8. Охарактеризуйте основні філософські системи Стародавнього Китаю.

Основні риси філософії Стародавнього Сходу:

• слабка диференціація між міфологією, релігією та філософією, усі філософські системи виступали як релігійні

• крайній консерватизм систем Стародавнього Сходу, незмінні протягом багатьох століть

• слабко виражене особистісне начало творців цієї філософії

• представників цікавила морально-етична та соціально-політична проблематика.

У Стародавньому Китаї в VII-VI ст. до н. е. як в ідеології, так і в політиці чітко вимальовувались дві тенденції - консервативна і прогресивна, містична і атеїстична. У ході боротьби цих двох тенденцій все ширше розповсюджувалися наївно-матеріалістичні думки про п'ять першоелементів і речей (метал, дерево, вода, вогонь, земля), про протилежні сили (інь і ян), про природний шлях (дао) в природі та інші, що виникли ще на початку П-І тисячоліття до н. е. внаслідок узагальнення першопочаткових знань того часу. Проте формування філософських течій відноситься до VI-V ст. до н. е. Між цими течіями велась напружена боротьба протягом трьох століть, яка, без сумніву, була пов'язана зі зламом в історії стародавньо-китайського суспільства.

У V-ІІІ ст. до н. е. утворюються основні філософські школи: 1) конфуціанство; 2) моїзм; 3) школа закону фа-цзя; 4) даосизм; 5) школа інь-ян (натурфілософія); 6) школа імен шін-цзя та ін.

Вчення Конфуція було суперечливим, у ньому були консервативні сторони, оскільки воно вимагало відновлення патріархально-родових відносин і традицій, що вже віджили свій вік. Головним у етиці Конфуція є поняття "жень" (гуманність) -моральний закон, який визначає взаємини людей у сім'ях, суспільстві і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем. Згідно з конфуціанством воля людини визначається "небесною волею", тому поділ суспільства на "шляхетних" і "низьких" не може бути змінений. Кожна людина повинна точно знати своє місце в суспільстві і сумлінно виконувати покладені на неї обов'язки. Обґрунтовуючи свої соціально-етичні погляди, Конфуцій стверджував, що "життя людей залежить від долі, а багатство і знатність - від неба". Таким чином, він дотримувався традиційних релігійних поглядів давнього Китаю, згідно з якими небо як верховне божество диктує свою волю людині.

Вчення Мо-цзи стверджувало, що визначеної долі немає. Доля людини залежить від того, як вона буде здійснювати в житті принцип "загальної любові". Залежно від цього "небесний володар" відповідним чином нагороджує або карає її. Мо-цзи виступав проти загарбницьких війн, проповідував мир і взаємодопомогу між державами. Моїсти розробляли головним чином логіку і теорію пізнання. Вихідним положенням в їх філософському вченні було визнання об'єктивного існування речей поза нашою свідомістю. Всі наші знання, як учили моїсти, є наслідок спільних зусиль наших органів чуття (у-лу) і мислення (сін).

Вчення Лао-цзи полягає в тому, що життя природи і людей не керується "волею неба", а тече за визначеним природним шляхом -Дао. Дао - це природний закон самих речей, який разом із субстанцією "ці" становить підвалини світу. Сутність Дао полягає в тому, що в світі все знаходиться в русі і зміні, і в процесі цієї зміни всі речі обов'язково переходять у свою протилежність. На думку Лао-цзи, людина не повинна втручатись у природний процес розвитку речей. Хто намагається змінити цей процес, підкорити його особистим інтересам, той неминуче зазнає поразки. Із вчення Лао-цзи про Дао логічно витікає, що все зло і нещастя в житті людей походять від того, що, втручаючись у природний плин речей, вони порушують закон Дао. Лао-цзи закликав людей відмовитися від розкошів і багатства і повернутися до первіснообщинного життя. Вчення Лао-цзи суперечливе, воно реакційне, оскільки вимагає повернення до минулого, але разом з тим воно прогресивне, оскільки його викриття соціального зла сприяло боротьбі проти консервативного суспільно-політичного ладу того часу.