22. Розкрийте головні положення пізнання та етики і. Канта.

І. Кант (1724 – 1804) був фундатором німецької філософії, був протестантом, наагався обґрунтувати протестантські цілісності, створює природничу концепцію походження Сонячної системи. На думку Канта, філософія повинна дати відповіді на питання: що я можу знати? Що я мушу робити? На що я можу сподіватися?

Головні роботи: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика здатності розуму». Істина, на думку Канта, - це джерела пізнання істини, межі пізнання, критерії істинності.

При осмисленні поняття про джерела, Кант намагається уникнути раціоналізму. За Кантом знання є результатом синтезу чутливого та раціонального.

Феномен –явище – річ для нас

Ноуменів – сутність – річ сама по собі

Загального і необхідного характеру наші знання набувають наступним чином: щось невідоме, діючи на наші органи сприйняття викликає поток почуттів. Цей поток почуттів упорядковується за допомогою апріорних форм споглядання – категорій простору та часу. Завдяки цьому виникає предмет сприйняття, який носить індивідуальний характер. Загального і необхідного характеру набуває завдяки мисленню, який Кант називає розсудком. Завдяки мисленню, чуттєвий матеріал, підведений через той чи інший матеріал перетворюється на знання загальних і необхідних. Ми можемо пізнати те, що самі створили. В результаті цього Кант стверджує ідею активності свідомості, яка не тільки насильно відображає, але й активно творить світ. Саме в цьому сутність кантівського «перевороту» у погляду на пізнання.

Поділивши дійсність на чуттєво пізнаваний світ для нас і лише мислений світ речей самих по собі, Кант закладає діалектичні підвалини для вирішення питання . Скільки б ми не проникали в сутність явищ, наше знання про них ніколи не буде вичерпним, тобто завжди буде поза межею пізнання ( трансиндентною).

У ході пізнання межі нашого знання поступово розширюються, але скільки б наші знання про світ не збільшувалися, ці межі ніколи не зникнуть остаточно, адже світ безмежний і постійно змінюється, а людина істота нікчемна та обмежена у своїх можливостях. Таким чином, Кантівська річ сама по собі вказує, що межі пізнання немає і бути не може, відтак неможливо врахувати всі фактори, що визнають всі явища, саме тому поведінка людини повинна бути зваженою і відповідальною.

З точки зору Канта, такого критерію щодо зміни наших знань немає. Саме відсутність антиномії є формальним свідотством істинності. Заборона антиномій – негативний критерій істинності, але керуючись ним все ж можна звести загальні конструкції тих чи інших теорій. Кант показав, що в межах теорії ніякого іншого критерію, окрім негативного, суто формального бути не може, тим самим він підготував введення в теорії пізнання поняття практики як критерію істинності.

Намагається побудувати теорію моралі . Практичний розум – розумна воля, яка характеризує наші вчинки. Головна характеристика розумної волі – її автономія. Наша воля визначається не природним провидінням, а законам, які встановлює собі людина. В основі всіх моральних вчинків лежать 2 різновиди імперативів – гіпотетичні імперативи, тобто такі, які спрямовані на досягнення певної прагматичної мети, та категоричні імперативи, які не мають на меті досягнення прагматичних цілей, а цінні самі по собі. Саме останні лежать в основі моральної поведінки. Кант категорично проти прагматичних поглядів на людину. Він виходить з того, що кожний індивід є ціллю свого існування. Якщо кожна людина така ж ціль, то роби так, щоб кожна людина була метою, а не засобом. Тобто стався до інших так, як ти б хотів, щоб ставилися до тебе. Тобто за Кантом, мораль не повинна знати виключень, з яких би високих міркувань вони б не доводились. В основі моральної поведінки лежить виконання обов’язку.

Розвиток права може служити перешкодою для війни всіх проти всіх. У Канта була ідея вічного миру. Природним станом суспільства є мир, установлений шляхом укладання угод.