13. Розкрийте головні ідеї філософії Аристотеля

Аристотель (384-322 д.н.е), справжнє ім’я Стагірит, народився в сім'ї лікаря при дворі Філиппа ІІ, батька Александра Македонського.

Аристотель чітко усвідомлює суті проблем, вивчає знання попередників, а потім логічно обґрунтовує ці знання.

Основні ідеї філософії Аристотеля:

• визнає, що чуттєвим світом буття не обмежується, окрім нього існує і над почуттєвий світ, але це не платонівський світ ідей, а лише суть явищ, які притаманні речам як загальні властивості та форми. Тобто платонівський погляд на світ речей і світ ідей – недоцільний.

• Розширює перелік до 4 начал усього сущого: 1) морфе (форма, сутність явища), яка притаманна самим речам 2) хюре (стройовий ліс), без формене та пасивне, нездатне нічого породити 3) тереос (мета). За автором усі явища є результатом реалізації певної наперед визначеної мети. Завдяки цьому все набуває доцільного характеру. 4) причина руху, завдяки причині матерія оформлюється усі речі мають 4 начала. Формальне, цільове та причинне начало утворюють поняття бога – Нус – форма усіх форм, кінцева мета будь-якого існування – причина

• Прагнення до життя, любити бога означає поважати свої потреби, задовольняти їх, реалізувати себе у земному житті. ( Платон: прагнення до смерті, возз’єднання з богом можливе лише через смерть)

• Пориває з міфологічним анімізмом, заявляє, що душу має те, ща наділене життям, відкидає вчення про переселення душі, душа не може існувати без тіла (Платон: все має душу, переселення душ)

• Людини – політична тварина, існування якої неможливе без політичного суспільства. Людина має досягти мети – особистого щастя. Щастя – якісне виконання людиною свого призначення. (Платон: мета людини – злиття з богом, служіння державі)

• Людина мусить бути моральною за будь-яких обставин (Платон: абсолютизує роль обставин)

• Політичні погляди більш реалістичні, вважає, що суспільний розподіл на класи відбувається природним шляхом в наслідок диференціації за віком. Адже, «з роками приходять не лише хвороби, а й мудрість». Суспільство – результат природного розвитку, тому суспільству протипоказані штучні перетворення. Аристотель проти скасування приватної власності та полігамної форми сім'ї. ( Платон намагався провести соціальну революцію)

• Мета держави – безпечне, щасливе життя кожної окремої людини (Платон: мета держави – інтереси суспільства «взагалі»)

• Забезпечити реалізацію мети можуть лише кращі – аристократія. Але до влади ніколи не приходять кращі, в реальному житті важлива політія – влада олігархії і демократія.

14. Охарактериз. Основну проблематику філософії доби еллінізму.

Еллінізм має свою, досить довгу (IVст. до н.е.-Vст. н.е.) історію. Елліністичну філософію часто визначають як загибель античної філософії, її деградацію.Під впливом багатьох філософів виникає багато філософських шкіл:

Скептицизм-вчення,яке піддає сумніву можливість достовірного пізнання світу.

Засновник – Піррон з Елліди (365-275рр. до н.е.).Сутність:заперечення можливості людського розуму досягти достовірних знань.На думку Піррона:філософ – не вчений, а мудрець ,який шукає не знань,а щастя.Щастя ж полягає у відсутності страждань. Людина має дати відповідь на 3 питання:1-що є річ;2-як ставитись до неї;3-яка користь від такого ставлення?1-Суб’єктивний характер відповідей.2-якщо наші знання носять суб’єктивний характер,то людина повинна утримуватися від будь-яких однозначних, безумовних, категоричних суджень.Приклад:ця людина-хороша. Треба казати: ця людина здається мені хорошою.3-відмова від катег.суджень позбавляє нас від багатьох непр.оцінок,рішень, вчинків,які претендують на значення загальних,а відтак-від багатьох неприємностей, пов’язаних з ними.Рез-т: бажаний спокій і відсутність страждань(Карнеад).

Епікуріїзм:основне завд.філос. полягає в обґрунтуванні шляхів,що ведуть до щастя.

Засновник-Епікур(341-270рр. до н.е.). Основа:етика, фізика, каноніка (вчення про шляхи пізнання світу).У своїх поглядах на світ спираються на теорію анатомізму Демокріта. Але на відміну від Демокріта,Епікур обґрунтовує неможливість свободи волі людини,саме тому доля не є приреченою. Людина – господар своєї долі!Намагається обгрунтувати ідею свободи волі. Головною перешкодою на шляху до щастя є страх(фобія). Це робить людину нещасною:

1-страх перед богами;2-страх перед загробним існуванням;3-страх перед смертю. Душа людини така ж смертна,як і тіло,тоді загробного існування не існує. Боги живуть у міжсвітовому просторі. «Ми не повинні боятися смерті: коли ми є – смерті немає, а коли вона є – нас немає» Звільнення людини від страхів і відкриває шлях до щастя. Щастя-відсутність страждань(атараксія). Е. пропонує цінувати більше чуттєві насолоди. Щоб зменшити страждання,мудрій людині слід дотримуватися міри в усьому: в почуттях,в захопленнях,в знаннях;задоволення душі цінувати більш за задоволення тіла,уникати участі в державних справах. Багато знань ще не роблять людину мудрою,однак мудра людина повинна багато знати.

Для досягнення щастя треба жити непомітно (уникати участі в суспільних справах,насамперед у політиці) «ЖИВИ НЕПОМІТНО». «Держава – це не самоціль(як у Платона),а лише асіб досягнення безпеки,особистого добробуту,щастя кожного громадянина».

Стоїцизм:

Періоди: 1.Рання стоя(до3го ст до н.е.); 2.Середня стоя; 3.Пізня стоя. Представники:Аврелій,Сенека,Епіктет. Сутність:ідея рівності. Від Геракліта в основу ідеї взяли вогонь,світ стоїків перебуває у постійному циклічному саморозвитку,внаслідок цього ВСЕ,що з нами відбувалося-трапиться знову. Всі події,що відбуваються в світі фатально наперед визначені і неминучі. Будь-яке існування має доцільний характер. Все,що існує в світі-все виникло і існує заради користі людини. Стоїки одні з перших спробували обгрунтувати і виправдати прагнення людини до самозбереження(природне прагнення). Виникає ідея космополітизму,відповідно до якої кожна людина повинна думати про інтереси усього людства. На цій основі:кожна людина несе відповідальність за все,що коїться у світі. Стоїки вимагають активної участі людини у житті держави,інтереси якої вищі за особисті інтереси. Розуміють проблему: конфлікт держави із моральними уявленнями людини. Сенека каже,що людина має право піти вперекір вимогам держави,навіть шляхом смерті. Вірність-вища за все,однак особиста гідність вища за вірність. Гол.мета людини-досягнення щастя:безтурботність,спокій, відсутність страждань,покора долі. Все наперед визначено, людина нічого не спроможна змінити. «Людина – актор у драмі,в якій Бог розподілив ролі.І наш обов’язок добре зіграти цю роль,якою б вона не була». Мудрому сприйняттю вимог долі заважають наші пристрасті(афекти). Вони мутять наш розум і штовхають на непродумані вчинки. Важлива умова-боротьба з прист-ми.Пристрасті слід упоряд.розумом. Щастя прекрасніше,коли ми живемо і вільні від пристрастей. З одного боку с.закликають до покори долі,з іншого – прагнуть до внутрішньої духовної незалежності від обставин. Людина не зможе змінити обставин існування,але може змінити своє ставлення до них. Вцілому вчення стоїків намаг.поєднати ідеї внутр.свободи з ідеєю покори долі,приреченості,ідеями обов’язку. Ідея с:усі люди від народження рівні,і у нас єдиний батько-Бог.