34. Розкрийте діалектику чуттєвого і рац. У пізнанні

Будь - яке знання є поєднанням 2 протилежних сторін- чуттевих та раціональних знань.

Чуттєве пізнання здійсн-ся за допомогою органів чуття у 3 головних формах- відчуття, сприйняття та уявлення. Відчуття- відображення певних якостей предметів у свідомості людини. Сприйняття- цілісний образ предмета в сукупносі всіх його якостей. Уявлення – узагал. образ предмета, який мав вплив в минулому, але вже не має зараз( образи пам’яті, образи уяви). У сприйняття є зв’язок з реальним об’єктом, в уявленні – ні.Хоч уявлення і нечіткий образ, але йому притаманне узагальнення з виділенням певних ознак.

Рац. пізнання найбільш повно виражене в мисленні. Мислення- процес узагальнення і відображення дійсності, що забезпеч. на основі чуттевих даних виявляти закономірні зв’язки цієї дійсності. Результати мислення фіксуються в мові, яка може бути природною і штучною.Рівні мислення: розсудок і розум.Розсудок- початковий рівень мислення, здатність послідовно будувати свої думки, систематизувати факти.Це побутова, повсякденна форма мислення. Головна функція – розкладання та обчислення. Поняття розглядається як стале, незмінне.Розум – вищий рівень раціонального пізнання.

Голововним завданням є дослідити причини та чинники дослідження явищ. Основою форм мислення є поняття, судження та умовиводи. Поняття- форма мислення, що відображає заг. зв’язки і ознаки явищ, поданих у їх визначеннях. Судження – форма мислення, що відображає явища; процеси дійсності і їх зв’язки. Умовиводи- форма мислення, при якій з попереднього судження виводиться нове. Є індуктивні і дедуктивні умовиводи.

35.Визначти суть та роль практики у процесі пізнання.

Підґрунтя всього пізнання становить практика. Пізнання виникає на основі практики і для потреб практичної діяльності людини. Тільки в процесі практичної взаємодії із зовнішнім світом у людей складаються певні уявлення і поняття про дійсність, вони починають пізнавати її, набувають знань про неї. Зрозуміло, поза практикою і незалежно від неї не може бути дійсного, наукового пізнання світу.

Практика - це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини,, що має своїм змістом засвоєння і перетворення природних і соціальних об'єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Практика багатогранна і має різні рівні. У широкому розумінні під практикою мають на увазі усі види чуттєво-предметної діяльності людини (як виробництво, так і інші види діяльності, наприклад, педагогічну, художню, адміністративну тощо). Структура практики містить у собі такі моменти, як потреба, мета, мотив, доцільна діяльність у вигляді її окремих актів, предмет, до якого спрямована діяльність, засоби, за допомогою яких досягається мета і, нарешті, результат діяльності. Суспільно-історична практика людей включає в себе безліч форм і різновидів. Найважливіші види практичної діяльності такі:

• Основним і вихідним видом суспільної практики є насамперед матеріально-виробнича діяльність людей, пов'язана зі створенням матеріальних благ для життя людей.

• Соціальна діяльність, відносини між класами, націями, державами, діяльність держави, політичних партій, рухів, діяльність в галузі науки, мистецтва тощо.

• Науково-пізнавальна діяльність: до поняття практики входить також експеримент (виробничий, природничо-науковий і соціальний).

• До практики входить також діяльність людей у сфері сімейного і побутового життя, що являє собою певну сукупність матеріальних та ідеологічних відносин.

У такому широкому розумінні практика і становить основу всього процесу пізнання, виконуючи величезну теоретико-пізнавальну і гносеологічну роль. Проблема практики в пізнанні - це проблема взаємодії суб'єкта і об'єкта. Гносеологічні функції практики:

• вона зв'язує суб'єкт пізнання, тобто людину з об'єктом, з наявністю того, що пізнається. Наприклад, історія медицини дає багатий матеріал, який свідчить про практичну обумовленість найважливіших медичних знань і навичок.

• зв'язок практики з процесом пізнання полягає в тому, що саме пізнання об'єктивного світу зумовлене потребами суспільної практики людей. Наприклад, астрономія виникла з практичної необхідності визначати успішне мореплавання людей, геометрія була породжена потребою виміру земельних площин, фізика - з необхідності знати будову і властивості матерії з метою практичного оволодіння силами природи.

• практика вказує людині об'єкт пізнання, який виділяється з безлічі і різноманіття явищ навколишньої дійсності, пізнання яких стає історичною необхідністю. Практика надає пізнанню необхідний фактичний матеріал, який підлягає узагальненню і теоретичній обробці. Практика формує сам об'єкт пізнавальної діяльності, визначає будову, зміст і напрям його розвитку.

• практика озброює пізнання приладами, різним обладнанням і тим самим сприяє успіхам пізнання.

Отже, саме практика є вихідним пунктом і основою всього пізнання.

Практика виконує в процесі пізнання винятково важливу роль, адже практика: основа наукового пізнання; вихідний пункт пізнавального процесу; рушійна сила розвитку пізнання; критерій його істинності; кінцева мета. Таким чином, пізнання - це процес активного цілеспрямованого відображення матеріального світу в свідомості людини. Підґрунтя теорії пізнання становить визнання існування об'єктивного світу і відображення його в мозку людини. Пізнання виникає завдяки впливу на людину природи і явищ суспільного життя. Вихідним пунктом і основою всього процесу пізнання є практика - критерій істини.