80. Симплексний метод розв’язування задач лінійного програмування. Використання методу Жордана-Гаусса для визначення елементів аij симплексної таблиці.

Ідея симплексного методу полягає в здійсненні спрямованого перебору допустимих планів у такий спосіб, що на кожному кроці здійснюється перехід від одного опорного плану до наступного, який за значенням цільової функції був би хоча б не гіршим за поперед­ній. Значення функціонала при переході змінюється в потрібному напрямку: збільшується (для задачі на максимум) чи зменшується (для задачі на мінімум).

Процес розв’язання задачі симплекс-методом має ітераційний характер: однотипні обчислювальні процедури (ітерації) повторюються у певній послідовності доти, доки не буде отримано оптимальний план задачі або з’ясовано, що його не існує.

Визначення нових опорних планів полягає у виборі вектора, який слід ввести в базис, і вектора, який необхідно вивести з базису. Така процедура відповідає переходу від одного базису до іншого за допомогою методу Жордана—Гаусса

81. Структура окантованої матриці н. Визначення матриць р, Рт, q. Використання матриці н для дослідження стаціонарних точок.

Д ля розв’язку економічних задач нелінійного програмування використовують функцію Лагранжа. За функ­цією Лагранжа будується матриця Гессе, що має блочну структуру розмірністю : де О — матриця розмірністю , що складається з нульових елементів,Р — матриця розмірністю , елементи якої визначаються так:

Рт — транспонована матриця до Р розмірністю ,Q — матриця розмірністю

виду: де

Розглянемо ознаки виду екстремуму розв’язку системи. Нехай стаціонарна точка має координати і .

1. Точка є точкою максимуму, якщо, починаючи з голов­ного мінору порядку (m + 1), наступні (n – m) головних мінорів матриці Н утворюють знакозмінний числовий ряд, знак першого члена якого визначається множником .

2. Точка є точкою мінімуму, якщо, починаючи з головного мінору порядку (m + 1), знак наступних (n – m) головних мінорів матриці Н визначається множником .

82. Економіко-математична модель. Правила, які потрібно дотримуватись при побудові такої моделі. Поняття адекватності економіко-математичної моделі.

Загалом лінійна економіко-математична модель має вигляд: , за умов:

х1, х2, …, хn - обсяги виробництва відповідно першого, другого і т. д. видів продукції.

а11х1 ресурсу витрачається на виробництво першого виду продукції обсягом х1. На другий вид продукції - а12х2 і т. д. На виробництво всіх видів продукції буде використано такий обсяг першого ресурсу: а11х1 + а12х2 + … + а1nxn, який не перевищує (на менше) b1. с1х1 + с2х2 + … + сnxn - прибуток від реалізації виготовленої продукції всіх видів.

Розробляючи таку модель, слід дотримуватись певних правил:

1. Модель має адекватно описувати реальні технологічні та економічні процеси.

2. У моделі потрібно враховувати все істотне, суттєве в досліджуваному явищі чи процесі, нехтуючи всім другорядним, неістотним у ньому. Математичне моделювання — це мистецтво, вузька стежка між переспрощенням та переускладненням. Справді, прості моделі не забезпечують відповідної точності, і «оптимальні» розв’язки за такими моделями, як правило, не відповідають реальним ситуаціям, дезорієнтують користувача, а переускладнені моделі важко реалізувати на ЕОМ як з огляду на неможливість їх інформаційного забезпечення, так і через відсутність відповідних методів оптимізації.

3. Модель має бути зрозумілою для користувача, зручною для реалізації на ЕОМ.

4. Необхідно, щоб множина змінних xj була не порожньою. З цією метою в економіко-математичних моделях за змоги слід уникати обмежень типу «=», а також суперечливих обмежень. Наприклад, ставиться обмеження щодо виконання контрактів, але ресурсів недостатньо, аби їх виконати. Якщо система має єдиний розв’язок, то не існує набору різних планів, а отже, й задачі вибору оптимального з них.