7. Охарактеризуйте основні філософські системи Стародавньої Індії

Основні риси філософії Стародавнього Сходу:

• слабка диференціація між міфологією, релігією та філософією, усі філософські системи виступали як релігійні

• крайній консерватизм систем Стародавнього Сходу, незмінні протягом багатьох століть

• слабко виражене особистісне начало творців цієї філософії

• представників цікавила морально-етична та соціально-політична проблематика.

Філософія у Стародавній Індії виникла приблизно в середині I тисячоліття до н. е., коли на її території почали формуватися рабовласницькі держави. На чолі кожного такого суспільства стояв раджа, влада якого спиралась на владу рабовласницької аристократії і родової знаті (брахманів). Для стародавнього індійського суспільства характерна була кастова організація. Головними кастами вільної частини суспільства були: військова аристократія (кшатрії), жерці (брахмани), вільні общинники (вайшви) та нижча каста (шудри). Шудри знаходились у підлеглості у кшатріїв, брахманів, вайшвів, їх не приймали у члени общини, вони не брали участі у вирішенні її справ та не мали права на общинну власність. Соціальний поділ на касти освячувався релігією. Родовиті брахманські сім'ї, господарство яких базувалося на праці рабів, мали значний вплив на суспільство і були носіями освіченості та спеціальних знань, впливали на розвиток релігійної ідеології. Найдавніші пам'ятники індійської літератури - чотири збірники релігійних гімнів та молитв, які називають "Ведами" (близько 2500-1700 рр. до н. е.). Найважливіший з них - "Рігведа". Інші - "Яджурведа", "Самаведа" і "Атхарваведа". Мовою "Вед" викладений стародавній релігійний світогляд, з яким вже в той час поєднувалися деякі уявлення про світ, людину і моральне життя.

У священних книгах брахманізму було вироблене вчення про безособову, безтілесну, без'якісну субстанцію, що є нібито підґрунтям усього сущого. Творчою основою всього є бог Брахма, засадами виникнення - бог Вішну, а руйнування - бог Шіва. Брахманізм дотримувався вчення про перевтілення душ (сансара), відплату у потойбічному світі за земне життя (карма), проповідував необхідність дотримування кожним віруючим законів його касти (дхарма).

Внаслідок розвитку давніх "пророчих" вчень виникла філософія джайнізму. Останній у ряду пророків - Вардхамана, який жив у VI ст. до н. е., отримав прізвисько "переможець" - Джина. Його послідовники стали називатися джайністами. Джайнізм - школа, яка виступала проти "Вед", з критикою брахманізму, проти жертвопринесення. Але в ній було і багато спільного з брахманізмом: це віра в сансару, карму, дхарму. Мета вчення джайнізму - звільнитися від страждання. На відміну від брахманізму, джайнізм стверджує, що закони карми не можна подолати жертвою богам, але можна перемогти. Для мінімізації страждань треба слідувати правилам:

• правильна віра

• правильна поведінка (аскетизм)

• правильне пізнання (медитація)

• боротьба зі спокусами

• незворушність

• принцип не нанесення шкоди живому

Зараз джайни складають 0,5 % населення сучасної Індії.

Буддизм - більше релігійна етика (бо має за мету вказати шлях до врятування від зла), ніж теоретична філософія. У бесідах мудреці буддизму вчать, що мета пізнання - звільнення людини від страждань, пізнання шляху, який веде до цього звільнення.

Буддизм висуває чотири положення:

♦ життя виповнене страждань;

♦ існує причина виникнення страждань;

♦ є можливість припинення страждань;

♦ існує шлях звільнення від страждань.

Повністю уникнути страждань не дано нікому, але існує «восьмирічний шлях» зменшення страждань:

• аскетизм

• боротьба зі спокусами

• освідомлення минущого характеру усього сущого

• бажання змінити своє життя

• правдивість

• заборона злих помислів

• не нанесення шкоди живому

Слідування вимогам викликає стан нірвани – звільнення від страждань та перевтілень, вічний спокій.