища зумовленого людською діяльністю.

34. Динамічні характеристики популяцій

Популяції — це динамічні природні системи, в яких весь час відбуваються зміни.

Основні популяційні характеристики:

1. Чисельність — це загальна кількість особин на окремій території.

2. Щільність — середня кількість особин на одиницю площі або об'єму.

Приклад: 500 дерев на 1 га; 200 риб на 1 га поверхні водоймища; 5 млн діатомових водоростей на 1 м куб.

3. Народжуваність — кількість нових особин, які з'явилися за одиницю часу.

Питома народжуваність — кількість особин, що народились у популяції за одиницю часу в перерахунку на одну особину.

4. Смертність — кількість особин, що загинули в популяції за одиницю часу.

Питома смертність — кількість загиблих особин популяції за одиницю часу в перерахунку на одну особину.

35. Синекологія, або екологія угруповань — наука, що аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів певного угрупування організмів (біогеоценозу), а також між ними та довкіллям.

Біоцено́з— термін, впроваджений Карлом Мебіусом в 1877 році для опису всіх організмів та їх угруповань, що населяють деяку територію (біотоп), та їхніх взаємовідносин.

Відокремлення ділянки для вивчення біоценозу здійснюється, в основному, з огляду на більш-менш сталий набір видів та типів їхньої взаємодії в її межах. Наприклад, можуть бути виділені біоценоз озера, біоценоз гірського лісу.

Основними факторами, що визначають взаємовідношення в біоценозі, є харчові ланцюги та взаємодія видів в екологічній харчовій піраміді, піраміді енергії та чисел. Таким чином, практичним методом для зображення схеми деякого біоценозу є побудова харчової сітки на даній місцевості.

Найбільш важливими кількісними характеристиками біоценозів є біорізноманіття (сукупна кількість видів в біоценозі) та біомаса (сукупна маса всіх живих організмів даного біоценозу).