32. Проаналізуйте діалектику заперечення.

Світоглядне і методологічне значення закону заперечення заперечення полягає в тому, що він:

• дає можливість виявляти зріюче внутрішнє необхідне заперечення;

• дає змогу оцінювати характер зв'язку і боротьби того, що заперечує, і того, що заперечується;

• дає можливість впливати на перехід до більш високого ступеня розвитку.

У Гегеля закон заперечення заперечення виявляється, таким чином, загальною формою роздвоєння єдиного і переходу протилежностей однієї в іншу, тобто загальним проявом закону єдності і боротьби протилежностей. Зводячи закон заперечення заперечення до розвитку понять, Гегель гіпертрофував значення тріади як форми дії цього закону; він намагався "підвести" під неї усі процеси зміни і розвитку. Вихідний ступінь -теза, заперечення його - антитеза, а третій ступінь - заперечення заперечення (синтез). При цьому на третьому ступені на новій основі повторюються деякі риси першого ступеня, і на цьому цикл розвитку явища закінчується.

Закон заперечення заперечення - один з основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності. Закон показує, що розвиток відбувається не по колу, а від простого до складного, від нижчого до вищого. Наприклад, і в розвитку природи йшов розвиток від нижчих, простих неорганічних форм до вищих, більш складних органічних форм. Жива природа пройшла тривалий шлях висхідного розвитку від найпростіших форм живої речовини та одноклітинних організмів до людини. Кожний етап у цьому русі начебто заперечував попередній, а потім сам заперечувався наступним етапом.

Закон заперечення заперечення передбачає зв'язок, наступність у розвитку. Явище, яке виникло в результаті заперечення, ніби засвоює досягнуте на попередній стадії і водночас є чимось новим, багатшим за змістом. Завдяки цьому розвиток природи, суспільства і пізнання - це не тупцювання на місці, а прогрес, рух уперед. Так, зерно дає життя стеблині, а вона перетворюється на колосок, а в результаті ми маємо знову первісне зерно, щоправда, не одне. Іншими словами, тут спостерігається немов би повернення до старого, але на новій основі.

Діалектичне заперечення означає не просте, механічне відкидання старої якості, а її подолання, яке включає момент внутрішнього зв'язку зі старим, утримання та збереження позитивного змісту старої якості і тим самим становить умови дальшого розвитку, можливість нового заперечення.

Сутністю закону є відображення напряму і форми процесу розвитку і внутрішніх етапів окремого розвитку явища. Закон відображає спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо на кожному новому ступені розвитку зберігається позитивне, що було на попередніх стадіях розвитку - у вихідному пункті та в його запереченні. Водночас кожний новий ступінь розвитку являє собою не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвитку, а виступає як діалектична єдність, у якій переборюється однобічність попередніх стадій розвитку і стверджується більш багатий і всебічний зміст, відбувається перехід у вищу фазу розвитку.

Закон відображає висхідний характер розвитку, поступальність руху, розвиток, який ніби повторює пройдені вже ступені, але повторює їх інакше, на вищій базі (заперечення заперечення), розвиток, так би мовити, по спіралі, а не по прямій лінії. В об'єктивній дійсності закон діє не в чистому вигляді, а прокладає собі шлях через безліч випадковостей.

Взагалі щодо заперечення існують дві точки зору: метафізична і діалектична. Якщо діалектика визнає внутрішнє заперечення (самозаперечення), то метафізика - тільки зовнішнє. Щодо ролі заперечення погляди теж різні: діалектики сприймають заперечення як момент зв'язку і розвитку, а метафізики - як знищення взагалі. Характер зв'язку нового і старого теж тлумачиться по-різному. Якщо діалектики визначають спадкоємність, перехід нижчого до вищого ступеня, то метафізики взагалі ігнорують спадкоємність.

Отже, сутність закону заперечення заперечення - саморозв'я-зувана суперечність; ця сутність детермінує зміст закону - єдність поступовості та повторюваності, виникнення нового і спадкоємності. Такий зміст визначає форму розвитку - спіралеподібність.