20. Охарактеризуйте основні положення волюнтаризму а. Шопенгауера

А. Шопенгауер (1786 – 1860), фундатор філософії волюнтаризму, представник неокласичної філософії 2 половини 19 століття. Головна робота «Світ як воля та його уявлення». Визначальною рисою світової волі є ірраціоналізм та безцінність. Саме це ірраціональне, безцінне, тваринне прагнення виявляє себе у природі та вчинках людини. Світ виступає як результат кон’юнктивації ірраціональної світової волі. Шопенгауер – ідеолог світової скорботи. На його думку, світ – страждений, так як ірраціональний, адже в його основі немає ніякого розуму. Більш того, цей світ вкрай конфліктний, адже кожна форма об’єктивізації волі оспорює іншу. Усі конфлікти стають джерелом страждання людини, ідея прогресу – забава дурнів. Позбавитись від страждань неможливо, через прагнення людини до життя та насолоди. За все у цьому житті потрібно платити, навіть за чужі гріхи. В цьому сенсі людина приречена на страждання, тому оптимізм – безжалісне глузування над людством.

Шопенгауер пропонує такі шляхи виходу:

1. Мистецтво – відсторонення від буття

2. Заперечення волі до життя, визнання трагізму та невідворотності смерті.

Також він вважає, що людиною керують:

1. егоїзм, прагнення до власної користі,

2. злоба, мета якої – чуже горе

3. співчуття, прагнення зробити іншого щасливим, саме воно має лежати в основі моральної поведінки людини.

Особистість починається зі сліз за померлим. Шопергауер виступає як атеїст, але наголошує, що для неосвіченої маси атеїзм виступає як зло.

Загальний висновок філософії волюнтаризму песимістичний –пізнавши джерело постійних страждань, людина повинна відмовитись від волі до життя і скоритися долі. Ідеалом є стан нірвани. Але, для філософа, стан нірвани – людина залишається жити, але життя для неї ніщо.

21. Головні положення філософії доби Просвітництва

Просвітництво постало як ідейний рух XVII-XVIII ст., що охопив передові країни Західної Європи — Францію, Англію, Німеччину і поширився на інші європейські країни, у тому числі Польщу, Україну та Росію. Основоположником вважають Дж.Локка. Основу П. становила віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму, визнання природних прав людини. Як ідеологія, Просвітництво виражало інтереси молодої буржуазії. Оскільки релігія на той час була духовним виразником інтересів аристократії, то діалектика ідейної боротьби змусила ідеологів буржуазії зайняти протилежні — матеріалістичні та атеїстичні — позиції. Просвітництво за своєю суттю оптимістичне, пройняте вірою в щасливе майбутнє людства. Ця віра ґрунтувалася на переконанні, що наука і технічний прогрес створять рай на землі. Його представники не передбачили, що прогрес принесе свої проблеми, а «земний рай» весь час буде маритися на горизонті й відступатиме в міру наближення до нього. Теоретичною передумовою Просвітництва можна вважати філософію XVII ст., зокрема Декарта з його настановою на розум і механістичним світоглядом, ідеї Локка (орієнтація на досвід, теорія природних прав людини), а також механіку Ньютона як зразок наукової теорії. Просвітники піднесли розум до вищого ідеалу епохи. Однак вони тлумачать розум дещо інакше, ніж їх попередники. В просвітників розум набуває рис активності, постає як прагнення до істини, знаряддя перетворення буття. Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття (природного та соціального), просвітники мислили як знаряддя перетворення буття. Поєднання ідей емпіризму і раціоналізму — віри в розум і вимоги опори на чуттєві факти — просвітники здійснювали декларативно, поверхово. Для Просвітництва характерне скептичне, а часто й зневажливе ставлення до релігії, яке у деяких його представників переростає в атеїзм. Бог мислився ними Творцем світу, суддею за моральні вчинки, але заперечувалося його безпосереднє втручання в хід подій, водночас просвітники заперечували існуючу так звану позитивну релігію — релігію Одкровення, яку вважали сукупністю марновірства та невігластва. Це породжувало нехтування обрядами, заперечення церковних історій. У поглядах просвітників на світ панував механістичний світогляд, заснований на фізиці Ньютона і механіці Декарта. Світ — це матерія, що рухається в просторі та часі й має причинні зв'язки. При цьому причинність у межах механізму набуває рис фаталізму, заперечення будь-яких випадковостей. Просвітники заперечували телеологію, але не брали до уваги і якісну різноманітність світу. Усе це свідчить, що просвітникам притаманний механістичний натуралізм в розумінні світу,поширюється відвертий матеріалізм. Поширений на людину, цей підхід вів до заперечення свободи і до пошуку моральних засад людського буття в природі людини. Вони вірили в незмінну природу людини, яка складається зі схильностей, інстинктів і чуттєвих потреб. По-різному оцінюючи природу людини (добра вона чи зла), вони схилялись до думки про всесилля виховання (ці думки вслід за Локком повторював Гельвецій). Це живило сподівання на розумних правителів і вчителів, які завдяки вихованню нових людей перетворять світ. З природи людини просвітники виводили природні права (права, виведені розумом з природи людини): право на життя, свободу і на приватну власність як основу добробуту. Узагальнюючи усе вище сказане можна виділити основні риси:-раціоналізм;-раціональний радикалізм (максималізм);-головна панацея для людства-освіта; - історичний оптимізм (віра в прогрес); -рівність перед законом,а не перед Богом; - чіткий розподіл влади на законодавчу,виконавчу та судову); - поширюється деїзм; -поширюється відвертий матеріалізм; - розповсюдження атеїзму.