33. Проаналізуйте пізнання як специфічну форму освоєння світу

Пізнання є різновидом духовної діяльності людини, процесом осягнення навколишнього світу, отримання і нагромадження знань. Пізнання є предметом дослідження такого розділу філософії як теорія пізнання. Гносеолологія,як специфічна теорія ізнання набула динамісного розвитку в 17-18ст,постаючи в різних концепціях. Основною проблемою гносеології є проблема відносин об'єкта пізнання - навколишнього світу і суб'єкта пізнавальної діяльності - людини. Процес пізнання охоплює певну кількість взаємоорганізованих елементів: об’єкт, суб’єкт, знання як результат дослідження.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість дати адекватне відображення дійсності.

Пізнання- це складний, діалектично суперечливий процес постійного відтворення у свідомості, в системі ідеальних образів сутності речей, процесів, явищ, включаючи людину і життя суспільства, а також вивчення шляхів і мети самого процесу утворення понять. У процесі пізнання здійснюється засвоєння людиною навколишнього світу, який у міру заглиблення і розвитку знань усе повніше й багатобічніше перетворюється людьми.

Одним з корінних принципів гносеології є ще й те, що пізнання виникає в свідомості людини не тільки завдяки впливу на неї явищ природи і суспільства, а й головним чином завдяки активній свідомій дії людини на природу, в ході її практичної діяльності. Основу всього процесу пізнання становлять суспільно-виробнича, соціально-політична, науково-експериментальна, сімейно-побутова та інша практична діяльність людей. Тільки в процесі практичної зміни природи і змін суспільного життя в людини формується певне ставлення до явищ об'єктивного світу, виявляється сутність предметів матеріального світу, встановлюється істинність всіх наших знань.

Найважливішим принципом теорії пізнання є також і те, що цей процес тлумачиться не як просте, безпосередньо дзеркальне мертве відображення матеріального світу і його законів у свідомості людини, а як творчий, нескінченний, складний і суперечливий процес заглиблення, розширення наших знань про світ, як рух нашої думки від незнання до знання, від недосконалого знання до більш повного і досконалого.

Безумовно, пізнавальний процес постає принципово творчим відображенням реального світу, бо його результатом є не створення ідеальної копії наявного стану речей, а єдність в ідеальних образах дійсності і можливості того, що може статися у майбутньому.

Підсумовуючи це,робимо висновок,що сучасна гносеологія грунтується на принципах:

-принцип пізнавальності- пізнанню людини немає меж, хоча на кожному історичному етапі пізнання обмежене рівнем розвитку практичної діяльності людства;

- принцип об’єктивності- визнання об’єктивного існування дійсності

- принцип історизму вимагає розглядати усі предмети в їхньому історичному виникненні і ставленні

-принцип практики

-принцип коректності- наголошує, що абстрактної істини не може бути, істина завжди конкретна

-принцип активного творчого відображення.

Процес пізнання-це цілеспрямоване творче відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.Практика- це діяльність , за допомогою якої людина змінює світ. Під практикою перш за все розуміють д-ть людства, весь його досвід. Практика має суспільний характер і виступає як цілісна система ідей, є способом суспільного буття людини. Основою пізнання практика є тому, що вона основа сукупного життя людей, визначальний спосіб їх ставлення до світу.За допомогою практики людина втручається в природній процес, змінюючи цей світ, відкриває нові процеси, які можуть стати об’єктом пізнання.